Настю Максименко не помітити не можна. Дуже вже вона екстравагантна. Їй лишень сімнадцять, але вона вже невід'ємна частина київської богемної тусовки. Мало того, вона втілили в життя мрію багатьох дівчат: Настин хлопець - англієць, і друзі вже подейкують про те, що поїде наша Настя далеко за Ла-Манш.
- Що ти вважаєш головною частиною свого іміджу?
- Звісно, зачіску. З тих давніх часів, коли в мене було волосся до пояса, я змінила її кілька разів. Був у мене і коротенький їжак з червоними пейсами та ірокезом. Ну, а тепер я й зовсім зголила волосся.
- Тобі подобається бути яскравою?
- Люблю оживляти сірі маси і радувати не сірі. Ще я подумую про татуювання. Хочу зробити його на маківці, а коли набридне, волосся можна буде відростити, і нічого не буде видно.
- Ти ж зовсім недавно закінчила школу, як там ставилися до таких "фокусів"?
- Учителі, звісно, намагалися мене виправити, а у хлопців я мала незаперечний авторитет. Проте основні мої друзі не шкільні. Я людина тусовочна.
- А важко стати частиною тусовки?
- Так, це досить закрите товариство. Зазвичай тебе хтось із кимось знайомить, а там уже справа за тобою: як сподобаєшся.
- Ти жайворонок чи сова?
- Була колись жайворонком. Піднімалась о п'ятій ранку. На кухні підвисала. А тепер я найсправжнісінька сова. Нічне життя зобов'язує.
- Додому пізно повертатися не страшно? Хлопці круті не під'їжджають, не пропонують "повеселитися"?
- Таких крутих цікавлять дівчатка в зелених ринкових футболочках від "Dolche & Gabana". До мене ж підходять тільки стильні хлопці.
- А міліція як реагує на твій екстраординарний вигляд?
- Кілька разів підходили, а казали все те ж саме: "У нашій країні не повинно бути потвор". Та до дільниці не забирали. Я ж нічого протизаконного не робила.
- Де ти купуєш собі вбрання?
- Деякі сестра шиє, деякі в Sekond Hand. Там бувають такі стильні речі!
- Скажи, ти відносиш себе до якогось певного стилю?
- Ні, це мій персональний імідж.
- А в тебе є хобі?
- Так, я малюю аквареллю. Невеликі картинки у новому паризькому стилі. Я навіть збираюсь поступати до художньо-технічного технікуму.
- Хто твій улюблений художник?
- Звісно, Далі! У нього такі шалені речі!
- Ти так часто вживаєш слово "шалений"...
- Та я сама така, у хорошому розумінні, звісно. Не люблю жити нудно!
- Багато у тебе шанувальників?
- Достатньо, але ось кохання своє я зовсім недавно знайшла. Його звуть Пітер. Тут в Україні він працює барменом і ді-джеєм.
- Що тебе в ньому привабило? Чи не громадянство Об'єднаного Королівства?
- Ні, коли я звернула на нього увагу, я навіть не знала, що він іноземець. Я просто подумала, що це та людина, з якою я хочу бути. Він виявився справжнім джентльменом, не те що наші, українські хлопці. Я терпіти не можу, коли чоловік не може дамі стілець подати!
- А як ви спілкуєтесь? Ти знаєш англійську?
- Ні, він теж російську погано знає, але це не заважає нам чудово розуміти одне одного. Наші стосунки просто ідеальні!
- Мама не боїться, що він повезе тебе в Англію?
- Мама боїться, звісно. Подруги, певно, заздрять. На щастя, у мене їх не так уже й багато. З хлопцями простіше.
- Як ти гадаєш, що Пітер цінує в тобі?
- Мабуть, жіночність.
- Що для тебе кохання?
- Кохання для мене - все! Коли я люблю когось, я люблю увесь світ!
