Але мова не про причини війни і не про війну зовсім, хоч все і є наслідком чогось, тієї ж, наприклад, політичної культури — поняття дуже місткого й частково філософського, але яке проявляється діями конкретних особистостей у практичній політиці. Скажіть, будь-ласка, чи могли б так, або приблизно так, як В.Путін, висловитися Ж.Ширак, Г.Коль, М.Тетчер, В.Гавел, А.Квасневський і навіть прем'єри таких темпераментних європейських націй, як іспанці або італійці? Політик, тим паче керівник країни — це, передусім, мудрість. Чи багато її в словах російської вищої посадової особи, судити, напевно, йому самому. Але й нам також.
Раніше (правда, дуже давно) я, грішним ділом, думав, що, зустрічаючись — вже біля трапа літака, потім на переговорах, на різних обідах і т.ін. — державні мужі кажуть щось дуже розумне, глибоке, навіть масштабне, значуще. Виявляється, далеко не завжди і далеко не все. І не тільки при зустрічах, а навіть на трибуні ООН. Знаємо, що М.С.Хрущов тарабанив по ній каблуком черевика, обіцяючи показати імперіалістам «кузькину мать». Що воно таке, у західному світі довго не могли зрозуміти, доки не усвідомили, що це всього-навсього мати Кузьми. А виявом цієї нешкідливої, майже народної лайки лідера СРСР стала карибська криза, що мало не спровокувала ядерну війну.
Або як може повірити до кінця той же помірковано настроєний російський електорат потенційному претенденту в президенти О.Лебедю, якщо він, скриплячи зубами і розказуючи про «свою війну» з підприємцем із Красноярського краю, вживає вирази на зразок «почну хребти ламати». Як бачимо, слова із того ж лексикону. Де їх ламають (хребти), в яких ситуаціях, хто, коли? Відомо.
Українських політиків також «прориває». Не зовсім як В.Жириновського, але... В один із моментів агітації за себе (це також спостерігали телеглядачі) київський мер О.Омельченко просто в президії зборів став на голову. Буквально. Здоровий, мовляв. Це дало привід його супротивникам — прихильникам Г.Суркіса — зварганити телесюжет про Омельченка-Шарикова. А один із лідерів цієї партії, дуже толерантна й культурна людина, Л.Кравчук, з обуренням прокоментував: може, він ще й раком стане. Не на карачки, а саме так ось — щоб образно було і за живе зачепило.
Кажуть: «Що у тверезого в голові, те у п'яного на язику». У пориві гніву політик, як бачимо, також може виявити себе цілком щиро. Напевно, лише одиниці все-таки наділені даром управляти й спрямовувати, даром судити й радити. Є й зворотній бік цієї медалі. Президент чи прем'єр «проростає» з народу. І якщо лихословимо ми — то він також. Хоч іноді. Якщо крадемо, якщо таке суспільне середовище — то й нагорі у цьому смислі янголів також не знайдеш. Важко знайти. Що тут первинне: чи то президент повинен виправити ситуацію, чи то навпаки. Можна гадати.
Цікавий наш сьогоднішній передвиборний процес. Тільки вдумайтеся — йде справжня війна, битва не на життя, а на смерть. Не програм, не практичних дій, а особистостей, компроматів. Тоннами, якщо можна так висловитися, виливається злоба. Диваки. Адже влада — не приватна власність, вона дається згідно із законом. І якщо оголошено вибори, то неодмінно хтось повинен висунутися. Не Петров, так Сидоров. А напад на нього йде саме цією лінією: «як посмів, і, взагалі, хто ти такий», а не «що ти там обіцяєш і як хочеш реалізувати». Науково-теоретична думка, інтелектуальні суперечки взагалі відсутні. На жаль, у чинного Президента Л.Кучми також одного разу здали нерви, і в телекамеру про своїх конкурентів він висловився приблизно так: «Куди воно лізе! Державою керувати — це не те що вітчизняним «запорожцем».
Але хто це «воно»? Удовенко, який керував ООН, Марчук — генерал, котрий досконало знає дві іноземні мови, чи спікер Ткаченко?
Справа, зрозуміло, не в ступенях і посадах, а у високому покликанні політика, в руках якого доля мільйонів людей. Передали ми в Україні на першому етапі владу мирно, конституційно — показали світові ступінь свідомості, поваги до прав і достоїнств (верхів перед низами і навпаки). Вірно, що ситуація в країні (і тільки вона) повинна бути першим супротивником не лише Л.Кучми — усіх кандидатів.
Послати літаки і «мочити», напевно, легше, ніж організувати гідне життя. Якщо мова, думки вимагають постійного догляду, то дії — аналізу й відповідальності.
О. ДМИТРЕНКО
Приморськ, Запорізька обл.
