Сьогодні Олександр Дубовик — всесвітньо відомий художник, живий класик, однак у себе на батьківщині не обдарований милостями і нагородами. Визнання прийшло порівняно пізно. Людина енциклопедичних знань і широкої європейської освіти, глибокий філософ і мислитель, він удостоївся першої персональної виставки своїх робіт лише у... 56 років. Він ішов до цього гідно, ніколи не йдучи на компроміси: « Я знав, що ніколи свої роботи не виставлю! А оскільки знав це твердо, то робив те, що хотів». У складні часи 60—70—80-их років, коли його роботи зазнавали офіційної критики, не допускалися на виставки, Олександр Дубовик не «прогинався» під вимогами часу. Він апелював до вузького кола шанувальників-інтелектуалів, знаходячи у них підтримку і розуміння і передусім до своєї дружини, художниці Ірини Дубовик, яка завжди поряд. Вона його муза, захоплений глядач, апостол його творчості.
Сьогодні про його творчість багато пишуть і сперечаються, шанувальники його таланту прагнуть зрозуміти і усвідомити значення побаченого на його полотнах, мистецтвознавці намагаються визначити дефініції його творчості, співвіднести його роботи з сучасними напрямами мистецтва — пост- постмодернізму, абстракціонізму, симбіозу фігуративного і конфігуративного живопису. Однак творчість Олександра Дубовика глибоко самобутня і неповторна, стоїть окремо у широкому і бурхливому океані сучасних художніх течій. «Я одинак. Я завжди один».
Твори Дубовика наповнені глибоким філософським значенням, вони багатозначні, символічні і глибоко метафоричні. Писати про нього дуже складно і передусім тому, що всі по-справжньому талановиті твори, виражені у певному виді творчості: поезії, музиці, живописі неможливо передати словами, не можна один вид мистецтва замінити іншим. «Поезію неможливо переказати. Щоб я не говорив — все може бути мимо».
Творчість Олександра Дубовика має глибокий гуманітарний підтекст, наповнена широкомасштабними узагальненнями, символічними знаками, які є семантичним ключем до розшифровки проблем духовності, взаємовідносин людини і Космосу, пошуків значення життя, філософського осмислення законів буття. «Мистецтво необхідне не тільки для пізнання глядачем твору як такого, а для проникнення у самого себе з тим, щоб розкрити нові горизонти і сформулювати себе «історичною людиною», тобто здатною сприймати кожен момент життя як унікальну і неповторну подію», — запевняє художник.
Складні багатопланові роботи майстра можна усвідомити і наблизитися до їх збагнення, проявляючи асоціативність мислення. Художник об’єднує їх у цикли, до яких входить від 5 до 80 робіт. Це серії «Свята», «Тріумф», «Карнавал», «Діалоги», «Нірвана». Сам художник вважає, що «цікаве те мистецтво, яке не відкривається відразу. А те, що відразу зрозуміле, ну що — подивився, зрозумів, і будь здоровий! Воно має десь зачіпати. Мистецтво має бути дивним».
Художник відмовився від фігуративного живопису, відійшовши в область формально-пластичних пошуків: «Вважаю, неможливо весь світ втиснути у рамки одних уявлень. Тому всі видатні художники створювали свою стильову систему: Казимир Малевич, Піт Мондріан, Паул Клеє, Джозеф Альберс та інші. Я також намагаюся формувати свою систему: по-своєму використовую пряму і зворотну перспективи. Пряма умовно пов’язана з поняттями людського світу, зворотна — зі світом Абсолюту. Горизонталь у мене — це дихання вічності, спокій і гармонія, яка вище людського розуміння. Найголовніше для мене — це концепція художника і його похідна — знакова система. Ще Матісс говорив, що значущість художника визначається кількістю знаків, що вводяться ним. Знайти свій знак — це фантастичний успіх». Здається, що цей успіх прийшов і до Олександра Дубовика. Його звернення до візуалізації знака-символу, пошук його найбільш адекватного прочитання і винахід його нових контурів, наповнення новим глибоко емоційним значенням завжди є смисловою домінантою його творчості. Його знаки- символи присутні у всіх роботах. «Мої знаки-символи не нагадують ні єгипетські, ні індійські, ні японські. Ось мій знак Ніки — такі крилаті форми. Є знак Тріумфатора. За ним образ людини, що вирвалася із загальноприйнятих рамок і яку не зрозуміли. Це парадокс будь-якого лідера. У мене Тріумфатори різні. Милі, смішні, наївні, а також безпорадні і розгублені. Є грізні, але в іронічному значенні. В серії «Пророки» це знак попередження. «Мій пророк — це істота нелюдиноподібна, вона повідомляє людям щось життєво важливе, що їм не дано зрозуміти» «У серії «Діалоги» або «Зустрічі» я їх асоціюю з тією зустріччю, що може перевернути свідомість людини. Це може бути зустріч з книгою, з людиною, з життєвою ситуацією. Сума людських вражень складається з яскравих зустрічей».
Мальовничі полотна художника сповнені високого емоційного напруження, свої пластичні ідеї він розробляє у пошуках кольору, звертається до проблеми простору з позицій сучасного знання про нього і гіпотез про паралельність світів, часів, просторів, про безмежність пізнання.
Його роботи — це складні побудови гіпертексту з ремінісценціями, цитатами давно минулих цивілізацій, культур античності, ренесансу, бароко, які живуть у нашій підсвідомості, повертаються до нас у новому вигляді, новому прочитанні. «Людина знаходиться у центрі космосу, що рухається, — Японія, Індія, Іран, античність, середньовіччя, Хайдгер і древній манускрипт. У грі часу і простору зрушення відбуваються з неймовірною швидкістю. Головне і другорядне міняються місцями, їх неможливо миттєво вловити і зафіксувати».
Основним у творчості Дубовика є не сам предметний світ, не його конкретність, а, як він сам визначає, «ехопонятійність»: «Мистецтво ХХ століття було, як не дивно, мистецтвом предмета. Сезан і Ван Гог заклали його передумови, нікого не хотіли шокувати, вони працювали у класичній традиції, виходячи з того, що природа — це досконалість, а мистецтво підкоряється її законам. Авангард початку століття змінив мистецтво зовні, але не внутрішньо. У кубізмі предмет існує у часі і просторі, хоч і викривленому. Малевич розмірковував про матеріальність. Поллак кодував у своїх абстракціях конкретні враження. Вперше предмет відірвали від мистецтва концептуалісти. Що залишилося у матеріалізованому мистецтві? Запах предмета, ідея предмета. Причому поняття не як уявлення про предмет, ситуацію, а як явище. Побачене вперше. Люди, які дивляться на мої картини, спостерігають поняття. І я хочу, щоб вони побачили їх ніби вперше, очима неземних істот, звільнившись від заборон свого часу». Свої глибокі, філософські роздуми про шляхи мистецтва, світобудови Олександр Дубовик висловив у своїй книзі «Палімпсести», у своїх статтях, написаних віршах.
Зараз готується до видання монографія про творчість Олександра Дубовика, яка належно оцінить внесок художника у сучасне мистецтво. Але здається, що краще про нього скажуть нащадки, бо Олександр Дубовик — людина Майбутнього.
