Сучасні моделі, що описують клімат, дуже прості, оскільки не враховують низки чинників, до яких, можливо, варто зарахувати і зміщенням земної осі після землетрусів. Це зайвий раз доводить невідомий раніше взаємозв’язок між зростанням середньорічних температур та обертанням ядра Землі, виявлений ученими NASA і французькими метеорологами.
Критики сучасних динамічних моделей, на основі яких прораховуються зміни клімату як у минулому, так і в майбутньому, цілком слушно докоряють їхнім авторам у поверховості, причому в буквальному розумінні слова. Навіть у найскладніших сценаріях теплового обміну, які обкатуються на цих моделях, задіяний вкрай обмежений набір змінних, що описують стан рідин (світовий океан) і газів (світова атмосфера) на поверхні планети, їхній хімічний склад, кінетичну поведінку (повітряні й океанічні течії), здатність відображати або поглинати зовнішню, сонячну та (у найоптимальніших моделях) внутрішню радіацію, яка випромінюється із земних надр.
А ось така цікава змінна, як швидкість обертання планети, від якої залежить, по-перше, тривалість доби, тобто час, за який поверхня нагрівається й охолоджується, а по-друге, швидкість, з якої рідини і гази захоплюються небесним тілом, що обертається, на якому ми живемо, досліджена дуже мало.
Незважаючи на мікроскопічні величини (йдеться про мікро- і мілісекунди), варто передбачити, що енергетичний внесок цієї змінної на клімат має бути дуже істотним з огляду на масу речовини, яка задіяна в обертанні.
Про те, що тривалість земної доби ніколи не вкладається у звичні 24 години, відомо вже давно. Протягом року вона змінюється в межах однієї мілісекунди, розтягуючись взимку і коротшаючи влітку (йдеться про астрономічні пори року). Це звичайні сезонні зміни, зумовлені різницею між швидкостями обертання твердої земної поверхні та її газових і рідкої оболонок, які то уповільнюють, то прискорюють обертання планети.
Крім сезонних флуктуацій доби, зафіксовані також і триваліші — річні, декадні (з приблизним кроком у десять років) і навіть мультидекадні цикли: як показують спостереження, тривалість земної доби флуктуювала в межах чотирьох мілісекунд за останні 65—80 років. Для такої значної флуктуації ефемерного внеску рідкої та газової оболонок явно не досить, а ось обертання важких рідких нутрощів Землі, що взаємодіють з мантією, — твердою оболонкою між рідким залізним ядром і земною корою — цілком може спровокувати подібні коливання доби.
Подорожувати до центру Землі, всупереч передбаченням Жуля Верна, ми поки не навчилися, але стверджувати про те, як рухається речовина в залізному ядрі, можна за зміщеннями магнітного поля, цим ядром і продукованим. Зміщення ж фіксуються дуже точно.
Як наслідок, у разі зіставлення графіка багатовікових флуктуацій доби, який відображає нерівномірне обертання Землі, з кутовим моментом обертання земного ядра, картированим за зміщенням ліній магнітного поля, було виявлено, що ці процеси тісно взаємозв’язані: рух рідкої речовини в ядрі прямо впливає на швидкість обертання Землі.
Залишилося з’ясувати, чи існує зв’язок між цими двома процесами і зміною температури на поверхні Землі.
Співробітники NASA Жан Дікі та Стівен Маркус із лабораторії реактивного руху в Пасадені (США) в колегіальній статті з Олів’є де Віроном із Паризького університету Дідро і Паризького інституту фізики Землі, що була опублікована у віснику Американського метеорологічного товариства Journal of Climate, установили такий зв’язок. Вони обробили дані про середньорічні температури атмосфери, зібрані за 140 років спостережень Інститутом космічних досліджень Годдарда (США) і за 160 років Британською метеорологічною службою. У процесі зіставлення температурного графіка з графіком флуктуацій доби й кутового моменту обертання ядра виявилося, що графіки справді корельовані, але лише до 1930 року. Після цього зростання середньорічної температури йшло вже без будь-якого зв’язку з флуктуаціями доби і кутового моменту ядра.
Але найцікавіше, що цей взаємозв’язок залишається в силі й після 1930 року, тільки в тому разі, якщо змоделювати графік середньорічних температур без антропогенного внеску. З цього авторами робиться висновок, що за останніх 80 років людське втручання порушило природну кореляцію між обертанням Землі, кутовим моментом ядра і зростанням середньорічних температур.
Дані загалом підтверджують антропогенну гіпотезу потепління світового клімату. Але робити передчасні висновки поки не варто: спірним питанням у дослідженні американців і французів залишається кліматична модель, за якою вони вираховували гіпотетичний графік «природної» середньорічної температури: до 1930 року він збігається з фактичними коливаннями температури, після — вже розходиться, продовжуючи, проте, корелювати з часом обертання Землі та кутовим моментом ядра. Але з цієї гіпотетичної кореляції, що так вразила дослідників, все-таки не випливає, що фактичне зростання температури зумовлене саме неприродним, антропогенним, чинником.
До зростання температури могли призвести й інші причини, що досі ігноруються кліматичними моделями.
Справді, якщо самі дослідники показали, що кліматичні моделі, які прогнозують зміни температури, не можуть бути повними без урахування таких серйозних чинників, як рух речовини в ядрі та швидкість обертання Землі, то не зважати на дію інших геологічних чинників також було б хибним.
Внаслідок землетрусу в Японії, як показали останні виміри, вісь обертання Землі змістилася майже на 10 см. Інші землетруси також зміщували земну вісь, наприклад випадок на Суматрі — на 6 см. Як такі зміни можуть впливати на клімат, буде з’ясовуватися в майбутньому.
Ще одним природним чинником, що впливає на температуру і дуже коректує антропогенну теорію, є магнітне поле, завдяки якому виявлено кореляцію між обертанням Землі та зміною середньорічних температур на великих тимчасових інтервалах.
Його флуктуації, спровоковані рухом речовини в залізному ядрі, можуть впливати на інтенсивність бомбардування земної атмосфери високоенергетичними частками з космосу. Останні, як передбачають, відчутно впливають на процес утворення хмар, що, у свою чергу, регулює кількість сонячної енергії, яку відбиває й поглинає Земля. На щастя, флуктуації магнітного поля Землі відбуваються поки без будь-якої участі людини, проте його природний внесок у зміну клімату лише чекає свого дослідження.
