Україна ступила на поріг, за яким у сільському господарстві країни у зв’язку з майбутнім введенням у дію Закону «Про ринок землі» можуть відбутись разючі зміни. Якими вони будуть і чи підуть на користь селянам і всьому суспільству? На ці запитання спробували відповісти вчені Інституту економіки і прогнозування НАНУ. Ними підготовлено ґрунтовну наукову доповідь «Українська модель аграрного розвитку і соціоекономічна переорієнтація».
Попереджуючи її презентацію, директор інституту академік НАНУ Валерій Геєць визнав необхідним привернути увагу до зв’язку між проблемою продовольчої безпеки нашої країни у найближче десятиліття і масштабними світовими викликами. На його думку, їх створюють дефіцит енергоресурсів, що загострюється, брак питної води, характерний для всього світу, зокрема й для України, і загроза захоплення сільськогосподарських земель на територіях бідних країн. Ці загрози стосуються й України, яка володіє великими запасами земельних ресурсів і проводить земельну реформу в умовах занепаду сільських територій і наближення демографічної катастрофи.
Автори доповіді зазначають, що в процесі реформування українського сільського господарства було значною мірою відтворено радянську схему його організації, в якій головне місце відводилось великим підприємствам та їх об’єднанням, тоді як фермерські і сімейні господарства залишились у «хвості розподілу». Цим зуміли скористатись великі агрохолдинги. Вміло використовуючи податкові пільги і преференції, передбачені законодавством для сільського господарства, вони, наголошується в доповіді, «привласнюють власність, яка мала б стати джерелом повноцінного відновлення використаних природних і соціальних ресурсів, але насправді «вимивається» із села». При цьому селянські господарства практично не отримали прямого доступу до держпідтримки, що обернулось також і неабияким вимиванням людського капіталу.
Що ж пропонують учені, щоб, з одного боку, обмежити привласнення агрохолдингами податкової квазіренти, а з іншого — здійснити соціоекономічну переорієнтацію українського села? Передусім вони вважають за необхідне змінити систему оподаткування і розподілу держпідтримки, налагодити контроль за фінансовими потоками агрохолдингів. У довгостроковій перспективі, на їхню думку, слід використовувати досвід розвинених країн і переорієнтувати національну аграрну політику на розвиток державно-корпоративного капіталізму. При цьому централізовані підходи до розвитку сільських територій повинні змінитись на децентралізований підхід за принципом знизу вверх, що спирається на саморозвиток громад. Підвищення їх ролі, на думку вчених, дозволить краще визначати соціально-економічні потреби і преференції місцевих жителів, оберігати природне середовище.
Чи не відбудеться при цьому «дискримінація» таких економічно сильних і передових у технічному плані господарств, як агрохолдинги? Відповідаючи журналістам, Геєць сказав, що йдеться виключно про державне регулювання, яке дозволило б державі «включитись у процес перерозподілу і направляти сільському населенню відповідну частину надприбутків, оскільки рентабельність агрохолдингів така, що дозволяє їм обходитися без державних дотацій, тоді як 30% жителів села перебувають за межею бідності і навіть в абсолютній бідності, не дотягуючи до мінімального податкового мінімуму. Ми не ставимо питання так, щоб якимось чином знищити або розукрупнити корпоративний сектор. Ідеться тільки про регулювання ренти».
Президент Аграрної конфедерації України Леонід Козаченко вважає, що реалізація положень доповіді і можливостей соціоекономічної переорієнтації багато в чому залежатимуть від того, яким чином завершиться в Україні земельна реформа. У бесіді з «Днем» він відзначив, що «завершальна частина реформи проходить із великими суперечностями, в умовах гострих дискусій. Проблема в тому, що саме цей завершальний етап може виявитись неефективним і не дозволить залучати в сільське господарство довгострокові інвестиції і встановлювати справедливі відносини між окремими суб’єктами господарювання. Ми бачили один проект закону, в якому встановлювалась максимальна площа землі на одну фізичну особу 2000 гектарів. Потім її змінили на 100 гектарів. Вводили також обмеження для оренди землі — спочатку було 100 тисяч гектарів у загальнонаціональному масштабі, а потім знизили до 50 тисяч. Такі різні дані насправді нічим не обґрунтовані і можуть створити велику загрозу для завершення земельної реформи. Замість обіцяного великого позитивного ефекту вона може взагалі загальмувати розвиток сільського господарства. Тому наразі потрібна професійна, з науковими обґрунтуваннями дискусія, в результаті якої буде ухвалено закон про ринок землі. Він закладе основи для успішного розвитку сільського господарства і всіх його складових».
