Серед улюблених пішохідних маршрутів, якими досить часто простував Микола Михайлович, особливо в останні роки життя, коли він полишив скальпель, був шлях до Національної наукової медичної бібліотеки України, що на вулиці Л. Толстого. Переважно то була стріла через ботанічний сад в центрі міста. В бібліотеці М. Амосов з’являвся здебільшого зненацька. Часто залишав на абонементі якусь нову свою роботу. Напис, як правило, був лаконічний: «Медичній бібліотеці — Амосов». У фондах, переважно в циклі «Медична Україніка», зберігається понад двадцять його книжок із дарчими автографами.
— Пам’ятаю Миколу Михайловича ще з 1958 року, коли я почала працювати на абонементі тодішньої книгозбірні по колишній вулиці Горького, — розповідає генеральний директор ННМБУ, заслужений працівник культури України Раїса Павленко. — Адже після виходу в світ його ґрунтовної монографії «Очерки торакальной хирургии» з’явилися статті «Апарат «серце — легені» й його застосування в експерименті», «Вибір знеболення для резекції легені», «Досвід 100 резекцій із застосування ушивача кореня ягодини». Ясна річ, автор уважно переглядав каталоги, відшукував тотожні джерела.
1962 року з’явилася книжка «Операции на сердце с искусственным кровообращением» (1963 р.), «Кібернетика і медицина» (розширена стенограма лекції, 1964 р.), «Механизмы мышления и психики» (1976 р.), «Мысли и сердце» (друге видання, 1978 р.), «Раздумья о здоровье» (1986 р.), «Книга о счастье и несчастьях» і, зрештою, 1992 р. роботи «Кредо» (зі схваленням набуття Україною незалежності), 2001 р., передостання — «Голоса времен: воспоминания» з видання «Погляд на себе — з висоти віку», 2002 р. «Энциклопедия Амосова».
ФОТО З КНИГИ «МИКОЛА АМОСОВ — ЛЕГЕНДА СВІТОВОЇ НАУКИ»
Все це потрапляло до нас. Та одного разу, 17.05.83 р., М. Амосов написав на книжці щось ліричне — «Сотрудникам Центральной научно-медицинской библиотеке УССР с благодарностью за большой труд и пожеланиями всего того, что радует сердце».
— Так або інакше, поява Амосова в бібліотеці була подією...
— Знаєте, він намагався, щоб його візити були справді скромними. Сам працював із каталогами, відмовляючись від допомоги співробітників швидко відбирати книжки. — Мені так цікавіше, — говорив у такі хвилини. До мого кабінету заходив рідко...
— Чим же цікавився цей титан думки?
— Із хвилюванням він переглядав наші фоліанти. Це унікальна колекція, починаючи від видання 1541 року. Маємо Гіппократові інкунабули (1558 р.) роботу Гарвея, першовідкривача механіки кровообігу (1674 р.). Якось занурився в «Атлас з оперативної хірургії» одного з фундаторів хірургічного мистецтва в Києві (1886 р.). З цікавістю гортав «Отчет бесплатной больницы для чернорабочих» (1905 р., 819 сторінок).
— Ідеться про починання українського філантропа Миколи Терещенка з будівництва цієї лікарні. Але ж й будівля бібліотеки безпосередньо пов’язана з родиною Терещенків. Для збереження палацу Микола Михайлович чимало зробив.
— Коли в 1970-х роках бібліотека отримала цей корпус оригінальної споруди, побудованої родиною Терещенків, гострим й навіть драматичним постало питання закріплення за будинком знака «Пам’ятка архітектури». Боротьба за встановлення знака з написом «1893 р.» тривала понад десять років. Кожного разу Амосов як депутат Верховної Ради СРСР терпляче підписував відповідні клопотання. Посилатися, що це палац Терещенків, я тоді не могла, він вважався капіталістом. А лист від Амосова спрацював...
Останнього разу Микола Михайлович виступив у нас, із захопленням зустрінутий аудиторією, 2000 року, на 70-річчі бібліотеки. Як завжди, промова була короткою. Зауважив, що й Катьку, тобто Катерину Амосову, призвичаїв до бібліотеки.
— 2009 р. бібліотека за наукової консультації Катерини Амосової видала унікальний бібліографічний покажчик «Микола Михайлович Амосов. Легенда світової науки». В чому особливість цієї своєрідної амосовської пам’ятки?
— Катерина Амосова, зокрема, надала для покажчика рідкісні фото, загалом це понад двадцять неповторних світлин. Із них батько кардіохірургії в Україні дивиться в наш час.
