З 12 по 23 серпня проходив дитячий табір «Трахтемирівська січ». Його організувало українське дитячо-юнацьке товариство «Січ» та його голова Борис Скребцов.
Трахтемирів — для багатьох невідоме місце. Про нього знають хіба що завдяки дачі Ігоря Бакая, одного з керівників ДУСі (Державне управління справами в адміністрації президента) часів президентства Кучми. Там дуже гарні краєвиди, Дніпро і майже дика природа. Це дуже віддалене і «глухе» місце. Сюди, у «бакаївську вотчину» свого часу приїздили на полювання поважні гості, в числі яких — «державні мужі» високого рангу. Але це вже інша історія.
Село Трахтемирів лежить на межі Київської та Черкаської областей в Канівському районі. Якщо їхати з Києва «своїм ходом», треба прямувати до сіл Великий і Малий Букрин, далі — понад 5 км пішки. Якщо їхати автівкою — йти менше, бо після Малого Букрина нещодавно заасфальтували дорогу і можна проїхати ближче до місця призначення. За даними 2006 року, в Трахтемирові живе дев’ять мешканців. Як такого села там немає — тільки напіврозвалені хатки і декілька новозбудованих дач.
Трахтемирів — це колишня гетьманська столиця і козацька резиденція XVI-XVII століть. Звідси гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний ходив у свої славетні походи на Кафу й Трапезунд. У 1578 році запорізькі козаки домоглися у польського короля Стефана Баторія, щоб їм офіційно передали ці місця у володіння. Тут був уряд козаків, приймали іноземних послів і майстрували козацькі флотилії. На цих землях побудували Трахтемирівський монастир. А при ньому спорудили військовий шпиталь. Це був перший лікувальний благодійний заклад для старих, поранених, хворих і немічних воїнів в Україні.
Нині у Трахтемирові монастир і козацьке кладовище зруйновані. Знищення прадавнього села почалося з будівництва Канівського водосховища у 1972-1978 роках. Тоді село відселили, хоч воно було нагорі і його не затопила вода. Але немає людей — немає історичної пам’яті. І ось ці місця стали полігоном сучасних січовиків. На високому березі Дніпра розбили намети, влаштували кухню. Поруч у лісі вирили яму і зробили над нею туалет.
Близько 70 дітей віком від 7 до 17 років поїхали вчитися бути козаками. Були й дівчата. Їх було ненабагато менше, аніж хлопців. В основному, діти приїхали з Києва та Яготина. З півтора десятка — з Херсона, Одеси, Донецька та Калинівки. Вони вчилися плавати на байдарках, переправлятися через яри на канатах, в’язати вузли, орієнтуватися за допомогою компасів, стріляти з лука і гвинтівки. Адже справжній козак — це, насамперед, воїн. У січовиків був туристичний вишкіл, змагання та іспити на витривалість. Підйом о сьомій ранку, черговим раніше — о шостій. Неодмінно — зарядка, потім — приготування сніданку на вогнищі. Для цього чергові хлопці збирали дрова, розпалювали багаття, ходили за водою. Дівчата готували їжу. Посуд чергові мили по черзі.
У таборі було 10 загонів по 4—8 дітей — «Лелеченята», «Бобри», «Кабани», «Тритони», «Кішки» «Соколята», «Зубри», «Пантери», «Мамонти», «Орли». В кожному загоні були діти приблизно одного віку.
Продукти харчування закупили на гроші, що були виділені на проведення табору Міністерством у справах сім’ї, молоді і спорту, управліннями Київської обласної та Київської міської адміністрацій. Ці кошти пішли також на транспорт — було замовлено два автобуси «Ікарус». Також купили більше наметів, спальних мішків, термоізоляційних килимків та іншого туристичного знаряддя. З батьків зібрали по 240 гривень за дитину. Згідно з розрахунковим кошторисом на одну дитину треба було 1340 гривень. Реально обійшлося трохи дешевше.
— Не набагато дешевше, але більше 1000 гривень — каже Борис Скребцов. — Збирали з миру по нитці. Ми виграли конкурс і отримали кошти від Міністерства молоді та спорту — наша програма називається «Лицарське виховання». Частину коштів отримали від Київської обласної адміністрації для дітей з Київської області. А також з Київського міського комітету дитячих організацій — для дітей-киян. Зібрані кошти не все покрили. Тому ми використовуємо добровільну і безплатну працю дорослих.
Козацькі табори Борис Скребцов зі своїми однодумцями проводить з 1992 року. Однак, не кожного року і не тільки у Трахтемирові. У 2005 році товариство таборувало в Криму — на західному узбережжі поблизу села Оленівка, що неподалік смт Чорноморське. Цього року був байдарочний заплив по Ворсклі — 130 км. Називався «Дика видра». Програма «Лицарське виховання» передбачає роботу з дітьми протягом року, підготовку педагогів, розробку різних методик, розвиток творчих здібностей та можливостей дітей.
