Відтепер участь у ньому можуть брати й українські блогери, адже до офіційного переліку мов організатори цьогоріч включили й нашу державну мову. До того користувачі могли номінувати на конкурс веб-сайти лише англійською, арабською, бенгальською, гінді, індонезійською, іспанською, китайською, німецькою, перською, португальською, російською, турецькою та французькою мовами. Відповідно, блогери з України могли позмагатися за звання найкращого лише за умови, що вели свій блог російською чи будь-якою іншою з перелічених мов. А це принципово важливий момент, адже блоги, що подаються на конкурс, мають висвітлювати актуальні й соціально важливі питання — захисту прав людини, свободи слова та інших — які, відповідно, стосуються регіону, в якому мешкає автор записів. Блоги-переможці набувають розголосу і ще більшої популярності, а відтак стають більш відвідуваними, відкривають перед світовою спільнотою важливі й актуальні теми конкретного регіону. Призи конкурсу The Bobs вручають у 34 номінаціях. Зокрема, журі та користувачі Інтернету обирають найкращий блог, форма та зміст якого спрямовані на підтримку й захист прав людини, стимулювання і просування відкритої дискусії на актуальні та суспільно важливі теми. Також має бути обрано найкращу ініціативу, яка ефективно використовує соцмережі та нові медіа для зміцнення демократії, свободи і прав людини. У співпраці з організацією «Репортери без кордонів» журі нагороджують непересічних блогерів, які роблять значний внесок у підтримку вільного висловлювання думок. Отримують призи і веб-сайти, чиї автори креативно й у розважальній формі розмірковують на серйозні теми, демонструють новаторський та несподіваний підхід до важливих тем. Цьогоріч також відзначатимуть блоги і сайти, які опрацьовують тему викликів глобальної економіки. Серед цього розмаїття «народних голосів», безперечно, має лунати й український, адже перевага блогера полягає в тому, що він озвучує більше, ніж це роблять ЗМІ чи офіційні представники держави. Крім того, україномовні блогери розширюють «український простір» і працюють на рідну мову.
«У використанні української мови в нових медіа я бачу низку позитивних моментів. Сьогодні Інтернет — дуже важливе джерело інформації та комунікації, і не лише в молодіжному колі. І те, що я відстежую в блогах, на форумах і в соцмережах, є позитивним — україномовний сегмент добре представлений в Інтернеті, він розвивається. Але, звісно, його треба ще більше розширювати», — розповідає «Дню» доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» Лариса МАСЕНКО. На думку пані Лариси, сьогодні в Україні уже змінилося загальне мовне середовище — реальне та віртуальне. Це взаємопов’язані між собою процеси. «Якщо раніше на україномовну людину озиралися, то сьогодні вже ні. Зараз я набагато частіше чую українську мову на вулицях міста, і вже вона нікого не дивує. Як не дивують і україномовні блоги в Інтернеті. Безперечно, дуже важливою є державна мовна політика. Але зараз ми спостерігаємо наступ на державну мову — і якраз в Інтернеті, куди не дійшов державний контроль, активно формується свідоме українське середовище», — підсумовує науковець.
Роздуми про те, як нові медіа трансформують життєвий світ українців і яким чином ці трансформації грають на користь української мови, — читайте у статті Сергія СТУКАНОВА.
Державна мова і нові медіа
Сергій СТУКАНОВ
Прикметні дані щодо відродження упосліджених за радянських часів національних мов було озвучено в грудні минулого року на Форумі європейських та азіатських медіа в Мінську директоркою з комунікацій ВЦВГД (РФ) О. Каменчук. За словами дослідниці, вивчення мовної ситуації на теренах колишнього СРСР виявило невтішні для російської мови тенденції: зменшення обсягів використання «великого и могучего» в побуті продемонструвала переважна більшість держав названого ареалу. Єдиним самотнім винятком із одностайного хору країн, спраглих автентики, стала Республіка Білорусь, котра (зрештою, прогнозовано) засвідчила сталу прихильність до мови Пушкіна і Достоєвського. Втім, українському читачеві важливіше буде дізнатись про те, що на іншому полюсі амплітуди опинилася Україна, яка показала найістотніше серед країн СНД зниження рівня використання російської мови у повсякденному мовленні.
Пам’ятаючи, наскільки суттєво (щонайменше до останнього часу) відрізнялася мовна політика двох східнослов’янських сусідок, що колись належали до єдиного мовно-культурного ареалу (йдеться про ВКЛ), ледве чи можемо дивуватися їхній нинішній поляризації. На відміну від Білорусі, де несміливі інтенції повернутись ad fontes захлинулись у першій же хвилі реакції, в Україні впродовж двох десятків років — нехай мляво й непослідовно — але все ж таки просувалася дерусифікація чільних царин суспільства, що дало змогу з різним успіхом потіснити російську мову в освіті, державному управлінні, судочинстві, медіа тощо. Низка породжених національним відродженням громадських рухів, спрямованих на підтримку української мови, за цих умов грала хіба додаткові ролі. Беручи до уваги неабияку перевагу, яку мала російська мова в УРСР, достатньої сили чинники, здатні розвернути (інертні) мовні уподобання і практики на 180 градусів, могли бути закладені лише на законодавчому рівні.
Водночас — скоро йдеться про відвоювання позиції мови в царині повсякденного мовлення, що не регламентується нормативними актами безпосередньо — необхідно згадати й ті фактори, які прямо впливають на сферу побутового спілкування і (за наявності державних чинників, вказаних вище) спроможні каталізувати використання української мови. Поза дублюванням кіно, про яке ми вже писали, маємо на увазі феномен нових медіа. Виниклі в результаті комунікаційної революції вони дали змогу українським користувачам незрівнянно розширити коло свого спілкування й подолати детерміновані географічним місцем перебування обмеження. Інакше кажучи: безперешкодно контактувати із безліччю носіїв української незалежно від міри русифікованості рідного міста.
КОНТРОВЕРСІЙНА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
Науковці давно зауважили внутрішню суперечливу сутність глобалізації, що одночасно активізує два протилежні процеси — гомогенізацію й гетерогенізацію людства. Синтезувати два вектори в одному понятті спробували наприкінці 1980-х до появи гібридного терміну — глокалізація (global + local = glocal).
Справді, згідно з загальновизнаною дефініцією, глобалізація є процесом всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції, і як таку ледве чи надають до переліку чинників, що сприяють відродженню й зміцненню національних культур. Старанно ллючи воду на млин уніфікації, вона розмиває оригінальні культури й прищеплює всьому світові спільні способи мислення, почування та поведінки. Вочевидь, на порозі поточного тисячоліття чи не вперше в історії може йтися про єдність людства як емпірично фіксований факт, а не лише умоглядне висловлювання. Разом із тим зроджені науково-технічним прогресом засоби комунікації, які дали привід констатувати глобальну взаємозалежність країн і народів, виявили неабияку ефективність й у справі збереження особливостей цих останніх.
Проникливий мовознавець і (сказали б ми сьогодні) фахівець з соціолінгвістики Олександр Потебня зауважив дану амбівалентність глобалізації іще в праці «Язык и народность», що побачила світ 1895 року: «Припускаючи, що в майбутньому змішення племен... поглибиться, потрібно брати до уваги, що на той час збільшаться й перешкоди для утворення змішаних мов, що полягатимуть... в полегшенні засобів підтримувати зв’язок між віддаленими кінцями однієї і тієї само народності». Можемо бачити, як сьогодення яскраво справджує пророковані науковцем тенденції.
Хрестоматійними у цьому плані треба визнати заходи, вживані Google. Укладаючи словники й фонотеки загрожених мов, пошуковий ресурс значно полегшує їхнє вивчення й убезпечує від цілковитого забуття. Доволі поширеними є випадки збільшення обсягів послугування рідкісними мовами й завдяки спілкуванню у соцмережі Facebook. Відокремлені сотнями кілометрів носії вимираючих мов, що раніше, либонь, навіть не відали одне про одного, нині дістали змогу підтримувати сталу комунікацію. Ймовірно, невдовзі людство рушить ще далі й виробить пристрої для перекладу з мови на мову в режимі он-лайн, що дозволить людині користуватися власною мовою й зоставатися зрозумілою усім іншим.
Втім, лишаючи футуристичні прогнози майбутньому, гляньмо, як вже на нинішньому етапі розповсюдження Інтернету позначилося на порядку використання української мови у побутовому спілкуванні. Йдеться про дві іпостасі всесвітньої мережі: джерело інформації й засіб комунікації.
КОМУНІКАЦІЯ ТА ІНФОРМАЦІЯ
Згадаймо, як характеризувалося становище шанувальника української, який мешкав в русифікованому місті чи селищі, до поширення Інтернету. Заручник російськомовного середовища, він був вимушений задовольнятися спорадичними контактами з нечисленними однодумцями й почувався відірваним від осердя народу. Приплюсувавши сюди вельми обмежений простір для повноцінного задоволення мовних потреб (освіта, книжка, газета, музика, фільми), матимемо у підсумку портрет людини, приреченої на асиміляцію чи ізоляцію.
Завдяки Інтернету ситуація кардинально змінилася. Оформлений впродовж останніх 5-6 років національний інтерактивний простір (виниклий попервах на периферії рунету, але з виразною претензією на поступальне унезалежнення) відкрив перед спраглими української мови насельниками русифікованих міст небачений досі доступ як до артефактів культури (текстів, музики, відео тощо), так і до живого україномовного середовища. Можливість узяти участь у спілкуванні он-лайн із сотнями мешканців заходу, півночі, півдня та сходу виповнила новим змістом почуття співпричетності українців (we-feeling), що воно, власне, й лежить у підвалинах будь-якої спільноти.
Втім, не слід непокоїтись, що, занурившись у віртуальну реальність і погамувавши у такий спосіб свої мовно-культурні потреби, носії української неремстиво залишать реальність дійсну на відкуп мові російській. Припускаємо, що все відбуватиметься з точністю до навпаки: розмовні практики, апробовані в Інтернеті, поволі вихлюпуватимуться на вулиці. І то — на вулиці, які на ту пору уже будуть готові їх акцептувати.
Засадничий момент: визначальної трансформації мовного середовища (поки що віртуального) мимовільно зазнали внаслідок постання нових медіа не лише ті, що умисно шукали україномовного простору, але й ті, які й гадки не мали про нього думати. Сотні тисяч російськомовних користувачів Інтернету, що раніше стикалися з українською мовою хіба на офіціозних заходах, під час перегляду телевізора чи заповнення документації, несподівано стали учасниками білінгвального комунікативного поля й навіч побачили, що в цій країні живуть мільйони людей, які послуговуються українською у побутовому спілкуванні. Україномовні коментарі, повідомлення й дописи у новинах соціальних мереж ненав’язливо увійшли до їхнього віртуального простору й перетворили російськомовну реальність на українсько-російську, готуючи у такий спосіб їхню свідомість до двомовності і в реальному світі.
ВИСНОВКИ
Підбиваючи підсумки, варто застерегти читача від надмірного оптимізму. Український сегмент Інтернету відчутно слабший за такий у Росії, тож на протилежному боці описаного процесу лежить затягування українців до російського інформаційного простору. Статистика стверджує, що українці шукають переважно російською мовою, регулярно відвідують російські сайти й часто поводяться, як пересічні російські користувачі. Понад те й у самій Україні аж дотепер домінують ресурси російською мовою, що ускладнює кристалізацію національного простору. Разом із тим вміст українського Інтернету невпинно зростає і — зокрема завдяки ініціативам на кшталт «И так поймут» — охоплює дедалі ширші обрії. Можна не сумніватися, що за кілька років він задовольнятиме всі можливі потреби й природно виключить необхідність шукати у російськомовних джерелах.
Нові медіа трансформують життєвий світ українців, і ці трансформації — нехай і неквапом — грають на користь української мови.
