Мужні руки та довгий чуб відразу видають його козацьку належність. Однак хлопець за спеціальністю інженер електронних пристроїв та систем. Закінчував університет під час Революції Гідності. «У столиці мені найбільше запам’яталося скупчення хороших людей. Це середовище мені хотілося перенести на всю країну, щоб не було хамства, злоби, злодійства та брехні, щоб була щирість і всі могли братися за роботу», — ділиться спогадами Іван Приймак.
Після закінчення навчання хлопець записався до Літинської козацької сотні у своєму рідному містечку Літин на Вінниччині. Це громадська організація, яку ще 2008 року заснував Іван Дігтяр. Він тривалий час був отаманом сотні і займався патріотичним вихованням дітей. Після смерті Івана Дігтяра статус «отамана» перейняв (виборним шляхом) Іван Приймак, уже третій рік він керує громадською організацією.
«Перший рік, коли працював у Сотні, прагнув, щоб молодь могла активно відпочивати, а не «засідати» в кафе і псувати себе поганими звичками. Тому я з однодумцями буквально «бомбили» місто різними заходами. Улітку організували «Вечори вільних людей», під час яких молоді музиканти щосуботи грали для містян. Щонеділі організовували театр просто неба, показували українські патріотичні фільми. Все це робили своїм коштом. Жодної спонсорської чи державної допомоги не було. Але сьогодні ми вже працюємо в іншому напрямі. Якщо раніше це було багато дрібних акцій, то цього року — це чимало великих проектів», — каже хлопець.
Другий рік поспіль на Вінниччині проводився перший в області табір «Героїв УПА». 2017-го за його організацію відповідав Юрій Андрікевич — писар Літинської козацької сотні. А Іван за саму дисципліну в таборі. Цього року — все навпаки. В табір приймали лише хлопів і відпочинок був абсолютно безоплатний. Юнакам не просто розповідали про подвиги героїв Української повстанської армії, а навчали бути мужніми та рятувати інших. «До обіду в нас були лекції. Ми запросили сина полковника УПА Любомира Грабця, і він цікаво розповідав про життя воїнів УПА. Головним елементом тренувань був бойовий гопак. Ще була смуга перешкод, де хлопців муштрували, як на полігоні. Були заняття з виживання в екстремальних умовах, стрільби з пневматичної зброї, служба рятувальників показувала своє обладнання, швидка вчила надавати першу медичну допомогу...», — перераховує Іван Приймак. Тим часом він із друзями уже восени планує провести обласний фестиваль повстанської пісні.
