Зараз обговорюється проект Концепції вдосконалення психіатричної допомоги дітям. Взагалі актуальність психіатричної (психотерапевтичної) допомоги для наших громадян — критично висока. За даними Асоціації психіатрів, нині допомоги психіатрів потребує понад мільйон українців, і тільки кожен п’ятий звертається по допомогу. До того ж у нас — 800 тисяч алкоголіків і майже 100 тисяч наркоманів, це офіційні дані. Дітей, які потребують консультації фахівця чи допомоги, теж не меншає: приблизно три відсотки мають потребу в постійному відвідуванні лікаря. До того ж, за даними Міністерства охорони здоров’я України, нині кожна п’ята дитина має поведінкові, когнітивні (розумові) або емоційні проблеми. Також багатьом дітям потрібна підтримка психолога чи логопеда.
Суть реформування психіатричної допомоги — в покращенні якості допомоги. Один з основних «мінусів» нинішньої системи — відсутність роботи на первинній ланці («організація психіатричної допомоги дітям в Україні є застарілою: на первинному рівні медичної допомоги психіатрична допомога дітям не надається, а основні ресурси служби зосереджені в дитячих психіатричних відділеннях психіатричних лікарень», — ідеться в оцінці ситуації фахівцями МОЗ). Тому реформування передбачає розподіл психіатричної допомоги на три ланки, як у медичній галузі загалом: первинну, вторинну і третинну. Первинна — це коли певні відхилення в дитини діагностує (і надає допомогу або відсилає до психолога чи психотерапевта) сімейний лікар; вторинна — це коли біосоціальною допомогою займаються фахівці амбулаторно (у центрах розвитку та реабілітації); третинна — це допомога стаціонарна. Основний акцент у Концепції робиться на профілактиці порушень раннього розвитку, а в разі необхідності — на біопсихосоціальній моделі психіатричної допомоги (перевага — психотерапії та психосоціальній допомозі). В ідеалі, допомогу дітям мають надавати кваліфіковані кадри, здатні працювати в нових умовах, сімейні лікарі, які знаються на дитячій психіатрії, та дитячі психіатри, які розуміються на питаннях психотерапії, зокрема сімейної, ігрової та когнітивно-поведінкової. Нині в Україні нараховується понад 500 тисяч посад дитячих психіатрів, які обіймає трохи більше 400 осіб (укомплектованість становить понад 70%).
КОМЕНТАРІ
Олександр ФІЛЬЦ, доктор медичних наук, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького, віце-президент Європейської асоціації психотерапевтів:
— Нині найсучаснішою моделлю лікування та реабілітації, що пов’язана з будь-якими психічними розладами, є комбінація біологічного (медикаментозного) і небіологічного (психотерапевтичного) лікування. Для дітей це важливо також тому, що вони, навіть якщо й хворіють, мають більшу пластичність центральної нервової системи, яка в них активно розвивається, і тому педагогічно-психотерапевтичні впливи мають велике значення — сприяють корекції розвитку головного мозку та психічного апарату, навіть якщо він є ушкодженим. Психотерапія у світі є обов’язковим методом лікування всіх розладів. У багатьох країнах ефективно працює страхова медицина, й там вона входить у число оплачуваних методів лікування. У нас є психіатри, які самотужки опановують психотерапію, до того ж, за підтримки Європейської асоціації психотерапевтів ми маємо нові освітньо-навчальні проекти, які стосуються безпосередньо дитячої психіатрії та психотерапії. На мою думку, нині в Україні вже є до 100 людей, непогано підготовлених за цим профілем. Ситуація з цим в Україні — не безнадійна. Думаю, що в ході реформування дитячої психіатрії також було б добре піти шляхом фінансово спроможних країн: створювати порадні (консультації) для дітей і підлітків. Вони є добрі тим, що люди, які звертаються з певними питаннями, мають можливість не вступати відразу в систему психіатричного обслуговування. Потім уже можна вирішувати, чи звертатися до психіатра, чи ні... Основна думка, яку я хочу донести до спільноти, — це те, що будь-яка реформа, і в психіатрії теж — це не переінакшення інститутів (зменшення ліжок чи ні), це надання нової форми традиційному розумінню лікування, яке є в кожній країні. Наприклад, британці працюють за моделлю «морального менеджменту» — це специфічна система, коли в основу кладеться персональна відповідальність пацієнта за свої вчинки — на це працює вся система реабілітації. Французи акцентують увагу на наданні пацієнтам специфічних свобод під час специфічних обмежень. Німецька модель — це модель загальної медичної інвалідності: пацієнти розглядаються на рівні з іншими інвалідами, і їм створюють максимальні умови для життя. Ми ж повинні створити в Україні свою модель, потрібну в сучасних умовах, і в жодному разі не починати з нищення того, що є зараз.
Семен ГЛУЗМАН, президент Асоціації психіатрів України:
— Відповідно до Концепції реформування психіатричної допомоги дітям, сімейний лікар зобов’язаний надавати первинну психіатричну допомогу. Так відбувається в усіх цивілізованих країнах. Нещодавно я знайомився з роботою лікарів загальної практики в Лондоні. Коли ми запитали в лікаря, скільки часу займає психіатрія, він відповів — 20%. Більше того, коли ми розмовляли з ним про наші специфічні психіатричні ліки, виявилося, що він знає все. Тобто значну частину первинної психіатричної роботи він бере на себе, а в разі складних захворювань працюють фахівці вузького профілю. Інша річ, що нині у нас катастрофічна ситуація із сімейними лікарями... Коли ми виписували цю Концепцію, то зважали не лише на сьогоднішні реалії розвалу нашої медицини, а й на те, що буде через п’ять чи десять років. До цього треба йти. Якщо говорити про кількість таких вузьких спеціалістів, як дитячий психіатр, то їх не може бути тисячі. Це — дорогі спеціалісти, яких потрібно довго вчити. Для цього вони мають закінчити медуніверситет, якийсь час працювати сімейним лікарем або лікарем загальної практики, потім пройти психіатричну підготовку, далі дитячу психіатрію. А ми ж дожили до того, що недавно Іран і Малайзія відмовилися визнавати українські медичні дипломи (а у нас ці напівлікарі лікують людей). Реформу слід розпочинати з медуніверситетів: переглянути кафедри, підготовку викладачів. У нас же відбувається саботаж цієї реформи: її саботують номенклатурні чиновники, які хочуть залишити непрозору модель, за якої не потрібні знання, а є можливість красти.
