Довкілля стало мовчазною жертвою війни. Фраза Олени КРАВЧЕНКО, виконавчої директорки МБО «Екологія-Право-Людина», вже стала крилатою. Справді, спалений ліс чи поле з пшеницею не скажуть нам про свій біль чи втрати. Але ми відчуємо наслідки кожного обстрілу якщо не сьогодні, то через рік-два.
Щоб знати, як допомогти природі відновитися після війни, треба вже зараз фіксувати усі злочини окупантів. Як саме це робити, чи є універсальний рецепт збору доказів і як притягувати Росію до відповідальності?
«УКРАЇНА ЗАПІЗНЮЄТЬСЯ З ФІКСАЦІЄЮ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ»
- Пані Олено, нещодавно за ініціативою ЕПЛ відбулась триденна міжнародна конференція, присвячена якраз вивченню впливу війни на довкілля. Як вдалося організувати конференцію такого масштабу?
- Це одна з перших знакових міжнародних конференцій про Україну в Україні. Це перший професійний майданчик українських, європейських, канадських, американських фахівців, які працюють в сфері охорони довкілля. Це перша конференція, яка підняла питання на міжнародному рівні про довкілля як мовчазну жертву війни.
Наша організація працює з 1994 року, тому багатьох «зірок» юридичного права чи практикуючих юристів знаємо завдяки давній співпраці. З березня ми почали аналізувати міжнародне кримінальне, гуманітарне, екологічне право, вивчали кейси найбільш відомих військових конфліктів, готували аналітичні документи. Таким чином знайшли деяких із спікерів, які допомагали готувати позови однієї країни на захист довкілля від іншої під час військових конфліктів. Так, Ваутер Джастіс Вінінг вивчає практику використання статті Римського статуту про екоцид. Він познайомив нас із фінськими експертами, а також лондонськими, які спеціалізуються на правильному порядку збору інформації та фіксації усіх випадків руйнування довкілля.
- Чи вдалося завдяки почутому від міжнародних фахівців зрозуміти, яким може бути механізм репарації?
- На конференції обговорювалися різні способи подачі позовів проти Росії. Адже механізм репарації може бути різним. Він залежить від того, який шлях вибере держава – компенсаційна комісія, трибунал чи міжнародний кримінальний суд. Наразі можна визначити шість можливих шляхів потенційного відшкодування збитків, які анонсуються як на державному рівні, так і обговорюються в юридичній спільноті: компенсація збитків Міжнародною комісією з розгляду претензій фізичних, юридичних осіб та держав щодо збитків, завданих війною; компенсація збитків спеціально створеною комісією на національному рівні; стягнення збитків в судовому порядку в національному суді; стягнення збитків за рішенням іноземного суду; звернення до Європейського суду з прав людини; звернення до міжнародного інвестиційного арбітражу.
Ми це бачимо як компенсаційну комісію, яка може бути створена G-7 чи G-20, але до цих об’єднань входить РФ. Точно не варто цього робити через Раду безпеки ООН, тому що компенсаційна комісія при Радбезі буде блокуватися Росією, яка є її членом, а тут рішення приймається абсолютним консенсусом.
Над цим мають думати уряд та Офіс президента. І робити це треба було з першого дня повномасштабної війни. Україна запізнилася з ініціюванням та створенням органу фіксації злочинів проти довкілля.
Я називаю довкілля мовчазною жертвою війни, бо людина може кричати про злочини проти людства, інструменти захисту прав людини доволі добре розроблені, але в нас немає ні інструментів захисту довкілля, ні кричати про себе воно не може. Хіба що воно почне говорити про себе спеками +40 у помірному кліматі, засухами, проблемами доступу до питної води, що вже є, а згодом буревіями та різними катаклізмами. Щоб цього волання не було, треба вже зараз думати, як фіксувати злочини проти природи. А фіксувати треба так, щоб ця доказова база була беззаперечною і приймалася тим чи іншим судовим органом, який це буде розглядати.
На сайті Міндовкілля говориться про майже 250 екоцидів, але це не відповідає дійсності. Це нічим не підтверджено. Тільки рішення суду може визнавати, що це дійсно екоцид. Ми ризикуємо своїм авторитетом та іміджем у міжнародних судових інстанціях.
«ДОКАЗИ ТРЕБА ЗБИРАТИ З РІЗНИХ ДЖЕРЕЛ»
- Чи існує єдиний рецепт, як фіксувати злочини проти довкілля?
- Існує золотий стандарт збору доказів. Його так назвали юристи Великої Британії. Він передбачає, що докази мають бути зібрані з різних джерел. Це можуть бути космознімки, знімки безпосередньо із місця події. Є навіть вимоги, з яких ракурсів треба робити світлини. Фото повинне мати автора та дату зйомки. Якщо це горіння лісу чи нафтобази, дуже помічним буде виїзд на місце. Не завжди це можливо, але з нафтобазами це якраз можна робити. На такі виїзди треба залучати міжнародних експертів. Практика справи по Кувейту та інших військових конфліктів показує, що така залученість бажана.
У такому випадку спільна комісія виїжджає на місце, беруться проби ґрунту чи води за правильними методиками, все це документується. Але в нашому законодавстві відсутня процедура залучення міжнародних експертів та їхня участь у досудових слідчих діях. Тобто за неповних п’ять місяців війни не внесені зміни в законодавство, щоб офіційно мати чітку процедуру залучення таких експертів. І це ж не тільки стосується довкілля. Так само ця процедура має бути прописана законодавчо для фіксації доказів проти людства, як це було в Бучі чи Ірпені.
- А як тоді збирають дані у Міндовкіллі, чи користуються згаданим золотим стандартом урядовці?
- На жаль, ним не користуються. Хоча цей стандарт ми надсилали у Міндовкілля та робочі групи, створені при ньому, які якраз вивчають екологічні злочини.
- Із 2014 року ваша організація вивчає вплив війни на природу України на території тоді ще АТО/ООС. Поки що Україна не має єдиного механізму для оцінки збитків, завданих війною. Але що каже досвід ЕПЛ?
- Ми перші почали збирати такі докази, ще не знаючи про золотий стандарт, але інтуїтивно робили все правильно. Наприклад, ми їздили у національний природний парк «Крейдяна флора» та обстежували воронки. Брали проби ґрунту, робили очні обстеження, фотофіксацію. Знаючи, від якого снаряду воронки утворені, з’ясовували, які хімічні речовини і в якій кількості потрапили в ґрунт. Також вивчали, що треба зробити, щоб очистити його.
Ліс вивчали за актуальними на той час методиками. Тоді ми вивели методику вивчення впливу воєнних дій на землю за космознімками. Ми це робили, щоб привернути увагу центральних органів влади і суспільства, показати, що відновлення довкілля – це не тільки метри погонні, труби та тонни цементу, піску і цегли. Це величезні витрати на обрахунок впливу війни на довкілля.
- Якщо я не помиляюсь, ви намагались аналізувати ситуацію і на тих територіях, які були на той час тимчасово окуповані?
- Так, наскільки нам вдавалося отримати звідти інформацію. Деякі природоохоронці, які пішли воювати тоді ще в АТО, нам допомагали. Або ж екологи, які залишилися на окупованій території і вміли правильно сфотографувати та взяти проби. Але це було фрагментами. Хоче це дозволяло показувати: ось невелика територія досліджена, а на її відновлення треба десятки мільярдів гривень.
- Чи використовуєте зараз здобутий досвід оцінки впливу війни на довкілля?
- Звісно, але з Києва чи зі Львова не можна вивчати вплив війни на довкілля, працюючи тільки з ГІС-технологіями. Наприклад, Луганська обласна екоінспекція зараз виїхала з області, але мала можливість зібрати інформацію про термобаричні та фосфорні бомби. Вони неймовірно шкідливі для людей, оскільки випалюють що людину, що довкілля. Такий збір фактів міг би бути корисним і на захист прав людини, і довкілля. Але екоінспектори не мали засобів, щоб це зафіксувати. Це міг бути дрон з датчиками. Такі дрони використовує польська екоінспекція (у випадках, коли суб’єкт господарювання не пускає на позапланову перевірку інспекторів). Ми б могли використовувати ці дрони з датчиками повітря під час війни. Тобто знання є, бажання теж, але немає можливості ні у нас, ні в екоінспекції.
СПОЧАТКУ – АНАЛІЗ ДАНИХ, ПОТІМ КОШТИ НА ВІДНОВЛЕННЯ
- З якими природними викликами нам доведеться боротись через завдані довкіллю руйнування?
- Щоб говорити про проблеми, треба вивчити спочатку причини, зібрати усі факти, їх згрупувати. Також треба розуміти, який вплив є на атмосферу, ґрунти, воду, яка кількість відходів накопичується у тій чи іншій області внаслідок воєнних дій. Якщо всі ці складові зібрати, тоді можна з’ясувати вплив війни на довкілля і зрозуміти, наскільки та чи інша екосистема постраждала, скільки часу їй потрібно на відновлення, і якщо це не зробити вчасно, які загрози можуть бути.
А ще треба довести, яка була ситуація до війни. Наприклад, треба показати, що ґрунт, приміром, у Луганській області був ось такої якості, не був забруднений до війни певними речовинами. Або як довести, що річки Ірпінь чи Дніпро мали кращу якість води до війни?
Тому докази – це перший крок. Далі треба довести, що саме трапилося – звідки стріляли, коли, чим саме. І третє – зробити аналіз, що трапилося після обстрілу із ґрунтом, водними об’єктами чи атмосферним повітрям. Лише потім буде зрозуміло, що саме потрібно для відновлення.
- А зараз ми одразу кажемо, скільки грошей нам знадобиться на відновлення. Маю на увазі конференцію в Лугано. Чи почули ви щось позитивне для довкілля із озвучених нашими представниками меседжів?
- На жаль, нічого, окрім того, що потрібно реформувати закон про оцінку впливу на довкілля. Чомусь виявилося, що зараз він не такий. Тобто спочатку імплементуємо директиву ЄС, впроваджуємо закон, а тепер будемо його переглядати.
- Чи треба буде Україні (і Європі) змінити підходи до збереження довкілля після нашої перемоги?
- Європа має свій «зелений курс», він дуже прогресивний. Ми тільки приймаємо рамковий закон про управління відходами, а «зелений курс» говорить про циркулярну економіку.
Тобто це зовсім інша парадигма мислення та пошуку балансу між соціальними, довкіллєвими інтересами й економічним розвитком. Єдине, що Європі не треба піддаватися газовому та ядерному лобі РФ.
Щодо України, то нам треба вивчити, як російські злочини проти довкілля правильно фіксувати. Окрім цього, завершити написання методик обрахунку збитків, які завдаються лісам, ґрунтам, воді, повітрю.
Уявімо, ми все порахували, зафіксували, нам нарахували кошти. Щоб їх правильно використати, треба мати базові реформи – державного екологічного контролю, моніторингу стану довкілля, розділення функцій між формуванням та реалізацією екополітики, щоб не було конфлікту інтересів. Треба розуміти, куди будуть ці кошти йти – у загальний бюджет, фонд навколишнього середовища чи в окремий фонд відновлення довкілля.
Тобто треба провести ті реформи, з якими ми запізнилися на 30 років. До останнього часу у нас екологічний контроль був пострадянський, ми не вичистили ще всю радянщину із екологічного законодавства. Нам треба якнайшвидше створити найкраще, прозоре, відкрите, проєвропейське управління у сфері охорони довкілля.
Спілкувалася Інна ЛИХОВИД
Матеріал підготовлено у межах конкурсу «Екологічні хроніки: як вторгнення РФ впливає на довкілля України», який реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Journalismfund.eu.
