Досить давно, коли почали прогнозувати потепління клімату, я висловив таку думку: помітно змінюватиметься не середнє значення температури повітря на планеті, а розкид її значень у конкретних місцях спостережень за нею. Сьогодні вже достатньо підстав не лише говорити, що такий погляд правильний, а й глибше проникнути в суть явищ.
Теорія сама собою нікуди не годиться, вона потрібна остільки, оскільки примушує нас вірити у зв’язок явищ.
Хвилі на поверхні води спричиняють качку судна. Вона може бути боковою (бортовою), тобто змінювати нахил судна в бік одного, а потім другого борту, та кільовим, тобто змінювати диферент судна (різницю між зануренням носової i кормової частини). Щоб скористатися цією аналогією щодо Землі, зауважимо, що на її поверхні можна виділити ландшафтно-географічні поділення — зони, що простягаються в широтному (зі сходу на захід і із заходу на схід), «бортовому» напрямку й змінюються від екватора до полюсів, «від носа до корми».
Широтні зони утворюють систему великих смуг, що оперізують земну кулю концентрично щодо полюсів. Виникнення широтних зон зумовлене кулястою формою Землі та її обертанням навколо своєї осі. Через кулястість її поверхня нагрівається на різних широтах неоднаково, а тому відбувається зміна широтних зон у меридіональному (з півночі на південь) напрямку.
На утворення й стійкість зон значною мірою впливає екліптика, яку можна розглядати як перетин небесної сфери площиною орбіти Землі, а також коріолісове прискорення, що спричиняє відхилення впливу обертання Землі, рельєф, водний режим, грунти, рослинність і тваринний світ. Тому один iз фундаторів вчення про зональність Василь Докучаєв казав, що предметом цієї науки має бути «той генетичний, одвічний і завжди закономірний зв’язок, що існує між силами, тілами та явищами, між мертвою й живою природою, між рослинними, тваринними й мінеральними царствами».
У нормі рух осі Землі, яка нахилена щодо площини екліптики, відбувається по круговому конусу. Вісь, якщо її продовжити за межі Землі, стала б описувати коло у світовому просторі. У дзиги, в якої її вісь описує таке коло, спостерігається «бортова качка», при обертанні вона наче перевалюється з боку на бік. Рух осі по колу, який отримав назву прецесія і який призводить до «бортової качки» нашої планети, має викликати зміни багатьох кліматичних параметрів у межах кліматичних зон. У одному місці виникає засуха, а в другому — ллють дощі.
Вісь тіла, що вільно обертається, здійснює не лише прецесію, а й нутацію — тремтіння, що супроводжується змінами кута осі обертання. Майже десять років тому російський вчений Ігор Колесников дійшов висновку, що академічна наука помиляється щодо стабільності нутаційних коливань осі обертання Землі. Він стверджував, що кут нутації змінюється не поступово, а стрибком. Така поведінка зумовлена тим, що Земля «скидає» надлишки своєї енергії (позбавляється передусім тепла) великими порціями, «квантами», а не віддає її у світовий простір безперервно. Таке скидання відбувається кожні 12 тисяч років. Востаннє наявний кут нутації (23,5 градуса) встановився якраз 12 тисяч років тому, а тому, за всіма розрахунками, він має змінитися в наші дні й становити 22,5 або 21,5 градуса.
Тоді ж Колесников висловив такі міркування. Земля перебуває в передскидовому стані; вона у будь-який момент може звільнитися від надмірної енергії під дією випадкового або штучно спровокованого людьми підземного або наземного вибуху певної мінімальної сили в геологічно активних точках її поверхні. На його думку, стрибок виявить себе у вигляді глобального землетрусу силою близько 10 балів за шкалою Ріхтера (для середніх широт), величезними цунамі заввишки декілька сотень метрів і багатьма іншими катастрофічними явищами, що поставить під загрозу знищення практично все населення Землі, за винятком лише декількох регіонів.
Зміну кута нутації у нашій моделі з качкою слід розглядати як «кільову качку», оскільки зміни кута осі обертання повинні приводити до змін освітленості планети в меридіональному напрямку, що призведе до зміщення кліматичних зон.
Сам собою факт — ніщо, він набуває цінності лише завдяки ідеї, з якою пов’язаний, або внаслідок доказу, що завдячує йому.
Те, що відбувається сьогодні на планеті, можна назвати «світом, що зірвався з петель». Говорячи «сьогодні», я маю на увазі останні роки, коли навіть найзатятіші оптимісти змушені були погодитися, що кількість катастроф на планеті катастрофічно зростає. Не буду детально переглядати минуле, а лише широким мазком змалюю останні кілька сотень днів.
Уже наприкінці минулої осені, а потім взимку й особливо нинішньою весною особливо помітно стало те, що катастрофи стали утворювати на планеті хороводи й таким чином охоплювати її в широтному напрямку. В Євразії вони вибрали для себе арену між 35 і 55 градусами північної широти, де діяли відповідно до загального природного закону: в одному місці їх було густо, а в другому пусто. Особливо вони уподобали територію Західної Європи, Грецію, Туреччину, російське Причорномор’я, Грузію, Іран, Північно-Східний Афганістан, багато районів Китаю й докотилися до Корейського півострова й островів Японського архіпелагу. Однак надалі, з настанням літа, картина почала помітно змінюватися.
Розподіл температур і опадів на планеті дає підстави говорити, що на ній почали зміщатися самі зони. Пустеля Сахара, що виявляла ще в 80-і роки минулого століття стійку тенденцію рухатися в південному напрямку, передумала й почала освоювати Сицилію та Північну Ефіопію. Помірна зона переживає експансію субтропіків (за температурою) й навіть дощового тропічного лісу (за кількістю опадів), а в тайгу Росії й Канади змістився «клімат» сухих степів, що спричинило велику кількість лісових пожеж. Азіатська тундра припала до смаку погодним умовам помірної зони. У південній півкулі, де в цей час зима, спостерігається зміщення холодів і великих снігопадів у північному напрямку; часом вони досягають тропічних районів.
До цього всього слід додати, що у зазначені періоди сталося помітне зміщення магнітного полюса Землі, а наша матінка стала потворно товстіти, зіпсувала свою фігуру: в районі екватора збільшила свій діаметр, а на полюсах почала сплющуватися.
Те, чого ви не розумієте, не належить вам.
Факти разом із теорією починають говорити. І вони мені нашептали таке: за ці дві сотні днів планета пережила два різновиди качки . Спочатку її кидало з боку на бік, що спричинило хвилю в широтному напрямку, а потім вона почала зариватися носом і, очевидно, найближчим часом почне занурюватися кормою. Останнє призведе до того, що зміщення зон піде у зворотному напрямку. Отже, на нас чекають випробування взимку. Але розглянемо все по черзі.
Застосування американцями надпотужних бомб у Афганістані восени, взимку й навесні викликало хвилю катастроф у широтному напрямку, посилило бортову качку планети (подробиці див.: «День», 2001, № 176; 2002, №13), яке розвернуло корабель, призвело до зміни кута нутації, викликавши вже кільову качку, яке призвело до «переливання» кліматичних зон від «корми до носа». Щоправда, зміни кута нутації не можна вважати єдиною причиною цієї катастрофи. Кліматичні зони — явище комплексне, вони утримуються одвічними й закономірними зв’язками сил, тіл і явищ «мертвої і живої» природи. Але людина ще раніше почала руйнувати ці зв’язки, передусім знищивши головний ландшафтоутворювач — рослинність, перетворивши планету на поле для декількох видів злаків. Кліматичні зони залишилися «без бортів», і хвиля від зміни кута нутації почала бродити «палубою», руйнуючи на своєму шляху останні їхні бастіони. Глобальна екологічна катастрофа вступила у свої права. Її дата — спекотне літо 2002 року.
Наведене пояснення слід вважати гіпотезою, оскільки залишається відкритим питання: сталася чи ні зміна кута нутації? Хоча така подія є вельми ймовірною, оскільки планета зазнає впливу неординарних сил. Спроби звести те, що відбувається, до локальних явищ, не витримують критики. Наприклад, повені в Південно-Східній Азії та Китаї намагаються пояснити великим згущенням пилу, аерозолів і вихлопних газів над частинами акваторій Тихого й Індійського океанів. Але чому заливає Західну Європу? Адже над Атлантичним океаном немає такого згущення? Те, що планету заливає відразу в різних місцях, а не в якомусь одному, — вже «всесвітній потоп».
Проте локальні події вносять істотну корективу в те, що відбувається. Адже Земля — матеріальна система, й вона зобов’язана підкорятися загальному природному закону, який свідчить: якщо в одному місці або в один час енергія убула, то в іншому місці або в інший час вона обов’язково прибуде. Інтенсивна господарська діяльність і воєнні дії супроводяться колосальними викидами енергії, а тому вони обов’язково мають бути компенсовані. Руйнівні повені на Північному Кавказі й Чорноморському узбережжі — це плата за багаторічну війну в Чечні, а в інших місцях — за надмірну автомобілізацію й спалення величезних кількостей нафти, вугілля й газу.
На підтвердження цієї думки наведу один висновок, якого дійшли американські вчені. Вони звернули увагу на той факт, що атмосферні вихори, що почастішали в Каліфорнії, формуються там, де вигоріли ліси (енергія убула). Оголені ділянки грунту під впливом променів сонця дуже нагріваються (енергія прибула), що призводить до формування вихорів (знову відбувається спад енергії).
Нещасна людина, яка не робить того, що вона може, й береться за те, чого вона не розуміє.
Йоганн Вольфганг Гете
Цими днями в Південній Африці зібралися глави країн і урядів для того, щоб відзначити десятиріччя Міжнародного форуму з довкілля й розвитку в Ріо-де-Жанейро, який вважають однією з найвидатніших подій XX століття. На новій зустрічі передбачається заслухати повідомлення делегацій про досягнення їхніх країн у справі збереження середовища проживання й забезпечення стійкого розвитку.
Глобальна екологічна криза істотно полегшила їхнє завдання. Немає необхідності вводити в оману світову спільноту, а слід лише визнати, що наміри, сформульовані в Ріо, стали ще однією дорогою в Пекло. Тому завдання принципово змінюється. Тепер треба говорити не про профілактику кризи, а про те, щоб забезпечити виживання в умовах кризи. Потрібне усвідомлення реалій і визнання, що цінності, які досі служили людству, виявилися помилковими; що будь-яка хвороба потребує зміни дієти, грецькою це слово означає «спосіб життя»; що воєнними діями, силою зброї й технічними засобами наявні проблеми розв’язати не можна. Тому вони повинні оголосити поза законом війну. Визнати, що не буває справедливих воєн, що ніяка війна не ведеться проти окремої особи, будь-яка війна ведеться проти народу й природи, а тому вона є абсолютним злом.
Найнагальніші практичні завдання, які слід розв’язати на форумі, — це запровадження мораторію на торгівлю зброєю, яка в умовах зростаючої напруженості перетвориться на головний засіб «виживання» й неминуче буде повернена проти її виробників. Але головним засобом лікування має стати відновлення на планеті рослинного покриву, який забезпечує енергетичний баланс планети, створює «борти» для кліматичних зон, їжу, одяг, будівельні матеріали й здорове довкілля для людини .
