Уявіть собі таку історію. Ви довго збирали гроші, щоб влаштувати сім’ї екзотичне свято: відвезти їх на Новий рік кудись на край землі, де немає снігу, де море не те що тепле, а аж гаряче, і всі навкруг посміхаються. Наприклад, до Таїланду. Уявили?
Зрозуміло, ви довго все планували. Заздалегідь взяли ще не найдорожчі квитки на літак, вивчили в інтернеті маршрут, готелі, екскурсії... Можна було б навіть самому через той самий інтернет все й замовити, й готелі, й екскурсії, але — подорож далека, це все-таки Азія, хто його знає, як там працює сервіс. Іншими словами, надійніше звернутися до турфірми. Он хоча б до тієї, у якої така красива реклама.
Звернулися. Все розповіли, особливо про той маленький готельчик з бунгало на дерев’яних палях, який так сподобався вашій дружині на картинках в інтернеті. Люб’язні менеджери швидко все замовили, назвали вам ціну — ой, як багато... ну, то що зробиш, це ж мабуть один-єдиний раз на життя таке собі дозволяєш... Ще трохи поторгувалися, зрештою домовилися, принесли гроші, й нарешті...
Щоправда, за день до відльоту менеджер турфірми сповіщає, що того омріяного готельчику у вас не буде. Як, чому? Я ж два місяці про нього торочу! Ну, розумієте, наші партнери у Таїланді чи то щось переплутали, чи то не встигли... Але вам замовили інший готель, значно кращий, хіба що вдвічі дорожчий. Ви обурюєтесь, погрожуєте, що зараз все скасуєте, заберете гроші... Проте насправді ніхто ваших погроз не боїться, бо всі розуміють — літак вже завтра. Тож ви зітхаєте, додаєте ще грошей, кінець-кінцем хай буде інший готель, дружині якось поясню, головне — все сплачено, квитки в кишені, валізи спаковано, романтична подорож напоготові, тож нарешті...
Ви прилетіли! Вас зустріли в аеропорту віночком з орхідей! В Києві заметіль, а тут сонечко сяє! Вам усі посміхаються! «Добро пожаловать в Таіланд!». Саджають до автобусика, включають кондиціонер і — поїхали! Уявляєте?!.
Все. Далі не уявляйте. Далі починається сувора правда українського туристичного бізнесу.
«Добро пожаловать в Таіланд, — мило каже хлопчина з місцевої російсько-тайської фірми. — У вас є проблема. Ваша українська контора, яка вас сюди прислала, називається, здається, «Вірго», ані копійки нам, своїм партнерам, не переслала. Тож якщо не хочете спати на пляжі, одразу давайте нам 1000 доларів, і це тільки на перші дні, бо готель вам замовили дорогенький...»
Подальше залежить від вашого стану здоров’я: інфаркт в Азії лікують довго. Також залежить від того, чи захопили ви із собою зайву тисячу доларів, а краще декілька. Не захопили? Спіть на пляжі в обіймах дружини та дитини. Скільки часу ваш тур? От два тижні й спіть.
Інфаркт я примудрився відігнати — ви вже розумієте, що все це відбувалося насправді саме зі мною та моєю сім’єю, причому щойно. Тисячу ми віддали. А що робити? І почали шалено накручувати телефон, сподіваючись почути якесь пояснення від цієї самої «Вірго» та її люб’язних менеджерів. Де наші майже тридцять тисяч гривень (аж страшно цифру називати), які ми виклали вам на стіл? Але телефон мовчав — день, другий, третій... Місцевий туроператор також намагався додзвонитися до Києва, з тим саме результатом. І методично нагадував нам, що грошики наші спливають. В той час, як Таїланд весело й гучно рахував останні дні старого року: три... два... один, ми тихенько вели свій сумний відлік: триста-двісті-сто... Уявляєте настрій?
Далі ви все самі знаєте з нашої національної історії: фірма-одноденка зникла, офіс закрився назавжди, тобто ще одна «Еліта-центр». От і не вгадали! Все ще цікавіше!
«Вірго» знайшлася — на четвертий день телефон відгукнувся. ДЕ?! МОЇ?! ГРОШІ?!! «Так нас обікрали, — бадьоро сповістила менеджер Наталя. — І ваші грошики вкрали, і наші, просто з сейфу». З якого ще сейфу, я ж їх вам віддав бозна-коли! І що ж мені тепер робити? Але телефон знову замовк — напевно, вкрали і його.
Наступні події скорочую до простого переліку фактів. Друзі допомогли, прислали грошей. Місцева турфірма перевезла до іншого готелю. Більше того, совісна «Вірго» перерахувала їм половину того, що отримала від нас. На диво, місцеві сказали, що їх це влаштовує, бо стільки ми їм і коштували, разом з нашою тисячею, звичайно. Коли я наївно їх спитав: «А куди ж ділася решта?» — менеджер посміхнувся, «Да вот такие у ваших хохлацких фирм апетиты!».
Підсумуємо?
1. Економіка. За наш двотижневий тур (готелі, сніданки, переїзди, тощо) до Таїланду місцева туристична компанія отримала 1800 доларів від українського партнера плюс 1000 від нас. В накладі не лишилася, бо більше з нас не вимагали. Туристична компанія «Вірго» стягла з нас у Києві понад 3,5 тисячі доларів. Витратила аж 135 грн на наші страховки, тож їхній прибуток склав понад 40%. Міжнародний стандарт — 15%.
2. Професійність. Дохід цей «Вірго» отримала нахабно, не передавши наші гроші місцевому партнерові, змусивши нас платити двічі, до того ж не відповідаючи на наші розпачливі дзвінки та електронні листи, та ще й брешучи партнерам, що нібито клієнт (тобто ми) сам погодився заплатити на місці, а «Вірго» потім нам компенсує витрати у Києві. Щоб ніхто не сумнівався: після нашого повернення директорка «Вірго» заявила, що про жодну компенсацію чи то матеріальних, чи моральних збитків, вона і чути не хоче, а винні їй ми!
3. Емоції. Коли вас ошелешують одразу після приїзду: «Платіть, або живіть на вулиці!», коли над вами клацає грошовий лічильник, коли дитина не отримує обіцяних екскурсій до слонів, а дружина обіцяний тайський масаж, іншими словами — коли ваші ретельно складені плани летять під три чорти, і ніхто не пояснює чому, — якими будуть ваші емоції?
ВИСНОВКИ
Їх два.
Перший: хоч трохи знаєте англійську — робіть все самі через інтернет. Заощадите купу грошей і, не виключено, отримаєте кращу якість відпочинку.
Другий: хочете все ж, щоб відпочинок вам організовувала туристична компанія? Тоді вибирайте когось надзвичайно надійного. Переспівуючи класика, «Відпочивайте, чорноброві, та не з «Вірго».
