Якщо на роботу не хочеться йти, бо не має ні сил, ні натхнення, якщо немає бажання спілкуватися ні з родиною, ні з друзями, загострюються якісь хвороби, відчувається постійна втома — є всі підстави говорити, що людина починає професійно вигорати. Як пояснюють психологи, це своєрідна реакція організму на емоційні стреси різної інтенсивності, викликані професійною діяльністю. Отримати синдром професійного вигорання найбільше ризикують люди рятівних професій: медики, учителі, психологи, пожежники, працівники правоохоронних органів, тобто ті, які більше дбають про інших, ніж про себе. Зараз це найбільше загрожує нашим лікарям, які в умовах епідемії грипу працюють понаднормово, з родиною бачаться рідше, ніж з пацієнтами, і виснажуються не тільки фізично, але й емоційно, адже їм не вистачає часу для відновлення. Які це може мати наслідки і як знайти сили для відновлення, «День» запитав у психолога Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту Катерини ОВЧАРЕК.
— Пані Катерино, наскільки зараз актуально говорити про професійне вигорання і які його основі причини?
— Слід розрізняти професійне та емоційне вигорання, бо, скажімо, медикам більш властиве саме емоційне вигорання, оскільки вони мають справу з людьми, тому в першу чергу дбають про інших, а про себе — потім. Горіння — це процес, коли у людини є натхнення і радість, коли кажуть, що людина горить своєю справою, а вигорання — це процес, коли внутрішній вогонь настільки надмірний, що людина перегорає. Але якщо не наповнити себе енергією, нічого не зможеш дати іншим. Виходить, що медики про себе забувають, що й зумовлює вигорання. Емоційне вигорання пов’язане з енергетичним виснаженням людини. Якщо подивитися на балансну модель сфер життя людини, то ми благополучні тоді, коли можемо управляти усіма її складовими рівномірно: фізичним здоров’ям, професійною діяльністю, емоціями та духовною сферою. Людина витрачає на все це свої сили та енергію, у дечому відновлюється, а в дечому витрачає. Якщо в людини емоційне вигорання, то жодна з цих чотирьох сфер не дає енергії, її просто нізвідки взяти. По-перше, у неї забагато діяльності, тому енергія у сфері роботи вичерпана, а також надмірна кількість контактів, велика відповідальність, що теж відбивається на здоров’ї. У психології синдром емоційного вигорання — це така реакція організму, що виникає внаслідок тривалого впливу емоційних стресів середньої інтенсивності. Це схоже до того, як вода камінь точить, тобто маленькі події, кожен день у легенькому стресі змінюють чутливість людини, а тіло не встигає осмислити цю інформацію та відновитися. Це як охоронна система організму, коли він сам відключається, а тіло починає давати збої, оскільки його ресурси на дні. Йдеться про особистісну деформацію, що виникає внаслідок емоційно ускладнених та напружених стосунків у системі «людина-людина».
За даними психологів, серед консультантів та психотерапевтів ознаки вигорання різних ступенів зафіксовані в 75% випадках, з них 5% мали останню фазу, тобто повне виснаження, не тільки емоційне, а й психосоматичне, з вегетативними порушеннями. Не треба розглядати вигорання як якийсь розлад. Людина стає емоційно замкнутою і мислительна діяльність приглушується, на це просто немає сил. Це свого роду захист на травмуючий вплив, тобто організм сам себе рятує, і добре, що така реакція є. Якщо до цього прислухатися, є можливість дозувати та економно витрачати свої енергетичні ресурси і нормувати рівень свого навантаження чи тих факторів, які можуть його травмувати чи викликати стрес.
— Чи може людина самостійно визначити і відрізнити: у неї професійне вигорання чи емоційне?
— Професійне вигорання стосується великих навантажень у плані обов’язків, а емоційне — спілкування з людьми. Психолог, медик чи педагог повинен давати спокій, упевненість іншим людям, але цього на всіх не вистачить, якщо не знати, як поповнювати свій енергетичний ресурс, тобто існує зв’язок між виявленими змінами, зумовленими характером професійної діяльності, що супроводжується відповідальністю за долю людей. Ті ж самі рятівники рятують інших, але рано чи пізно цей емоційний фонтан закінчується, тому треба вміти правильно себе відновити. А от професійне вигорання пов’язане з тривалістю та циклічністю роботи, коли часто повторюються одні й ті ж дії. Зараз менеджери, які суміщають декілька посад, мають неструктуровану діяльність, що якраз і веде до професійного вигорання. Емоційна насиченість актів взаємодії між людьми призводить до перегорання. Клієнти, що діляться своїм сокровенним, страхами, агресіями, змушують лікаря чи психолога витрачати свою енергію. Тому людям, які працюють у зонах ризику, потрібна профілактика, рекреація, відновлення. Як хірург повинен бути в стерильних рукавичках, так і тут: тільки тоді ти зможеш працювати з людьми, коли будеш на емоційному підйомі.
— По чому можна зрозуміти, що людина починає емоційно вигорати, існують певні прояви чи ознаки такого стану?
— На фоні тіла — це втома, розлади сну, апетиту, психосоматичні реакції, і навіть травматизм, бо людина стає менш уважною. На фоні діяльності — це виснаження ментальної сфери, коли навіть важко формувати думки, а також зниження інтересу до роботи, формальне виконання завдань, тобто немає ніякої творчості, ініціативності. Також це зниження комунікативності, ізоляція, й інколи втрата себе. У духовній сфері — це депресія, пов’язана із втратою смислу життя. Якщо людина не в змозі відчути перші ознаки цього, це може викликати різні розлади, іноді доходить до того, що вона не може дивитися на яскраві речі, тобто тримати щось у фокусі уваги.
— У чому ж тоді треба шукати сенс життя, брати ресурс для відновлення енергії, щоб вийти зі стану вигорання?
— Важливо мати відчуття міри і розуміти, що організму потрібно давати можливість відновитися. Наприклад, психологи повинні знати, скільки клієнтів за день вони в змозі прийняти: п’ять чи два, залежно від того, наскільки їм вистачає запасу енергії. І тут важлива якість, а не кількість. Якщо ти приймеш більше клієнтів від своєї норми, то просто не зможеш переключитися на себе, прийти додому в іншій соціальній ролі — як чоловік чи дружина. Інколи можуть загостритися навіть певні хвороби, тому так важливо знати свою норму. Усе, що пов’язано з принципом «давати-любити» призводить до надмірної розтрати енергії. Тобто має бути самоорганізація. У людей, які мають багато обов’язків, або виконують рутинну роботу, для відновлення треба додавати емоцій, а це творчість, контакти з людьми. Про появу вигорання свідчить порушення балансу «давати-брати», тобто коли людина викладається більше, ніж отримує. Ті ж самі медики, педагоги, які не отримують достатньої заробітної плати за роботу, вигорають ще й через відсутність взаємообміну, адже вони витратили певну енергію, і таку ж повинну отримати, хоч і в іншому еквіваленті: статус, визнання — це добре, але має бути й матеріальне благополуччя. Медики вигорають тому, що беруть відповідальність за хворих людей, допомагаючи їм видужати. Якщо хворий не заодно з лікарем, то будь-яка медицина безсильна, бо хто має слідкувати за тим, щоб вчасно приймати ліки, правильно харчуватися, вести здоровий спосіб життя — сама людина, без материнської позиції від лікарів. А медики саме так і роблять, що теж сприяє емоційному вигоранню, тобто має бути баланс між контактами та контрактами.
Відновитись після вигорання комусь допомагає відпочинок, спа-процедури, йога, медитація, фізичні навантаження — у кожного є свій механізм, щоб тримати тонус тіла. Для відновлення в емоційній сфері іноді потрібна психотерапія, бо треба вивчити причину вигорання, може, людина так звикла бути рятівником, що їй треба подивитися на себе збоку. Важливо також професійне товариство, яке підтримує баланс «давати-брати», наприклад, можна розповісти своїм колегам про клієнтів, про те, що стурбувало за цілий день, щоб викласти певну агресію на роботі, а не нести її додому. У професійній діяльності людина може перенапружуватися від того, що їй не вистачає певних знань, у такому разі потрібне підвищення кваліфікації і так собі супервізія, коли хтось вчасно направить, підкаже людині, тобто присутність старшого наставника. А в духовній сфері найкращий спосіб відновитися — зайнятися творчістю. Зараз існують арттерапевтичні проекти, які допомагають людині вийти з цього стану, і ніщо так не допомагає, як зображальне мистецтво, музика, тобто все, що допоможе знати само мотивацію і смисл життя.
