Найбільша дитяча лікарня країни – Охматдит – наразі переживає не легкі часи, як і вся країна. Здавалося б, тутешні лікарі вже бачили на свої очі все, що тільки можна, рятували діток з різними діагнозами та пошкодженнями. За два тижні війни все змінилося. Лікарі продовжують рятувати дитячі життя, а також і дорослі – та тільки не від традиційних хвороб, а від поранень, отриманих унаслідок бойових дій.
Ось кілька останніх історій, про які розповідає у соцмережах пресслужба Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит». Іван Іванович, якому 83 роки, зараз лікується у лікарні. Біля його будинку розірвалася бомба.
Шестирічна Мілана до 28 лютого жила зі своєю великою родиною зовсім іншим життям. «Батько дівчинки розповідає, що той роковий ранок був тихим, поки ракета не влучила у сусідній будинок (родина мешкала біля Гостомеля на Київщині). Сім’я сховалася в одній із кімнат свого дому, але вже за 30 секунд наступна ракета влучила просто в кімнату, де були всі люди. Тітці відірвало ступню, довелося ампутувати ногу до коліна. Решта членів родини отримали осколкові поранення», - ідеться у Telegram-каналі лікарні. Мама Мілани, на жаль, загинула на очах чоловіка та двох дітей. У дівчинки пошкоджено осколками нижні кінцівки. Спеціалісти Охматдиту вже зробили кілька хірургічних втручань: видалили осколки та нежиттєздатні тканини, зробили пересадку шкіри на уражені ділянки. Дівчина наразі продовжує лікування в лікарні, також із нею працюють психологи.
Наталя з Ірпеня наразі проходить лікування в Охматдиті разом із семирічною донькою Варею. Під час евакуації з міста на блокпосту росіяни почали розстрілювати мирних мешканців із мінометів. Міна розірвалась за десять метрів від машини Наталі. У матері та доньки – осколкові поранення. Після лікування в Ірпінському госпіталі Наталю з Варею вдалося перевезти до Охматдиту. Зараз найбільше бажання Варі – повернутися додому та припинити війну.
Мабуть, це бажання спільне для мільйонів українців. І кожен працює задля цього на своєму фронті. Як саме зараз живе Охматдит, якому навіть загрожували ракетні обстріли, нам розповіла прессекретарка лікарні Анастасія МАГЕРРАМОВА.
- Як за ці два тижні змінилося життя лікарні?
- Зміни стосуються абсолютно усього персоналу – не лише лікарів, а й економістів, бухгалтерів, технічної служби, кухарів, прибиральниць, медсестер, молодшого персоналу. Ми тут як одна родина. Багато хто, як я, наприклад, з першого дня війни тут. Я навіть з лікарні не виходила за ці дні. Ми тут усі живемо, працюємо, лікарі надають медичну допомогу. Але тепер найбільша дитяча лікарня України приймає не тільки дітей, а й дорослих. У нас були і є поранені дорослі, бо від війни страждають і діти, і цивільне населення загалом. Лікарі надають медичну допомогу усім, хто її потребує.
- Ви кажете, що з першого дня війни лишаєтеся у лікарні, а як лікарі – чи відбуваються зараз чергування, чи є така можливість?
- Насправді дехто іноді виїжджає додому, коли більш-менш безпечно. Але я лишаюся тут, досить далеко живу від лікарні, друзі та волонтери привезли деякі речі, тож поки такої потреби нема.
- Коли дізналися про мітки на лікарні, яка була реакція у персоналу, бо у пересічних громадян це викликає шок та обурення?
- Ми одразу повідомили про це у відповідні органи. Я не можу стверджувати, для чого ці мітки ставилися. Але кілька днів тому була збита ворожа ракета над Охматдитом або десь дуже поруч. В усякому разі всі ми це відчули. Стіни здригнулися, скляні двері на першому поверсі навіть вигнуло, на дев’ятому поверсі пошкоджено вікна, тобто добряче струснуло лікарню. І деколи ми чуємо постріли, декілька куль залетіло у хірургічний корпус. Є фото та відео цього інциденту. На щастя, там нікого не було, але залишилися сліди від куль і самі кулі. Ми так розуміємо, що цілили не по лікарні, а десь поруч відбувалися бої.
Але діти знаходяться у безпечному місці.
- Розкажіть, як подбали про безпеку дітей, не всі ж можуть бути в укритті?
- Днями ми евакуювали більшу частину діток, бо неможливо надавати медичну допомогу у підвалі, особливо тим, хто після операцій або після хіміотерапії. Тому вимушені були провести евакуацію. Лікарі дуже плакали, хвилюючись за своїх маленьких пацієнтів… Але все одно в лікарні лишаються дітки новонароджені, недоношені. Дехто перебуває у підвалах увесь цей час. Це важкі діти, яким важко спускатися щоразу у підвали. Дехто спускається в укриття лише за сигналу повітряної тривоги. Але є дітки з батьками, які пробули у підвалі 12 днів. І це не нормально, коли важкохворі малюки мають перебувати у підвалах через військові дії, обстріли та вибухи.
- А чи проводяться планові операції?
- Планові операції ми призупинили, працюємо більше в ургентному режимі. Але всі, хто звертаються, отримують допомогу. Щодня проводяться певні операції, от днями оперували маленьку дитинку, двомісячну, з атрезією кишківника, тобто потреба була в операції – її зробили. Це не кажучи про допомогу для поранених, яких привозять до нас кожного дня. Зазвичай це пацієнти з Києва та області.
Але наш окремий біль – багато швидких до нас не доїжджає. Або через обстріли, або через те, що люди гинуть у каретах швидкої. Такі випадки є щодня. Запам’яталась історія, коли ми чекали у нашому приймальному відділенні на приїзд швидких, котрі везли трьох дітей із вогнепальними та осколковими пораненнями. У двох дітей була пошкоджена голова, третя дитина мала пошкодження у грудну клітину. Ми чекали на них, розгорнули операційні, я все це знімала на камеру. Потім дзвінок, що перша дитина померла… Потім ще один – друга померла. А потім швидка перестала виходити на зв'язок. Ми їх втратили… Лікар каже, що назавжди запам’ятає голос того медика, який сказав, що не може до нас доїхати.
- Це насправді дуже страшно. Я розумію, що лікарі Охматдиту лікували, мабуть, усе, що можна собі уявити, але як тримаєтеся у ці непрості часи?
- Атмосфера у колективі дуже хороша, усі один одного підтримують, усі налаштовані на перемогу, усі працюють. Ми як родина. Пацієнтам допомагають лікарі, можуть у вільний час прийти до поранених, збирати якийсь конструктор із дитиною, яка маму втратила. Лікарі виконують свої обов’язки чітко та злагоджено, і це насправді дуже захоплює.
- А як минув ваш день, наскільки ваша робота змінилася?
- Зараз у мене у сумочці лежать осколки, які дістали з тіла дівчинки і які я показую журналістам. Мій гугл-альбом перетворився на знімки та відео про результати обстрілів (мається на увазі, з якими пораненнями привозять до лікарні дітей та дорослих – ред.). За день отримую десятки дзвінків від журналістів і щодо ситуації в лікарні, і щодо того, яка допомога треба лікарні. А ще було інтерв’ю з дівчинкою та татом, які втратили маму, потім пішла на розмову до дідуся, який отримав поранення, після того – до жінки з дитиною, які потрапили під мінометний обстріл. Я навіть не могла уявити, що таке може бути. Звичайно, у мене немає вихідних, я постійно на зв’язку. Але я бачу в цьому сенс. Думаю, що кожен робить те, що може, на своєму місці. А інформаційна війна – не менш важлива. Ми пишаємося нашою армією і робимо зі свого боку все можливе для підтримки один одного.
Реквізити для благодійної допомоги Охматдиту:
Благодійний внесок для Охматдиту: https://cutt.ly/ohmatdyt_help
НДСЛ «Охматдит» МОЗ України
Інші джерела власних надходжень (благодійні внески)
ДКС України ГУДКСУ у м. Київ
IBAN UA 808201720313211001302016859
КЕКД 25020200
МФО 820172
Код отримувача 01994089
Реквізити карти: 5168745607327415 Розборська С.В.
Intermediary Bank: The Bank of New York
Mellon
New York, USA
SWIFT: IRVTUS3NXXX
Beneficiary Bank: acc. 890-0720-093
JSC «ALFA-BANK»
Kyiv, Ukraine
SWIFT: ALFAUAUKXXX
Beneficiary: Account number: IBAN UA 783003460000026000027892901
Name: National specialized children’s hospital «Ohmatdyt» of Ukraine’s Health Ministry
