«Троща» — так назвав свій оригінальний бізнес сержант запасу, батько трьох дітей Володимир Сироватко. Ідея створити спеціальне місце, де можна було б зігнати свою злість — щось розбити, перекинути, розтрощити в друзки за допомогою бити, але у безпечний для себе спосіб, — належить його дружині Надії. Їй не раз доводилося спостерігати, як чоловік, повернувшись із війни, часом не може проконтролювати свої емоції. Після випадку, коли Володимир закрився у кухні й перетрощив увесь посуд, вона порадила йому знайти розумний вихід і створити кімнату, де можна було б звільнитися від люті, випустити пару і йому, і таким, як він. Тепер подружжя Сироватків планують відкрити перший у Вінниці простір із різноманітними атракціями: «На прицілі», «Серце з перцем», «Злості повні кості», та «Злі, як сто чортів». Наразі вже обирають локацію — між центром і закинутим приміщенням колишнього заводу «Хімпром».
«Ідея народилася з побутової ситуації. Чоловіку в певний момент стало складно впоратися з емоціями, і він почав бити посуд. Я пила каву в сусідній кімнаті й просто чекала, поки його лють вгамується. Коли гриміти перестало, зайшла, а він каже: «Дякую, що не заважала. Мені полегшало». Ми посміялися, а потім його мама купила нам новий набір посуду, — сміючись, розповідає Надія. — Але якось під час розмови з хлопцями з’ясувалося, що вгамувати свою лють прагнуть чимало учасників бойових дій. Вдома вони намагаються стримуватися, але ж негативних емоцій треба позбутися, бажано у безпечний спосіб. Так народився задум створити «Трощу», і з цією ідеєю Вова пішов на навчання, яке безкоштовно проводила у Вінниці Київська школа KSE за підтримки бельгійського інвестора та місцевих підприємців».
У межах цієї програми, яка тривала понад два місяці, 25 учасників проєкту опановували основи бізнес-планування, маркетингу, фінансів, продажу власної продукції тощо. Свої бізнес-плани підготували 14 учасників. Їх оцінювала комісія у складі представників структур, де проходили навчання вчорашні військові. Серед переможців був і Володимир Сироватко. Його бізнес-ідея — «Троща» — отримала третє місце і менторську підтримку.
«Під час проєкту ми зрозуміли, як перейти від ідеї до конкретної реалізації, тобто отримали дієві механізми, як можна побудувати такий простір у Вінниці. І хоча матеріальної підтримки не отримали, маємо реальний план, за яким рухаємося, — продовжує Надія. — Вже придбали костюми для учасників «Трощі». Це шоломи, рукавички, взуття, костюми, тобто захисні речі. Викували п’ять видів зброї для трощення. Наразі визначаємося з приміщеннями. Маємо два варіанти — на вулиці Соборній, це безпосередньо у центрі, й на колишньому «Хімпромі». Останній варіант нам більше імпонує, бо там трешова атмосфера для «чорного» відпочинку. Поки що опитуємо друзів і знайомих, куди б вони швидше пішли на «Трощу» — руйнівну чи відпочинкову, щоб можна було відірватися».
Щоб мінімізувати витрати, Сироватки ведуть переговори з адміністраціями сортувальних станцій, щоб можна було забирати у них викинуті техніку, посуд, старі меблі для «Трощі». А паралельно подружжя розглядає можливість розробити, так би мовити, пересувну «Трощу». Це буде одна кімната з бронебійним склом, яку можна буде розгортати на різних фестивалях і дійствах, що відбуваються у місті й за його межами.
Раніше «День» писав про Володимира Сироватка, який після повернення з війни разом із дружиною всиновив трьох хлопчиків (№198-199 від 2 листопада 2018 року. https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/potriyne-shchastya). Сьогодні це абсолютно домашні діти. Ходять до школи і садочка. Батьки зізнаються, що в сім’ї створюють «військову дисципліну», бо живуть діти за девізом «Сироватко сказав — Сироватко зробив».
«АВТОРСЬКА ЛЯЛЬКА СТАЛА ДЛЯ МЕНЕ РЕАБІЛІТАЦІЄЮ»
Військова за професією, але майстриня-лялькарка за покликанням. Уже три роки Антоніна Ярошенко створює унікальні ляльки. Спершу для неї це була реабілітація після війни, а тепер — захоплення № 1. Здавалось би, звичайні іграшки, але кожну з них майстриня називає своєю дитиною, бо саме ляльки вберегли її психічне здоров’я і повернули душевну рівновагу.
«За фахом я економіст, у лавах Національної гвардії вже 15 років, служу на посаді діловода технічної частини, — розповідає Антоніна. — Ляльки почала виготовляти після повернення з Донбасу. Була там у гарячий період -у 2016 році, займалася технікою, пальним, брала участь у бойових діях. Після повернення довго не могла прийняти події там і тут. Здавалося, життя перестало бути яскравим, нічого не тішило, жила у глибокій депресії, а інколи відчувала незрозумілу агресію, все дратувало. Та якось мене запросили на майстер-клас із виготовлення ляльок, я була вражена побаченим. Авторська лялька стала для мене реабілітацією. Завдяки цьому захопленню я навчилася відволіктися від негативних спогадів, відпочивати думками, а згодом і зуміла забути пережите».
Для виготовлення однієї ляльки майстрині потрібно три-чотири дні. Але це досить скрупульозний процес, який не всім під силу. Головне — мати бажання і запастися терпінням. Кожна її лялька — неповторна, серед них немає жодної сумної.
«Вдячна майстрині Любові Маховій, яка навчила мене створювати авторські ляльки. Вона допомагає у всьому — дає заготовки, зразки, підказує, які декоративні елементи використати. Далі у тебе вмикається фантазія, і з нічого виходить лялька. Ця робота повністю ручна. Тематика щоразу різна. Найцікавіше на цих курсах — спілкування, цікава творча атмосфера, де ти відпочиваєш душею, розслаблюєшся. Коли виходить класний виріб, то це неймовірне відчуття, ніби крила виростають. Робила для брата на весілля зайців. Своїй доньці на заручини зробила ляльок, схожих на наречених. Дуже трепетне захоплення», — розповідає майстриня.
Свої ляльки гвардійка не продає, лише дарує друзям та рідним. Антоніна Ярошенко пояснює, що не можна продавати душу, її теплом можна і треба ділитися.
«У МЕНЕ ВІДПОВІДАЛЬНА МІСІЯ — СТВОРИТИ АТМОСФЕРУ»
Величезне панно у кімнаті психологічної роботи вирішив залишити на згадку про свою службу строковик військової частини 3008 Володимир Кондратюк. Хлопець родом із Тернопільщини. Каже, що пішов у армію, щоб виконати свій обов’язок перед Батьківщиною і показати приклад молодшим братам. За фахом він агроном, але за спеціальністю не працював жодного дня, бо скільки себе пам’ятає, займався творчими проєктами. Зізнається, коли йшов у армію, то переживав, що його змусять марширувати, займатися у спортзалі чи в їдальні чергувати, та, як виявилося, крім виконання своїх обов’язків у вільний від служби час, можна займатися улюбленою справою.
ВЕЛИЧЕЗНЕ ПАННО У КІМНАТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ — НА ЗГАДКУ ПРО СЛУЖБУ ВІД СТРОКОВИКА ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ 3008 ВОЛОДИМИРА КОНДРАТЮКА
«Зараз у мене відповідальна місія — створити у кімнаті психологічної роботи релаксуючу і заворожливу атмосферу, щоб боєць, який сюди зайде, міг заспокоїтися, розслабитися і помилуватися гарним містом», — розповідає Володимир. Для цього він створив авторський малюнок у теплих тонах, на якому зображені головні архітектурні пам’ятки Вінниці. Це передусім вежа як головний символ міста, Спасо-Преображенський собор, приміщення Вінницької обласної ради, бібліотеки та інші. Усі вони поєднані в одній композиції. Хлопець зізнається, що це його перший масштабний стінопис, до того він займався гіпсовою ліпниною, малював портрети, виконував дизайнерські оформлення приватних помешкань.
«Я служу вже 16 місяців, незабаром на «дембель». Та перед тим хотів щось залишити на згадку про себе. Думав просто намалювати картину, але психолог частини Тетяна Володимирівна запропонувала допомогти оформити кабінет для психологічної роботи. Я погодився, бо це завдання у квадраті. Бачив, спілкувався з хлопцями, які повертаються із зони бойових дій. Їм, окрім надмірної уваги, потрібне і щире спілкування. А для цього мають бути створені належні умови, нічого не повинно дратувати, бо під час такого консультування з психологом вони мають почуватися безпечно, як удома, саме тому на стінах — рідна Вінниця», — резюмує строковик.
Офіцер служби психологічного забезпечення військової частини 3008, старший лейтенант Тетяна ПУТКАРАДЗЕ каже, що в роботі з військовослужбовцями важливими є всі моменти: практичний досвід, інноваційні та авторські методики, умови, в яких відбуваються заняття чи розмова. Та головне — жодних правил. Найкраще із цим завданням справляється арт-терапія в різних проявах — пісня, слово, малюнок. Як один із найдієвіших методів покращення психоемоційного стану військовослужбовців, розвитку емоційно-вольової сфери, емоційного інтелекту, арт-терапія сприяє кращому розумінню військовослужбовцями власних мотивів, цінностей та стратегій поведінки. Це справжнє розвантаження та релаксація для мозку, що дозволяє зняти броню з душі: позбутися страхів, комплексів, негативних емоцій, безсоння і усвідомити, що людське життя — це найвища цінність, і не можна його проживати в агресії.
