Якби мав мільйон — купив би президента!

У такому віці ще хочеться морозива, цукерок чи принаймні нового комп’ютера, але, виявляється, наші діти теж мислять по- державному... Принаймні колектив волинського тижневика «ВІСНИК», започатковуючи черговий, здавалося б, банальний конкурс «Якби я мав мільйон...», і не сподівався, що редакцію не просто закидають листами читачі з кількох областей України, але що, як кажуть, і старі, і малі будуть намагатися поділити цей віртуальний мільйон, забувши про приказку «Своя сорочка ближча тіла...».

Редактор Євген Хотимчук каже, що потік листів не припиняється, хоча конкурс розпочали на початку червня. Можливо, дуже вже заманливо бодай у мріях розпорядитися сумою, котру більшість реально просто не уявляє. Цікаво, що читачі майже відразу доповнили назву конкурсу словом «доларів». І лише одна читачка — студентка Волинського держуніверситету Олеся Максимець — звернула увагу «хитрульок-організаторів» на те, що не вказано, про мільйон чого йшлося...

«Якби я мала, наприклад, мільйон кілограмів цукерок, я б відвезла їх дітям у сиротинець. Якби це був мільйон троянд — посадила б їх усі, щоб росли, цвіли, милували очі й дарували людям радість. Якби це був мільйон друзів, то я була б щиро рада мати друзів з різних куточків нашої планети. А якби волею долі у мене був мільйон гривень — то я допомогла б у навчанні дітям з бідних сімей, які не мають змоги заплатити за навчання у ВНЗ, а ще — хворим і учасникам Великої Вітчизняної війни. А якби... І уява несе мене знову і знову у свої привабливі краї. Адже я не знаю, мільйон чого мали на увазі хитрульки- організатори конкурсу, та, напевно, саме завдяки цьому виникають все нові й нові картини...»

Звісно, що хтось з учасників конкурсу хотів би найперше купити собі... нові чоботи, і скруту, видно, переживав таку, що просто не асоціював свої бажання з сумою. Одна з читачок написала, що купила б... свіжу рибу, бо «вона така ж дорога — стану на базарі біля ночовок, у яких плюскотять карпи, і слина капає...». Сільські жителі через одного мріяли бодай раз у житті побувати на озері Світязь (цю водойму небаченої краси й карстового походження на півночі Волині називають «українським Байкалом», і лише тут в Україні водяться вугри). А ще — «об’їхати всі знамениті українські церкви», «мати багато худоби у хліві та доброго тракторця, бо паїв багато», «автобуси, які б щодня, а не раз у тиждень, до села їздили», «голубий вогник (тобто газ) у хаті». Школярики переймаються тим, що нема підручників, підлітки одностайно висловлюють бажання «збудувати у селі клуб, де б був сучасний музичний центр, ді-джей, щоб молодь не пила, а приходила на танці». І всі читачі з сіл, як один, хотіли б відправити українських народних депутатів «на зелене море» — тобто на свої поля й городи...

Усе ж суто особистих мрій і бажань майбутні «мільйонери» висловлюють мало. Мирослава Косьміна, кореспондент «Вісника», яка нині опікується поштою конкурсу, каже, що журі вже підбило певні підсумки. Переможців визначено аж три (занадто багато учасників, щоб був один!), і кожен отримає «мільйон», але чого — ще секрет... Переважно читачі витратили б свій «мільйон доларів» на дітей- сиріт, трохи менша кількість не пожаліла б грошей на пошук ліків від раку, на третьому місці серед планів витрат — церкви. Тобто 99,99% поділилися б із ближнім! І лише в одному (!) листі йшлося про те, що його авторка «нікому б ні копійки не дала, а майнула б у світ з цієї триклятої України, щоб не бачити заплакані очі дітей, бродячих тварин, пихатих депутатів, «нових» українців не з одним мільйоном у кишені, якого ми, прості українці, ніколи не будемо тримати в руках».

Усе ж більшість нашого люду дивиться на світ з оптимізмом і надією. Дивиться з добром!

Я КУПИВ БИ ПРЕЗИДЕНТА, ЯКИЙ БИ ДУМАВ ПРО ВСІХ ДІТОК УКРАЇНИ

Я ще малий, але якби я мав мільйон доларів, то закінчив би будівництво нашої школи. Десь 15 років тому у нашому селі почали її зводити, але вона й досі стоїть недобудована. На території виросли не стіни, а високі берези. Ми, а нас більше ста учнів, добираємося до школи в сусіднє село за чотири кілометри. Взимку ходити холодно, буває, що приходимо додому з мокрими ногами. А поки будувалася б наша школа, я закупив би велику-велику кількість бензину. Було, що на дорогу нам виділили автобус, який возив нас рівно місяць. Далі ми «їздили» пішки, бо не було бензину.

Скоро вибори президента України. Я купив би президента, який би думав про майбутнє всіх діток України! Мабуть, у мене залишилася б одна гривня, то я купив би собі пачку морозива.

СПАЛИВ БИ ТОГО МІЛЬЙОНА!

Якби я мав мільйон реальних доларів, я б поділився зі своїм другом Мишком Романюком. Ми б почали модернізацію свого села, а згодом і України. А краще зробив би з тим мільйоном так: на майдані Незалежності в Києві зібрав би величезну юрбу людей та розклав би багаття з одногривневих купюр (перед тим гроші розміняв би). Щоб люди врешті-решт за багато років змогли побачити, що щастя не у грошах і не у їхній кількості, а в правді, якої, на превеликий жаль, зараз немає. Вона продається за безцінь на кожному третьому лобі у нас, українців. Треба створювати ринкову державу, де немає захарканої грошовими викидами радіації.

ПОЗАБИРАЛА Б УСІХ ДІТОК ІЗ ХОЛОДНОЇ БРУКІВКИ

Я б не купувала дорогих машин, не вибирала б дорогий одяг, не їхала б на престижні курорти... Я побудувала б гарний будинок, у якому була б велика кругла, наче сонце, зала з безліччю дверей у дитячі кімнати. І нехай би линув звідти радісний сміх, галас, пісня, нехай би тупотіли маленькі ноженята, тягнулися б теплі ручки і линуло дзвінке: «Мамо!» Я була б найщасливішою у світі.

Якби я мала мільйон...

Я б позабирала усіх діток з холодної бруківки, з вокзалів, зі смітників. Повірте — всіх! Дитині потрібна Мати, а не притулок, потрібні її тепло, її ласка. Мій Сашко ловить мене за руку й тулиться, як пташеня, заглядає в очі і вкотре повторює: «Мамочко, як я вас люблю!» Тяжким було його дитинство. Він тепер не просить на вулиці, не лягає голодним спати, не ховає шматочок черствого хліба «на потім».

Моя донечка пригортає ляльку до грудей і, гойдаючи її, співає пісню, яку їй ніколи не співала рідна мати. Вона лишила її в пологовому будинку, жодного разу не пригорнувши до грудей. Тепер моя донечка щаслива! Тепер у неї є мама.

Якби я мала мільйон...

Я б збудувала будинок. У сонячній залі стояв би великий стіл, застелений святковим обрусом, а на ньому лежав би білий хліб, пахучі пиріжки з яблуками, сливами, печиво, цукерки, фрукти... Це все для вас, діти! Це ваша мрія, мрія знедолених дітей.

Якби я мала мільйон...

КУПЛЮ ЛЮБОВ!

Я б просто вчинила таке божевілля: я б просто купила любов! Я впевнена, що купується й вона. Просто підійшла б до Нього і... Не знаю, що саме б сказала, але, по-моєму, від таких грошей не відмовився б ніхто. Бо, на жаль, для багатьох слова «гроші» та «щастя» — синоніми. У моїх руках пташка щастя, тож мільйон доларів надовго, гадаю, утримав би її в золотій клітці.

ПАЇВ ВІДРЕЧУСЯ, А СВИНЕЙ І КОНЕЙ ВІДДАМ У ЗООПАРК

Ну, не мучте, панове, людину!
Дайте в руки мені той мільйон!
Я тоді підробляти покину —
Перестану «гонить» самогон.
І паїв тоді всіх відречуся,
Свині й коні віддам в зоопарк,
Може, ще хоч на старість повчуся
Й свій у віршах видам «Буквар».
Телевізор куплю собі новий
Й буду грати в «Забаву-лото».
Кину й родичам пару мільйонів
І куплю собі тепле манто.
А на зиму — чобітки і шкірянку,
Й всім по парі шкарпеток й штанів...
Дуже, вибачте, зимн о у... руки...
То ж подайте мільйон той мені!

А якщо серйозно, якби отримала мільйон, видала б збірочку своїх віршів, пішла б учитися до аспірантури, а у нашому селі над річкою Стир збудувала б базу відпочинку для дорослих і дітей. Тут змогли б знайти собі роботу десятки молодих людей, які змушені сьогодні жити та працювати далеко від України. Дала б гроші на будівництво нового будинку культури. Повернула б життя нашим ставкам, організувала б невелике рибне господарство. І дуже хочеться мені побувати в Єрусалимі...

ЛЮДЕЙ НА КЛАДОВИЩЕ ВОЗИЛИ Б «БУСОМ», А НЕ ТРАКТОРОМ

Якби я отримала приз, то розпорядилася б так:

1. Спочатку б загородила кладовище, яке виділяють для поховання людей, бо на старому вже нема місця.

2. Купила б «буса», щоб людей не возили на кладовище трактором або машиною — не можливо іти за покійником, бо коптить з вихлопної труби, як із паровоза. Напевно, щоб швидше повмирали ті, які ззаду ідуть...

3. Проклала б асфальтну дорогу до вулиці, де син будує хату, щоб по баюрах не плавали качки.

4. На полустанку, де зупиняється дизель-поїзд, збудувала б криту зупинку.

5. Дала б трохи грошей на сільську церкву українського патріархату, в будинок престарілих та дітей-сиріт, а також на газети, які ми з дідом любимо читати й передплачуємо.

6. На будівництво лазні для селян, щоб після роботи могли помитися не в кориті.

7. Ну і для себе та для діда на «чорний день» (тобто на похорони).

А якби гроші ще залишилися б, то у селі дірок багато, які треба латати.

КУПИВ БИ КВАРТИРУ ДЛЯ ЛІКАРЯ

Якби я мав мільйон, то купив би для Ігоря Леонідовича квартиру, бо він не має свого житла, й машину, бо його викликають уночі робити операцію. Він лікує хворих дітей. Ігор Леонідович Дородних працює лікарем-хірургом у дитячій лікарні міста Луцька. Для лікарні купив би багато іграшок, щоб ними гралися діти, а для школи — море живих квітів, вазонів та великий акваріум. Частину грошей подарував би своїй вчительці Нелі Сергіївні.

Мільйон — то дуже багато грошей! Тому частину коштів передав би для отця Сергія. Він дуже розумний батюшка. Молиться за всіх людей і навчає добру. Я також хочу, щоб усюди було добро!

Можливо, пошту конкурсу «Якби я мав мільйон...» треба зібрати, видати окремим посібником і вивчити державним мужам, аби знали, чим живе й чого прагне народ?