Тут підшукають цілу пару чобіт і теплу куртку, а головне, поставляться з розумінням — порадять, як відновити документи й влаштуватися на роботу. Будинок соціального захисту — так називається єдина у Києві нічліжка для осіб без певного місця проживання на вулиці Суздальській, 4/6, яку побудували січня цього року. Бригаді будівників, де, до речі, працювали 12 бездомних, чималих зусиль коштувало привести в божеський вид практично зруйновану будівлю. Зате зараз у нічліжці є всі умови для постояльців. З початком холодів на Суздальській чекають напливу клієнтів. Як персонал готується до важкого періоду холодів, дізнавалася кореспондент «Дня».
Окремі бокси для жінок і чоловіків з двоповерховими ліжками, їдальня, де можна повечеряти, в побутовій кімнаті є пральна машинка. Гарячий душ — швидше умова, ніж послуга. Так само обов’язковим є відвідування лікаря. Людей в алкогольному або наркотичному сп’янінні не приймають на нічліг. А якщо виявлять якісь захворювання, відправлять на стаціонарне лікування в лікарню. Директор Будинку соціального захисту Микола Піковий говорить, що нічого дивного в цьому немає, оскільки левова частка клієнтів — бомжі. Проте в нічліжці на подив чисто. Брудний одяг постояльців відправляють у дизкамеру на прожарювання, в обмін видають чистий халат і капці. На складі можуть підшукати курточку або чоботи — звичайно, не нові, зате теплі й, головне, цілі.
Навесні Ботанічний сад ім. Фоміна подарував Будинку соціального захисту кілька туй, магнолій і кущів. Так що тепер по виду нічліжка більше нагадує доглянутий приватний будинок... А з вересня відкрився cоціальний готель, де є номери з поліпшеними умовами. Кімнати на три-п’ять осіб виглядають вельми пристойно: світлі шпалери, симпатичні шторки на вікнах, маленька кухонька.
Клієнтів будинку соціального захисту обов’язково реєструють. Якщо людина втратила документи (таких майже 40%), її фотографують і надсилають інформацію в міліцейську дільницю. «Тепер ми й час, коли прийшов клієнт, записуємо, — розказує М. Піковий. — Адже якщо людина здійснила злочин і говорить, що був у нас — значить, у нього є алібі».
ДВІ ГРИВНІ ЗА ВЕЧЕРЮ
З того часу, як відкрився будинок соціального захисту, тут знайшли нічліг більше 1200 осіб. «Навіть улітку у нас кожного дня було по 100 — 120 клієнтів», — розказує Микола Піковий. Щоправда, раніше нічліг і вечеря були абсолютно безкоштовні, а у вересні Київське управління цінової політики затвердило нові тарифи. Тепер і те, й інше коштує дві гривни, а доба в соціальному готелі — вісім гривень. «Одразу потік клієнтів зменшився вдвічі, — скаржиться Микола Піковий. — 1 вересня прийшло всього 26 чоловік. Щоправда, з початком холодів це число збільшилося до 60. Але харчуються всього 10 — 12 осіб. З іншого боку, дві гривні — це ще по-людськи. Свого часу уряд хотів затвердити тарифи, за якими бомжу доводилося б оплачувати повну вартість послуг. А це виходить майже 2000 гривень на місяць».
Разом із тарифами з’явилися й нові правила. Тепер переночувати в нічліжці можуть лише бездомні, тобто люди, в яких немає реєстрації в паспорті. Але, незважаючи на всі зміни, персонал будинку соціального захисту впевнений, що з початком зимових холодів від клієнтів не буде відбою. Узагалі-то нічліжка розрахована на 150 койко- місць. «Якщо потрібно буде, то ми можемо розвернути й до 200 місць, — розказує Н. Піковий, — у нас є резерв білизни й ліжок. Навіть розселятимемо в коридорі». Опалювання будинку соціального захисту підключили, коли в житловому районі його ще не було. А для страховки є десять газових обігрівачів і п’ять великих калориферів. На випадок, якщо гарячу воду відключать, придбали електробойлери. Микола Піковий говорить, що, якщо й цього року будуть такі ж сильні холоди, бездомним дозволять знаходитися в нічліжці цілу добу. Хоча за статутом передбачається з шести вечора до дев’яти ранку.
А ще напередодні зими зробили невеликий косметичний ремонт будівлі, почистили каналізацію. Причому на це з бюджету нічліжки не витратили ні копійки — все власними силами. Колектив будинку соціального захисту — працелюбний, але дуже маленький. «Біда в тому, що ставок надто мало. Усього 26 осіб обслуговуючого персоналу на 150 — 200 клієнтів», — розповідає Н. Піковий.
НІХТО НЕ ЗАСТРАХОВАНИЙ...
Хоча бомжів й алкоголіків у нічліжці більшість, серед них трапляються й добре освічені, інтелігентні люди. І це насправді жахає. Як 70-річний Володимир Шкуренко, майстер спорту СРСР з волейболу, який 38 років викладав у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, опинився в такому місці? Виявляється, дуже просто... Після виходу на пенсію доцент поїхав на кілька місяців, а коли повернувся — в його чотирьохкімнатній квартирі на Березняках уже поміняли замки. На документах купівлі-продажу стояли всі потрібні підписи, навіть самого Шкуренка. Сусіди говорили, що квартиру продав середній син, який, природно, все спростовував. Справу розглядали в прокуратурі, але так нічого й не з’ясували, квартиру не повернули. Діти від пенсіонера фактично відмовилися, ось і доводилося ночувати на вокзалах і в під’їздах. Певний час професор хотів піти в будинок для літніх людей, але при трьох працездатних дітях його туди не прийняли. «Останнім часом Шкуренко не з’являвся в нічліжці. Кажуть, що університетський профком виділив йому кімнату в гуртожитку», — розповідає Н. Піковий.
Бувають і зовсім інші історії. «Нещодавно до нас прийшла жінка. Сказала, що вагітна. Паспорт, за її словами, загубила, залишилася лише ксерокопія, та й то лише першої сторіночки, де не видно прописку, — згадує Н. Піковий. — За правилами прийняти її ми не можемо, але й відмовити — не по-людськи». Жінку пустили переночувати, а потім з’ясувалося, що в неї в Києві є квартира, яку вона здає в найми...
«Це ще нічого... одного разу ми не впустили п’яного клієнта. Так він написав лист у міністерство, мовляв, мене вигнали, так ще й палицею погрожували. Зажадав, щоб йому на рахунок терміново перерахували 500 тисяч гривень за моральний збиток... — розказує Н. Піковий. — Одна справа — якщо людина напідпитку, але поводиться адекватно. Але вони ж починають махати руками, мовляв, ти мене не поважаєш». Пити й палити в нічліжці заборонено. Але як не крути, постояльці намагаються принести з собою випивку. «Тому залишається відкритим питання про те, скільки в нас можуть жити клієнти. Чим довше вони тут, тим краще знають ходи й виходи, можуть таємно покурити...» — розказує Н. Піковий. За правилами, в нічліжці можна знаходитися до двох місяців, але, можливо, цей термін скоро буде збільшений.
Клієнтам нічліжки завжди йдуть на зустріч. Якщо людина захоче, йому допоможуть знайти роботу, зробити документи, дадуть пристойний одяг, на вечір залишать ліжко... Але найсумніше, що багато хто з них просто не хочуть повертатися до нормального життя. З усіх клієнтів будинку соціальної опіки лише 36 соціально пристосувалися. З них шість залишилися працювати в нічліжці. «Якщо людина прагне й успішно проходить реабілітацію, ми дозволяємо їй жити довше за два місяці. Для таких місця й ліжка не шкода, — міркує Н. Піковий, — але якщо навпаки — людина п’є, порушує регламент, то, вибачте, два місяці — й до побачення, поступіться місцем іншому». Долі тутешніх жителів складаються по-різному. Хтось переїжджає в центри соціальної адаптації в Пущу-Водицю й Ясногородку. Хтось в інтернати й будинки для літніх людей. А у кого не вистачить сил повернутися до нормального життя, знову опиниться на вулиці, на соціальному дні.
Є ІДЕЇ — НЕМАЄ ЗЕМЛІ
Гостро стоїть питання й із тим, де потрібно будувати будинки-нічліжки. З одного боку, за місто бомж навряд чи добереться, з іншого — в місті місце не зовсім відповідне. Цікавий вихід з цієї ситуації вигадали в Голландії. Там нічліжку побудували в 200 метрах від будинку парламенту. Цікаво, як би наші слуги народу відреагували на таке сусідство... Проте, коли жителі будинків навколо нічліжки почали обурюватися, про це особливо не думали. «З початку до нас ходили делегації невдоволених, — згадує Піковий, — але ми пояснили, що насправді значно краще, щоб бездомні ночували в нічліжці, а не в під’їзді». Цікаво, але люди послухали й почали приносити одяг і харчі. Один чоловік навіть хотів подарувати піаніно, але його, на жаль, не було куди поставити.
Скоро в нічліжці з’явиться соціальний патруль. «Якщо до нас надійде сигнал, що в парку потрібно забрати замерзаючу людину, ми приїдемо й заберемо», — пояснює Н. Піковий. А ще до зими, спільно з однією благодійною організацією, планують відкрити пункти, де можна буде підкріпитися й випити чогось гарячого. «Біда в тому, що проконтролювати, скільки роздали їжі й витратили на це громадських грошей, практично неможливо», — зітхає Н. Піковий.
Проте народна дружина — це ще не найбільш амбіційний проект Миколи Пікового. «Якби нам дали безпроцентний кредит, то ми б налагодили виробництво масла, макаронів, хліба й крупи, — розказує директор нічліжки. — Тоді не лише для наших бездомних їжа стала б удвічі дешевшою, ми могли продавати ці продукти й пенсіонерам». За розрахунками Пікового, при всіх податках ціна на продукти мінімум знизилася б на 30%. Тим більше, на завод би працевлаштували бездомних. «На все нам потрібно майже 50 — 70 тисяч гривень. Лише на обладнання. Усе інше ми зробимо своїми руками». Уже сім місяців Піковий твердить про це чиновникам. А у відповідь чує — немає земельної ділянки...
