Певно, Леонід Костянтинович був однією з небагатьох особистостей, про яких українські школярі читали у підручниках і з ким водночас могли поспілкуватися особисто. Адже перший і наразі єдиний космонавт незалежної України часто виступав на зустрічах зі школярами та молодими науковцями.
В останній день січня Леонід Костянтинович раптово помер під час пробіжки у київському парку. Агентство УНН повідомляє, що медики «швидкої», які приїхали на виклик, тільки констатували його смерть. За кілька днів перед тим, 28 січня, Леоніду Каденюку минуло 67 років.
Співчуття у зв’язку з втратою одразу висловили Президент Петро Порошенко, прем’єр-міністр Володимир Гройсман, міністр закордонних справ Павло Клімкін та інші представники істеблішменту.
«Я ЗАВЖДИ ВІРИВ, ЩО ПОЛЕЧУ»
З 19 листопада по 5 грудня 1997 року Леонід Каденюк здійснив космічний політ на американському шатлі «Колумбія» місії STS-87. Під час польоту він виконував біологічні експерименти у рамках спільного українсько-американського наукового дослідження з ріпою, соєю і мохом. Основною метою досліджень було вивчення впливу невагомості на діяльність рослин. Також у польоті виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини, які стосувалися людини і стану невагомості.
Та цьому польоту передувала довга підготовка хлопця з села Клишківці у Чернівецькій області. Як льотчик-випробувач Леонід Каденюк опанував 54 види військових літаків. «Я, скоріш за все, романтик. Якби я не був романтиком, я б не був космонавтом, мабуть, тому, що я стільки не чекав би цього польоту. Проте я завжди вірив, що полечу», — казав Леонід Костянтинович в інтерв’ю «Дню», яке вийшло майже 20 років тому, у червні 1998-го. Тоді Леонід Костянтинович багато розповів як про легендарний політ у космос, так і про родину, мрії, переживання.
Також у тій розмові Леонід Каденюк зізнався, що найважчим моментом в його космічній епопеї з тривалою підготовкою до польоту, власне польотом і непростою посадкою було... повернення до Києва, прибуття в аеропорт «Бориспіль». Леонід Костянтинович говорив: «Відчинилися в літаку двері — дивлюся, там килимова доріжка, море народу, телекамери, і ось треба було пройти по цій килимовій доріжці. Так, це було найважче. Однак, напевно, все робилося правильно. Коли вже так вийшло, що я став першим космонавтом незалежної України».
«ЛЮДИНА НАДЗВИЧАЙНО СКРОМНА І ВИМОГЛИВА ДО СЕБЕ»
«Тільки позавчора ми читали інтерв’ю Леоніда Каденюка в «Урядовому кур’єрі». Там він піднімав дуже актуальні питання: розуміння місця людини у Всесвіті, виникнення Всесвіту, те, чи є Україна космічною державою... — говорить Ярослав Яцків, академік НАН України, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України, президент Української астрономічної асоціації. — У цьому інтерв’ю він сказав, що в Україні є майже всі складові, щоб називатися космічною державою. Одночасно він звернув увагу, що коли така держава, як Україна, виділяє один мільйон доларів на розвиток космічних досліджень, це зовсім мало».
На думку Ярослава Степановича, для нас усіх Леонід Каденюк уособлює Україну як незалежну космічну державу. «Ми завжди це усвідомлювали, хоча й відзначали таких корифеїв космосу, як Корольова, Кибальчича, Челомея, інших видатних діячів ракетно-космічної галузі, наших космонавтів радянської доби: Поповича, Жолобова. Але все-таки космонавтом незалежної України був саме Каденюк, людина надзвичайно скромна і вимоглива до себе. Людина, яка самореалізувалась і змогла своїм трудом, своєю наполегливістю з, наскільки знаю, простої селянської родини піднятися до таких висот, пройти всі випробування і з честю виконати своє завдання. Зокрема, унікальну програму з космічної біології, результати якої до цього часу широко цитуються у світі», — зазначає Ярослав Яцків.
«Боюсь, після втрати Каденюка нашим високопосадовцям буде ще важче зрозуміти, те, про що я колись писав у «Дні»: що космос — не примха, космос — наше майбутнє, — продовжує Ярослав Степанович. — Космос — це не тільки те, як часом уявляють люди, що хтось там літає і щось робить. Космос є мультиплікацією економічного розвитку України. Адже щоб підготувати космічний апарат і космічну програму, треба мати нормальну шкільну і технічну освіту, нормальне конструкторське бюро тощо. Вкладаючись у космічну галузь, ми фактично сприяємо інноваційному розвитку України. Це не завжди усвідомлюється у нашій державі. Інколи дозволяю собі сказати, що те, що робиться в космічній галузі України, — це вже не ганьба, а зрада. Ми з Леонідом Каденюком тут були одностайні, і кожен зі свого боку хотів переконати і можновладців, і суспільство, що космос — це не марна трата грошей, а майбутнє України».
«ГУМАНІСТ ХХІ СТОЛІТТЯ»
«Якраз сьогодні, прийшовши на роботу, я отримала свіжий випуск нашої університетської газети «Аудиторія» з матеріалом Тетяни Пасевич — підсумком зустрічі Леоніда Костянтиновича зі студентами і викладачами нашого університету наприкінці минулого року. Тож я спочатку просто не вірила цій сумній звістці, — розповідає Любов ЯНКІВ-ВІТКОВСЬКА, доцент кафедри вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська політехніка», голова Львівського астрономічного товариства. — Ми спілкувалися телефоном 28-го ввечері, у день народження Леоніда Костянтиновича. Обговорювали і плани — його приїзд у квітні, адже ми збиралися гарно організувати День космонавтики...».
26 ГРУДНЯ 2017Р. «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» / ФОТО ЙОСИПА МАРУХНЯКА
«У мене помер надзвичайний друг. Друг, якого я пізнала у зрілому віці, але він став другом дуже дорогим. Тому що це надзвичайний інтелектуал, надзвичайно духовна, розумна, красива і сильна людина, — розмірковує Любов Миколаївна. — У нашій газеті винесли в заголовок його слова: «На такій красивій планеті повинно бути красиве життя». Цей месидж він проніс через усе своє життя. Іван Павло ІІ говорив: «Не бійся», а Леонід Костянтинович казав: «Мрії збуваються». Пригадую, його виступ у нашій Львівській політехніці перед студентами та викладачами був настільки лаконічний, продуманий і чудовий. Він закликав: «Вірте, пізнавайте, вивчайте, вчіться, перетворюйте Землю на краще, світ гармонійний!...». Тобто ця людина — інтелектуал, гуманіст ХХІ століття».
Любов Янків-Вітковська вважає, що Леонід Каденюк міг би бути народним депутатом і навіть президентом, «тому що в нього були дуже ґрунтовні знання, дуже високий рівень патріотизму і бажання змінити на краще життя не тільки в Україні, але й на всій Землі...»
«Спілкуючись із моїм новим другом, далеким родичем Леоніда Костянтиновича, паном Миколою, який, хоч і бізнесмен, але минулого тижня виявив бажання стати членом Львівського астрономічного товариства, ми дійшли думки: тепер мусимо все зробити, щоб втілити ідеї, які хотів зреалізувати Леонід Костянтинович, — резюмує Любов Янків-Вітковська. — Ми постараємося це зробити. Але все одно в душі залишається пустка, тому що втратила Друга».
Певним чином, Леонід Каденюк здійснив мрію десятків тисяч хлопчиків, які у 1960-і «захворіли» мрією потрапити в космос. Журналіст Євген Якунов написав про космонавта у «Фейсбуці»: «Він був щасливою людиною, бо ж один з небагатьох українців бачив безсмертні зорі впритул і міг зверхньо спостерігати за нашою мурашиною метушнею із недосяжної височини. Заради цього було варто жити. Я думаю, це — наша біда, що ми відвернулися від зір. Що в передранковий час не спостерігаємо, як космічні шківи просторових сил обертають наш небокрай. Не сперечаємося, навіть тут у цукерберговому «Фейсбуку», про колапсари і пульсари, чорну матерію, кротові нори Дірака і струнну теорію Всесвіту. Ми забули про Каденюка. Його політ перетворився на злободенному тлі в якусь архаїку, заяложену піар-акцією кучмівського часу, забаганку політиків, а участь його самого у політиці виявилася невдалою. Разом з його смертю наше майбутнє сьогодні стало нашим минулим. І хто ж тепер розповість нам українською: як там у невагомості? Як там у повному вакуумі? Як там у Всесвіті?».
***
Редакція «Дня» висловлює співчуття родині та близьким Леоніда Костянтиновича.
