Однак не тільки конструктивної, а й, за великим рахунком, ніякої дискусії не відбулося. Хоча, безумовно, сам факт проведення такого заходу вже означає чимало. Іноді створювалося враження, що учасники круглого столу, стоячи на березі тільки-но відкритої землі, намагаються навмання нанести її на мапу замість того, щоб спорядити дослідницьку експедицію (хай пробачать мені надто, можливо, образне порівняння). Коли ж почалася розмова про найцікавіше — «чорний» і «білий» PR — стало зрозуміло, що принаймні в значенні розвитку цивілізованих методів PR-активності Україна поки що навіть не стоїть на березі, а тільки має намір шукати цю «terra inkognita», причому, очевидно, не дуже уявляє, в якому напрямку слід рухатися. Наприклад, досить дивною, беручи до уваги вищезгадані теми обговорення, виглядала заява одного з учасників: мовляв, навіть у США «чорнуха» в політичному PR займає близько 40% — що в контексті розмови прозвучало як «немає сенсу боротися, явище невикорінне». Подібна точка зору навряд чи ув'язується й із задекларованими організаторами «круглого столу» цілями акції, й iз елементарним здоровим глуздом — адже учасники обговорення фактично одностайно погоджувалися з неодноразово висловленою їхніми колегами думкою, що «чорний», неетичний і антигуманний, а отже непрофесійний, PR не лише небезпечний своєю неетичністю, а й просто неефективний. Тобто його застосування безпосередньо загрожує розвитку самих PR- структур. Дійсно, навіщо потрібні високооплачувані фахівці та тонкі технології, якщо можна дати людям по мішку борошна, й вони не лише проголосують належним чином, а ще й загітують інших? Про це говорила PR-менеджер Людмила Лебедєва, заявивши, що під час минулих виборів ми всі «з'їли» «чорний» PR, причому за наші ж гроші.
Щоправда, цей сумний факт теж не сказав присутнім нічого нового. Як і численні приклади непотрібності високих PR-технологій у вітчизняному бізнесі. Тут, щоправда, за словами учасників «круглого столу», грубі та неетичні методи не такі поширені, як у політичних паблік рілейшнз, але, скоріше, через те, що сам PR обділений увагою з боку бізнесу. Проте, на загальну думку тих, хто зібрався, PR-технології все ж поступово пробиваються в український, особливо великий, бізнес. Було б добре.
Щодо ролі російських PR- менів в українській передвиборній кампанії, то тут наші фахівці погодилися з тим, що російські іміджмейкери нерідко просто випробовували на нас свої технології, зробивши таку собі «репетицію» перед майбутніми парламентськими виборами в своїй країні. Прозвучала інформація, що російські фахівці вимагали за свої послуги гонорари, які в 8—10 разів перевищують оплату праці українських колег. Причому перевага, яка віддавалася росіянам, на думку багатьох учасників «круглого столу», багато в чому пояснюється все тим же «комплексом «молодшого брата» у нашого політичного істеблішменту. І от у цьому плані проведена акція зіграла чималу позитивну роль. Адже навряд чи в Україні сам собою спрацює «принцип Моїсея», який водив свій народ пустелею, очікуючи смерті останньої людини, яка зазнала рабства, — в наших умовах на зміну одному поколінню рабів може прийти інше, що так і не стало кращим в атмосфері «торжества сірості» та грубих, нецивілізованих методів обробки громадської думки. Щоб цього не сталося, всі, хто мають вiдношення до формування цієї думки, мають усвідомити свою відповідальність і робити відповідні кроки — ось, мабуть, головний висновок, якого мають дійти ті, хто стояв біля джерел українського PR і бажає розвивати свою справу.
КОМЕНТАР
Президент Української асоціації паблік рілейшнз, завідувач кафедрою міжнародних комунікацій і зв'язків iз громадськістю Інституту міжнародних відносин Нацiонального університету ім. Т.Шевченка, професор Георгій ПОЧЕПЦОВ:
— Паблік рілейшнз розвиваються в певних умовах: конкретний економічний контекст, коли існує вільна конкуренція. І конкретний політичний контекст, коли також є альтернатива. У нас «шкутильгає» й те, й друге. Росія, порівняно з нами, пішла вперед у політичному PR, оскільки там вибори проходять у 89 суб'єктах федерації. У нас раз на чотири роки проходять вибори в парламент і раз на п'ять років — вибори президента. Звичайно, це не дозволяє професіоналізуватися тією ж мірою. Що стосується економіки, то наші виробники теж не дихають один одному в потилицю. Виробник бореться, скоріше, не за клієнта, а за свою частку держбюджету.
Є ще урядові PR, де можна й треба концентрувати зусилля. Американська влада в період Великої депресії нічого не могла запропонувати своїм громадянам, окрім слів, тому цей період і виявився найсильнішим для зростання саме урядових PR. Щось подібне маємо сьогодні ми. Сфера урядових PR найбільш дозріла для розвитку в Україні. Є економічний чинник (який поки що не надто допомагає), є професіональний чинник — необхідно готувати професіоналів, є державний чинник — держава повинна зрозуміти, що вона залежить від своїх громадян, а не навпаки. Коли ці три чинники зійдуться разом, ми отримаємо якісний крок уперед.
