Щороку студенти Інституту екуменічних студій УКУ відвідують різні християнські громади України. Цього року до них приєднався «День». Як це — провести вихідні в краї сонця й вина, місці найбільшого в Україні скупчення етносу циган? Найбільше в Україні ромів мешкає саме на Закарпатті — лише біля Мукачевого в таборі їх живе понад шість тисяч. Проте через вікові стереотипні уявлення 50-тисячний етнос (за офіційними даними) в Україні викинутий далеко за узбіччя.
«Це — замкнуте коло. Цигани не вміють ні читати, ні писати, а на роботу їх беруть хіба що прибиральниками. Вони не мають документів і, відповідно, жодної соціальної допомоги. Часом ми допомагаємо їм офіційно зареєструватися. Вони можуть дозволити собі просто спалити паспорт у печі», — розповідає Шенон, 30-річний українець угорського походження, який вже десять років служить у таборі на Закарпатті. Щоб якось вирішити цю проблему, місіонери Євангельської протестантської церкви починають працювати з найменшими: з дворічного віку малюків-ромів вчать усього — сидіти на кріслі, тримати ложку, мовчати тоді, коли говорять старші. Шенон показує місцеві витвори цивілізації — кілька дерев’яних туалетів надворі. «Два роки тому тут не було жодного розуміння, для чого це потрібно. Восени ми поставили дві кабінки за умови, що вони доживуть до весни. Тепер у дітей формується не просто відчуття гігієни, а найперше — інтимності».
«Мій чоловік поїхав у Києва шукати роботу, — розповідає 30-річна циганка Роза, — в нас четверо дітей. Навряд чи він повернеться додому з грошима. Якщо ти — циган, то тебе рідко хто бере на роботу. Мовляв, крадуть».
Шенон проводить нас уздовж усього табору — в центрі він збудував будинок, який одночасно править за церкву, кухню та школу. Село невелике — з десяток хиж, але табірне життя тут вирує: біля старенького мотоцикла зібрались чоловіки; зачувши музику, молодий ром енергійно танцює, а з іншого боку жінки зібрались на оглядини новонародженої дитини молодої циганки. «А як щодо справжніх циганських танців?» — питаю. «Хоч у кожній хаті тут і стоїть телевізор, але свою культуру вони бережуть — це в них у крові», — зауважує хлопець.
Цікавлюся в Шенона: «Навіщо ви це робите?». «Десять років тому я відчув, що таке покаяння. Повірив, що існує живий Бог. Дивно, Він вибрав мені місце служіння тут, бо раніше я ненавидів циган. У дитинстві один циган вкрав мій велосипед. Увечері працюю програмістом, а днями я тут. Тут моя сім’я — моя дружина допомагає мені в школі, а діти ростуть разом із циганськими дітьми. Бачите ось ті малюнки? Це вони спільно малювали», — розповідає.
«Ми гречку, цукор вам привезли», — заохочую студентів класти на стіл привезені пакунки. Шенон дивується: «Це — перша допомога, яку ми отримуємо від українців».
Поки ми гуляли табором, Бубу, циганське дитинча — ми так і не визначили, хлопчик це чи дівчинка, — не злазило з моїх рук. Великі каро-чорні допитливі очі — це найперша ознака маленьких циган. «Гарний матеріал для модного бізнесу!» — погодився Міхель, голландський журналіст, що подорожував разом із нами Закарпаттям. Діти запрошують нас в іншу кімнату будинку. Шенон, циганський пастор, бере в руки гітару, а діти співають християнські пісні угорською мовою.
Прощаючись з дітлахами, я запитала, ким вони мріють стати. Дівчатка традиційно хочуть працювати в перукарні. «А я міліціонером буду!» — гордо заявляє восьмирічний хлопчик. «Чому?» — «Там грошей багато!»
Певна річ, що інтеграція циган до українського соціуму залежить передусім від їхнього власного бажання робити наполегливі кроки в цьому напрямі. З другого боку, проблема бідності однієї з найбільших національних меншин України є викликом як для кожного свідомого українця, так і для держави в цілому.
Мирослав ГОРВАТ, журналіст, громадський діяч:
— У Закарпатській обласній державній телерадіокомпанії «Тиса-1» працює єдина в Україні редакція програми «Романо джівіпен» (Ромське життя), в якій працюю я. У ній ми намагаємося показати справжнє життя ромів як нашої області, так і України загалом. Уже було підготовлено й видано в ефір понад 120 передач, що торкаються різних сфер ромського життя: проблем охорони здоров’я, паспортизації, освіти, ромської мови та літератури, мистецтва. Подається інформація про міжнародний ромський та правозахисний рух. Наприклад, у лютому 2012 р. ми розповіли про Вацлава Гавла та участь ромів у правозахисному русі Чехословаччини. Зараз активно починаємо співпрацювати з Києво-Могилянською академією щодо створення «Ромських студій» у вишах Києва. Будемо показувати молодим людям — не ромам ромський світ. Можливо, це зменшить негативні стереотипи. Усі найцікавіші матеріали викладаємо на Ютубі, в соціальних мережах.
Єдиний фонд, що нас матеріально підтримує, — це Міжнародний фонд «Відродження». За що йому щира подяка. В Україні, за каденції пана Г.Москаля в Держкомнаці, який справді знав про ситуацію щодо ромів Закарпатської області, було прийнято національну програму щодо ромів України. Проте на її виконання не було виділено ні копійки. Через те, що Україна не змогла виділити кошти на нову програму на 2005 — 2015 роки, яка працює в Європі, роми України залишилися сам-на-сам із усіма своїми бідами й надалі. 2010 року Європарламент зобов’язав у документі «План дій» прийняти програму соціалізації ромів. Зараз — кінець 2012 року, програми прийняті в кількох регіонах, зокрема й Закарпатському. І знову на них не виділено фінансування. А загальноукраїнської програми немає.
Ромів загнали в гетто-табори. У нас в області їх 124 із 570 населених пунктів. А це — квартали, гірших за які просто не може бути: без вулиць, водопостачання, каналізації. Люди без особистих документів. У ряді таборів, де кількість дітей шкільного віку перевищує 280, наприклад, у селі Королево Виноградівського району, немає школи. У місцеві школи ромських дітей не пускають, а в таборі школи немає. Зараз діти «навчаються» в сараї місцевої жительки. Найголовніша проблема — працевлаштування. Роми хочуть працювати, як інші люди, але — де?
ДО РЕЧІ
У Луцьку відкрили школу для ромських дітей
Вона почала діяти в Центрі реабілітації та соціально-юридичного захисту ромів Волині. Керівник проекту — Тетяна Логвинюк, член правління громадської організації «Терне Рома». Вона була причетна й до попередньої спроби навчати ромських дітей грамоти, коли кілька років тому в одній зі шкіл Луцька відкрили клас для малих ромів. Та хоча міська влада щедро фінансувала це навчання, дуже скоро учні просто розійшлися додому... Сама Тетяна Логвинюк каже, що в ромських родинах не прийнято, на жаль, давати дітям освіту. Тому наразі вирішено повторити спробу навчання у своєрідній формі: діти навчатимуться разом зі своїми батьками виключно в ігровій формі. Великі надії покладають і на місце навчання: в Центрі, який покликаний займатися саме ромами та їхньою інтеграцією в суспільство.
Заради цієї інтеграції було вирішено приймати в школу й дітей українців, і нині їх таки більше, ніж ромів. На Волині мешкає до п’яти тисяч ромів, але паспорти має лише третина з них. 70 відсотків до того ж повністю безграмотні. Громадська організація «Терне Рома» кілька років тому видала читанку для дітей ромською мовою.
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
