Пізнього січневого вечора околицею Луганська рухалася старенька «Нива», за кермом якої сидів тридцятирічний чоловік. Поспішаючи додому, він усю свою увагу зосередив на заваленій снігом дорозі й не помітив темний силует людини, що ховалася за бетонними плитами.
Коли страшенний гуркіт автоматних черг заповнив провулок, було вже пізно тиснути на газ, пригинатися до дошки з приладами, рятуючись від виру злих куль, благати Бога... Затихли постріли, буквально зрешечений кулями (тринадцять влучань!), стікаючий кров’ю водій машини чекав контрольного пострілу в голову, не маючи сил поворухнутися. Однак убивця, що розстріляв увесь магазин автомата, залишив місце злочину, мабуть, вважаючи, що «замовлення» виконане. Ось так похмурого зимового вечора 9 січня 1999 року було поставлено жирні три крапки в долі відомої в Луганську людини — Владислава Кривобокова. Крапки, але, на щастя, не крапка.
Історія життя Влада до того характерна, що по нiй можна розповідати про долю сотень тисяч представників його покоління, яке вступило у велике життя в часи недоброї пам’яті «радикальних реформ» в українському виконанні. Навчання в Луганському машинобудівному. Армія. Закінчивши навчання в 1992-му, працював на заводі. Одночасно вчився на патентознавця. Спостерігаючи стрімке руйнування старого укладу економічного життя, вирішує продовжити навчання й освоює в Москві менеджмент і маркетинг. За успіхи в навчанні отримує можливість пройти практику в Німеччині. З 1993-го Владислав цілком занурюється в ту різноманітну, вельми заплутану для стороннього ока й не завжди спокійну сферу нашого життя, яку умовно називають «підприємницька діяльність» або «бізнес».
Домігшись зі своїми товаришами успіхів у мистецтві заробляння грошей, Кривобоков починає замислюватися про більш відсторонені речі. Велика частина населення повільно, але вірно занурювалася в трясовину відвертої убогості. Луганськ, який і так мав репутацію «червоного», лівів усе більше й більше. Прийшло усвідомлення нехитрої істини: загнані в глухий кут люди стають небезпечні i для себе, i для оточуючих. Їм можна й треба допомагати. Якщо органи влади робити цього не можуть, найбільш далекоглядна й заповзятлива частина суспільства зобов’язана взяти цю справу в свої руки. Для цього Кривобоков iз товаришами організовують «Рух», пізніше перейменований на громадську організацію «За соціальний захист громадян». Дуже характерним є ставлення Владислава до вибраного шляху: «Ми займаємося цим для того, щоб оздоровити не тільки людей та їх життя, а й себе». А на запитання, чи є подібна допомога правом чи обов’язком для частини населення, що досягла успіху, подумавши, рішуче відповів: «Обов’язком. Кожен бізнесмен зобов’язаний потурбуватися про своє безпосереднє оточення. Якщо терпіння народу лопне — за огорожею не відсидишся».
ЗА СОЦIАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ. ВIД ДЕРЖАВИ,
БЕЗ ДЕРЖАВИ...
Одним з перших напрямків роботи стало оформлення нових паспортів для людей похилого вiку та інвалідів. Зібрати всі довідки, відстоявши в чергах та об’їздивши чимале місто, витратити декілька гривень на фотографію для багатьох немолодих людей, непосильне завдання. Працівники центру беруть на себе всі турботи i витрати. Юристи організації ведуть безкоштовний прийом незаможних громадян, надаючи їм консультації, допомагаючи скласти необхідні документи. Проте декілька десятків гривень, необхідних для найпростіших юридичних процедур, надійно перегороджують для більшості українців дорогу до Правової Держави. Яке пуття від правосуддя, якщо воно занадто дороге?
Не можна сказати, що діяльність цієї організації — щось унікальне для України. Кривобоков не перший і не останній, хто займається підтримкою незаможних. Однак деякі характерні особливості помітно відрізняють його діяльність. По-перше, натиск на професіоналізм: від працівників організації вимагають повної самовіддачі, що не в останню чергу забезпечується жорстким, енергійним керівництвом; високі вимоги, що пред’являються до них, дозволяють відсіяти людей випадкових. По-друге, різноспрямованість діяльності дозволяє охопити практично всіх, хто потребує підтримки. Організація допомагає дитячим будинкам, спільно з обласним товариством діабетиків організує дієтичне харчування для багатьох тисяч хворих, що проживають у одному лише Луганську, забезпечує великі, до 50% знижки на побутові послуги для пенсіонерів у невеликих майстернях. По-третє, не обмежуючись межами одного району чи навіть міста, Кривобоков провадить планомірне зростання організації: на сьогоднішній день є філії в Алчевську, Стаханові, Старобільську, Первомайську. Одним словом, замість самодіяльності, мова йде про повноцінну систему соціальної підтримки, що існує за рахунок особистої ініціативи найбільш відповідальних громадян.
Сказати, що Кривобоков відомий у Луганську — значить нічого не сказати. Декілька пенсіонерок, у яких я питав дорогу, справно показували мені напрямок до офісу організації, супроводжуючи пояснення широкими коментарями. З них я зрозумів, що більшість місцевого населення знає про роботу організації й підтримує її. Що ж до людей, які її ведуть, то тут думки розподілилися від «хороші люди, нічого не сажу. Дай їм Бог здоров’я!», до злобного «Комерсанти! Накрали, а тепер кидають нам подачки!» Аналогічно розподілилися думки й місцевої влади та партій. За словами Влада, в перший рік роботи всі без винятку місцеві партійні організації активно пропонували йому «працювати разом»: «Запитую, а що конкретно це дасть мені? Відповідають, що будуть мою роботу «курирувати». Просто хочуть причепити на нашу організацію свою «торгову» марку, тільки й того. Що стосується місцевої влади, то чиновники не заважають і не допомагають. Їх цікавить тільки власна кишеня». І хоч всім без винятку він відповідає відмовою, ніхто не став відкрито з ним конфліктувати — дуже великий авторитет організації серед людей. Сам Кривобоков підкреслено аполітичний: «Коли справа стосується захисту людей, я готовий співпрацювати з будь-якою партією».
ПРОГРАМА, НАПИСАНА КРОВ’Ю. СВОЄЮ
Роздумуючи про шляхи виходу з кризи, в якій перебуває країна, Влад вважає, що єдиним реальним способом щось змінити є рух «згори», з верхніх ешелонів влади. Проблема суспільства й держави — відсутність справжнього лідера: «Лідер — це людина, яка бачить необхідність змін, формулює завдання, виносячи на загальне обговорення, пропонує шляхи їх вирішення і бере на себе відповідальність за рішення». Саме тому свої уподобання він віддає Євгенові Марчуку, який здається йому найбільш підготовленим для розв’язання непростих проблем, що стоять перед нашим суспільством. Розвиваючи свої погляди на шляху вирішення цих проблем, Владислав написав «Антикорупційну програму дій», з якою свого часу й вийшов до виборців.
Наголос у програмі зроблено на необхідності ліквідації передумов для поголовної корупції державних службовців, головними з яких є зрощення Влади й Бізнесу та безмежні можливості для їх взаємоперетворення. На моє запитання, хто і що стоїть за замахом на його життя, Влад відкинув висунену слідством версію про його ділові конфлікти. З його слів, незалежність і небажання прислухатися до «дружніх порад» дратують тих «кращих» людей міста Луганська, його «еліту», хто забезпечивши перемогу на виборах для багатьох перших осіб міста, абсолютно щиро вважає Луганськ «своїм». Саме вони відіграють роль «хрещених батьків», що визначають, кому жити, а кому — померти.
«ХОДIННЯ В НАРОД»
Активна життєва позиція Кривобокова-підприємця і Кривобокова-громадського діяча логічно привела його до того, що він вирішив балотуватися до Верховної Ради. Враховуючи величезну популярність очолюваної ним організації серед пенсіонерів, що складають основу виборців свого округу, Влад справедливо розраховував на їх підтримку. Однак саме пенсіонери, ті самі старенькі, які, коли їм щось потрібно йдуть поволеньки до офісу товариства, і «прокотили» його на виборах. За словами Влада, багато хто з літніх людей приходили на дільниці з написаним на папірці, або прямо на руці номером «правильного» кандидата, або просто вимагали: «Покажіть мені де тут цей, ну загалом, де комуніст!». Одним словом, електорат «обирав серцем» за відсутністю голови і власного розуму. Була застосована вельми примітивна та досить дійова технологія: агітатори від КПУ страхали нещасних старих пекельними муками, якщо вони не віддадуть свої голоси комуністам. «Не проголосуєте за нас — не зможете отримувати пенсій». Сам Влад вважає свою поразку наслідком власних недоробок. У виборчих бюлетенях назва організації була вказана по-українськи: «Рух за соціальний захист». На заморочених істеричною комуністичною пропагандою старих слово «Рух» діяло як червона ганчірка: «Націоналісти, бандерівці!». Я спитав Влада — а чи не виникло після цього бажання послати подалі всіх цих стареньких? Мовляв, хочете комуністів — ось до них і звертайтеся! Відповідь була категорична: «Я займаюся соціальним захистом не заради політичних дивідендів. Моя робота не повинна залежати від моїх політичних поглядів».
Його діяльність являє собою приклад того, як громадяни нашої країни не тільки забезпечують свої родини, але й добровільно звалюють на свої плечi тягар турботи про тих, хто потурбуватися про себе вже не в змозі. Протягом двох років свого існування організація робить те, про що всі інші (в тому числі й ті, що зобов’язані цим займатися) тільки говорять. Немає сумніву, що саме реальні справи є найкращою політикою. Хибна практика непримиренної політичної боротьби «до останнього українця» повинна змінитися простим принципом: «Хочеш змінити життя на краще — почни міняти сьогоднi. Зараз!»
