«Говорили, что на набережной появилось новое лицо: дама с собачкой... Вечером, когда немного утихло, они пошли на мол, чтобы посмотреть, как придет пароход. На пристани было много гуляющих; собрались встречать кого-то, держали букеты. И тут отчетливо бросались в глаза две особенности ялтинской толпы. Пожилые дамы были одеты, как молодые, и было много генералов»... Ця картина приморської перлини, пером Антона Павловича Чехова в знаменитому оповіданні «Дама с собачкой», яке було опубліковане 1899 року, на порозі ХХ століття, і сьогодні цілком реалістична. Однак не можна не підкреслити: для того, щоб провінційна Ялта стала цивілізованою і облаштованою, особливих філантропічних зусиль доклав один з попередників великого письменника-лікаря, також видатний лікар і видатний український поет і просвітник Степан Васильович Руданський.
Нещодавно минуло 180 років від дня його народження. У вихорі суспільних викликів, окрім торжеств у Калинівці, на рідній землі генія слова і доброчинства, де йому відкрили пам’ятник, та ще в Національній науковій медичній бібліотеці України, де зібралися шанувальники його таланту і серця, ювілей ніде особливо не відзначався. Хоча, по суті, це був і пролог до Шевченківського ювілею. Однак звернімося, у призмі кримських тривог, до ялтинської Іліади С. Руданського, причому не стільки поетичної, адже саме тут він переклав українською мовою безсмертне творіння Гомера, скільки такої, яка змінила на краще ввірене йому як лікареві місто на південному узбережжі Криму. Розмову про це ми ведемо з племінником правнука доктора С. Руданського, невтомним дослідником його життя і літературної спадщини, військовим лікарем-отоларингологом, підполковником медичної служби у відставці, лауреатом літературно-художньої премії імені С. Руданського житомирянином Олексієм Боржковським.
— Олексію Васильовичу, випускник МХА — Медико-хірургічної академії в Петербурзі, один з небагатьох дипломованих синів України — її вихованців, Степан Васильович Руданський провів у Ялті, у невпинній праці дванадцять років, тобто майже третину свого недовгого героїчного життя. Свого часу Вами був вивчений і, по суті, введений в документальний обіг формулярний список Ялтинського міського лікаря Степана Руданського. Мабуть, цей манускрипт досить вичерпно малює його образ у медичному і державному плані. Відомості, складені Степаном Васильовичем, надзвичайно цікаві. Що тут варто особливо виокремити?
— Ялтинські роки подолянина-творця гірких рядків у північному Петрополі — «Сидить студент медицини другий місяць без борщу...». Чи були вони щасливими? Можна відповісти — і так, і ні. Якщо говорити про лікарський його подвиг, він був високим. Адже С. Руданський фактично одночасно виконував у Ялті обов’язки міського, повітового, а також карантинного лікаря, а також його було обрано світовим суддею великого простору. Також він заснував першу медичну бібліотеку в Криму. Хочеться підкреслити, що призначенню Степана Васильовича на основну лікарську посаду в державному регістрі безпосередньо сприяв його наставник в МХА, видатний російський терапевт Сергій Петрович Боткін. Його учень страждав на «грудну хворобу», швидше за все, туберкульоз, що протікав в умовах вологого холодного петербурзького клімату і постійних злиднів, несприятливо. Можна припустити, що перебування у Криму зупинило певною мірою розвиток недуги. Навіть більше, можна припустити також, що якби він, залишаючись на посаді лікаря, засновника першої в Ялті лікарні, піклувався б і про власне здоров’я (так, неймовірними зусиллями 1872 року він зупинив розвиток холери в Ялті, сам заразившись грізною інфекцією) він би, напевно, прожив довше. Але тоді він не був би Руданським. Отже, ось деякі дані зі збереженим правописом оригіналу. Вони немов говорять самі за себе.
Формуляр складено 1870 року. Подано Лікарському відділенню 21 липня того самого року.
«І Чин, имя, отчество, фамилия, должность, лета отроду...
Колл. ассесор Степан Васильев сын Руданскій. Ялт. город. врач, 37-ми лет. Вероисповеданія православнаго. Имеет орден Станислава 3-й степени. Содержанія получает а) от города (с 1869-го года) 360 рублей и б) от штемпельного сбора 200 р.
ІІ Из какого званія происходит?
Сын священника Подольской губерніи Винницкаго уезда села Хомутынец Василія Иванова сына Руданскаго.
ІІІ Есть ли имение родовое — у него самаго и у родителей?
Не имелось и не имеется.
VII-IX Где получил воспитание и окончил ли в заведеніи полный курс наук, когда в службу вступил, какими чинами, в каких должностях и где проходил оную...?
Окончив курс медицинских наук и выдержав испытаніе на степень врача и званіе уездного врача в Императорской С.-Петербургской Медико-хирургической Академіи 18 іюля 1861 г. согласно ходатайству той же Академіи по причине страданий грудных органов назначен Медицинским Департаментом М. В. Д. городовым врачем в г. Ялту 1861 г. Августа 1-го.
По распоряженію Губ. начальства несколько раз исправлял должность Ялтинского уездного врача... по распоряженію Г. Начальника Губерніи исполнял должность карантинного лекаря Застав и Селеній Южнаго берега Крыма с 15 сент. 1864 года более двух лет. С 23-го же іюля 1867 г. исполнял карантинные обязанности в Ялтинском порте в отсутствіи или же по требованию офіцера пограничной стражи.
Указом Правительствующаго Сената от 8 апреля 1868 года № 73...произведен в чин Титулярного Советника за выслугу лет со старшинством с 1-го августа 1861 года.
По единогласному избранію утвержден почетным мировым судьей Симферопольско-Ялтинского Мирового округа 1869 г. Апреля 2».
Тут майже наочно постають постійні професійні будні міського і повітового лікаря Ялти, і притому не лише як обдарованого і досвідченого фахівця-лікувальника широкого профілю, що відкрив першу в місті лікарню, але й як освіченого лікаря-гігієніста, що забезпечував належний санітарний стан міста, перш за все, ринку, а також порту. Разом з лікарською діяльністю, дуже часто філантропічною, Степан Васильович незрідка розміщував незаможних пацієнтів навіть у себе вдома, давав і дах, і прожиток.
— Дивовижною вимальовувалася й ініціатива С. Руданського щодо появи в Ялті водопроводу. Адже це також чудова історія?
— Примітно, що це вододжерело і нині не вичерпалося, в чому я нещодавно переконався, відвідавши Ялту.
— Через вашу велику зацікавленість і відданість нетлінності пам’яті про Вашого славетного пращура, Ялта, в українських оцінках, є оазисом Ваших постійних її відвідин, творчих роздумів і знахідок. Що тут можна відзначити?
— Наприклад, дані про ялтинський мол, що згадується в «Даме с собачкой». У своїх дорожніх замітках, датованих 1862 роком (вони опубліковані в книзі з моїм співавторством «Степан Руданський. Поет, лікар, громадянин», яку випустила у світ Національна наукова медична бібліотека 2009 р.), С. Руданський відзначає: «Мол в Ялті будували за розпорядженням Воронцова. Витратили 100.000, однак мол було розбито 1837 року восени. Хвилерізи — плоти на свайних опорах — будувалися за розпорядженням Воронцова Інженером... за Ніколая І 1842 р.». Відомі художні захоплення Степана Васильовича; він ходив на етюди разом з великим мариністом Іваном Айвазовським. Сам він також непогано малював. Відома, наприклад, чудово виконана ним копія картини П. Торріні «Вічна юність». Картина зберігається у правнучатої племінниці С. Руданського Оксани Брітц-Чернієнко, в Німеччині, а фотокопія — у мене. До речі, в новому виданні, що готується бібліотекою і яке присвячене йому, відомий дослідник життя і творчості С. Руданського і його яскравий біограф, головний бібліограф бібліотеки Національного медичного університету імені М. І. Пирогова у Вінниці Ольга Юрчишина представляє розділ, що містить абсолютно нові дані про поета і в такій талановитій якості. Адже малював він досить добре. А ще Степан Васильович із захопленням займався археологією, вперше описавши староєврейські пам’ятники такого типу в Криму.
— Однак повернімося до «фонтану Руданського».
— Відомо, що до Ялти з часом переїхав і старший брат доктора Руданського Григорій Руданський, що мав статус колезького секретаря. Разом вони придбали невелику ділянку землі. Документи про це і подальший розвиток подій вперше оприлюднив Микола Хращевський в «Записках Всеукраинской Академии наук», і я лише посилаюся на них. Надалі власником ділянки, за умови матеріальної компенсації з його боку, стає Степан Руданський. Наведу, я б сказав, дорогоцінні його позиції-рядки проекту від 5/VIII 1869 р., де він звільняє під фонтан з резервуаром для міста 20 кв. сажнів своєї землі: «Я, Степан Руданский, из участка своего земли пограничнаго с городом отчуждаю от себя, наследников и будущих владельцев моих на вечные времена часть земли... по прилагаемому при сем плану... под главный общественный фонтан, с тем, чтобы кроме фонтана ничего другаго на этой части земли устраиваемо не было... В резервуаре, предполагаемом на верхней части моей земли для фонтанов на почтовой и базарной улицах, должна быть вставлена трубка з краном, посредством которой я Руданский, равно как и мои наследники, или будущие владельцы, имели бы правовечное пользование водою, излишнею от необходимой для действия этих двух устраиваемых в настоящее время фонтанов с их водопроводами...»
На це важливе міське придбання Степан Васильович витратив значні суми. У передсмертному проекті заповіту (перша публікація належить М. Храшевському) він передає водоносну ділянку своєї землі Ялтинському повітовому земству зі сплатою ним боргів у розмірі 3 800 р. Крім того, земство зобов’язалося виховати за свій рахунок членів близької лікареві родини, «малолітніх дітей Ялтинської міщанки Авдотьї Широкової синів Якова та Василія і дочку Христю, давши першим освіту на власний розсуд, переважно реальну, а останній — акушерську». Ось таким був Степан Руданський!
— Ялта вшановує свого благодійника і праведника. Встановлено меморіальні дошки на вшанування його пам’яті. Є вулиця його імені, на цій же вулиці № 46 знаходиться український комплекс для гімназія-школа-дитячий садок. Ви та Ольга Юрчишина, а також Микола Сарахан з Калинівки та Євген Бєлоусов з Феодосії незрідка відвідуєте ці святі місця.
— Степан Васильович, окрім великої допомоги Ялті, у своєму заповіті висловлював бажання, щоб матеріальне сприяння надавалося і громадам трьох селищ на рідній його Вінничині — в Хомутинцях, Писарівці й Голяку. Щодо Криму, то лише після майже двадцятиріччя після його передчасної кончини 1873 року, Іван Липа, побачивши покинуту могилу героя добра, поклопотався про встановлення пам’ятника на ній. Зараз пам’ятник доглянутий, відновлена ланцюгова огорожа довкола нього і бронзовий барельєф на меморіалі, а в січні цього року, на честь 180-ліття від дня народження поета, його земляки — шанувальники його славетного імені, вінничани і ялтинці поклали до його підніжжя кошик живих квітів. У Музеї Лесі Українки, міській бібліотеці імені А. П. Чехова, інших культурних осередках міста проходять вечори й конференції на честь ювілею поета. Рішенням ялтинської міської ради бібліотеці № 23, що по вул. Українській, 3, було привласнено ім’я Степана Руданського. І, мабуть, головне. Саме Степан Руданський своїми діяннями символізував: українське серце, українські поривання споріднені з кримською землею, і лише за їхньої синхронної пульсації дивовижний край залишиться благословенним. Тут ні забрати, ні додати... Самими фактами, самою тканиною подвигу подолянина в Ялті, що прозвучала в нашому діалозі, хочеться нагадати про це. Як і про те, що Антон Павлович Чехов також з любов’ю та ніжністю ставився до України. Те, що насаджується в Криму, розрив цього серця живцем.
