ХЕРУКІ ТА ЧІ
13-річна Херукі Накамура із префектури Акіта одягає темно-бордову сорочку і чорні туфлі, що їх вона ненавидить змалку. Тепер вона виглядає, як десятки тисяч її шкільних колег в усій Японії. Херукі поспіхом вмивається і не встигає поснідати. Заняття починаються через півгодини, і її хаха (мама), як і щодня, наказує доньці бути розумницею і старатися краще. У Херукі проблеми з кількома предметами. Ямада-сенсей сьогодні слухатиме її презентацію з фізики. Дівчинка готувалася всю ніч, тому виглядає стомленою. Херукі нічого не каже мамі, бере червоне яблуко і кладе його в рюкзак із зображенням улюбленої манги.
А тим часом підліток на ім’я Чі у південнокорейському Сеулі вислуховував чергову нотацію від матері. Вона постійно казала йому, що він не зможе поступити в університет, якщо не старатиметься більше, що його життя складеться, як у батька — продавця риби на ринку Тамдемун. Той стоїть з опущеною головою, з темно-зелених очей піборіддям стікає сльоза.
Минає кілька годин. Херукі знаходять мертвою під десятиповерховим будинком за кілька кварталів від дому. Її тіло оглядають медики, а неподалік лежить червоне яблуко, яке викотилося із рюкзака, коли дівчина стрибала з даху будинку.
За вісім місяців поліція заарештовує Чі — він зарізав матір і впродовж тривалого часу приховував її тіло, аж допоки його не знайшов батько.
ХІМІЯ МОТИВАЦІЇ
Одного разу професорку інституту нейронаук Університету Каліфорнії (Берклі) Сильвію БАНДЖ запитали, чому одним дітям подобається навчатися, а іншим — ні. Дослідниця розвела руками й відповіла: наука знає, які хімічні процеси здатні впливати на мотивацію, але ніхто ще не вивів універсальної формули, чому один школяр із запалом проводить дні й ночі за книжкою, а другий — б’є байдики.
Сильвія Бандж входила до складу наукової групи з питань дослідження наукового коріння мотивації при Гарвардському університеті. Учені Гарвардського університету звертають особливу увагу на два типи мотивації: один спрямований на очікувану винагороду («мотивація підходу»), а другий — на обережність («мотивація уникнення»).
— Ми можемо бути мотивовані або на пошук задоволення, або на уникнення якихось неприємностей, — пояснює Сильвія Бандж. — Обидва типи мотивації розвиваються з дитинства й сильно залежать від того, що відбувається в дитячому оточенні. Наприклад, постійна присутність у житті дитини кого-небудь із дорослих, хто її підтримує, може заспокоїти надмірно активовану ділянку мозку, яка має вирішальне значення для пізнання страху і реагування на загрозу. У результаті формується збалансована система, яка належним чином оцінює реальні загрози і реагує на них. З іншого боку, діти, які виховуються в умовах жорстокого, хаотичного оточення та принижень, без підтримки дорослих, з більшою ймовірністю сприймають емоційні переживання як загрозу. Також ці діти менше очікують на винагороду, коли роблять щось гідне похвали.
Як пояснює дослідниця, вважається, що мотивуючі переживання викликають дофаміновий сплеск, який сигналізує про передчуття задоволення. Як тільки основні потреби дітей задоволені, вони отримують внутрішню мотивацію від дослідження, активної участі в іграх і досягнення успіху від виконання будь-якого завдання — чи то стукання ложкою, чи розв’язування прикладів.
Сильвія Бандж продовжує: «Підлітковий вік — це також період нервової та поведінкової гнучкості і змін. Оскільки різні ділянки мозку дозрівають з різною швидкістю, в підлітковому віці нейронні ланцюги, які беруть участь у когнітивній, емоційній та соціальній обробці інформації, перебувають на різних стадіях розвитку і реорганізації, ще не досягли рівноваги дорослого».
ОСВІТНІ КОНТРАСТИ
— Це зображення відомих самураїв в оточенні дітей. Вони вчать їх розвивати самодисципліну (яп. hansei) та працелюбність. Пояс, яким самурай огортає дітей, символізує мудрість та витримку, — каже мені досконалою англійською чоловік у строгому костюмі по той бік екрана. Мій співрозмовник — Хіроказу ОСАКО, директор середньої школи токійського району Тійода.
В Японії існує негласна «філософія освіти». Більшість дітей у початковій школі повинні прагнути до завзятості (gambaru), бути добросердими (yasashii), бути сильними і здоровими (jobu-na), а також старанно вчитися (susunde benkyo). Зарубіжні ЗМІ створили навколо японських учнів ореол «цілодобового навчання» — мовляв, у Японії така жорстка освіта, що учні практично не мають змоги виспатися. Запитую про це пана Осако.
Освітній працівник знизує плечима і каже: «Це і правда, і не зовсім. У центрі уваги школи стоїть розвиток дитини. Школа відповідає передусім за освіту добре вихованих дітей з інтеграцією правильної моралі та фізичної сили, які роблять слушні судження і мислять творчо; гуманних і щедрих дітей, які солідарні з суспільством». Японські цінності роблять акцент на групі, а не на індивідуумі. Дітей вчать докладати максимум зусиль, але намагання виділитися із групи не вітається. Від учнів очікують як підтримки одне одного, так і критики тих, хто, як вважається, недостатньо старається.
Навчальна програма початкової школи в Японії спрямована на підтримку соціального життя дитини й виховання почуття громадянської належності до Японії. Чотири основні цілі морального навчального плану: старанність, витривалість, уміння приймати рішення і щира відданість справі.
— Класний керівник визначає рамки для правил роботи в класі. Застосування правил залежить від учнів класної спільноти й їхніх взаємин з колегами. Припускається, що дитина приходить у школу «чистим аркушем». Учителі японської початкової школи заохочують дітей слухати, концентруватися, дотримуватися шкільних правил, — розповідає Осаку-сан.
Японці використовують термін ningen-rashii kodomo для опису «людиноподібної дитини». Цей вислів є лейтмотивом підготовки у більшості дитячих садків.
У дослідженні японських вихователів садочків науковиця Ірене Шігакі виявила, що вихователі хочуть виховувати дитину ningen-rashii kodomo, яка буде співчутливою і здатною до емпатії (omoiyari), доброю (yasashii), соціально свідомою (shakaisei), співчутливою і гармонійною в розвитку (kyochosei).
Своїм досвідом однорічного вчителювання в Японії ділиться з нами пані Єва, вчителька за обміном із Польщі:
— Я приїхала в Японію вчителькою англійською за обміном. Коли вперше зайшла до початкової школи, мені довелося боротися з бажанням втекти подалі. Це було схоже на велику клітку в зоопарку. Скрізь, куди не глянь, діти галасували, чіплялися одне до одного, стрибали, наче дзиґи, й висіли догори дриґом на баскетбольному обручі. Згодом я зрозуміла, що в Японії правила — не першочергове завдання, а найголовніше — сприяння розвитку дружби між дітьми й учителями. Теорія полягає в тому, що якщо діти мають тісні зв’язки зі своїми вчителями, вони не будуть погано поводитися, тому що боятимуться розчаровувати їх, — розповідає пані Єва. Учителька додає, що схожа логіка діє і у взаєминах дітей з батьками: «Як стверджують Роджер Девіс та Осаму Ікено у книжці «Японський розум», «хороший батько» робить усе можливе, щоб уникнути створення будь-якої ментальної дистанції від своїх дітей, навіть якщо доводиться їм у чомусь поступитися».
Яскравий зразок дитячого «зоопарку» — садочок «Фудзі» в Токіо. Його спроєктував японський архітектор Такахару Тезука. За словами автора — це «суміш західного та азійського стилів». Садочок побудований у формі овальної стріхи, засадженої деревами, яка слугує ігровим майданчиком. Кількість стін та огороджень мінімальна, акустичний бар’єр майже відсутній. Логіка проєкту: «У джунглях кожен може знайти місце для себе — залишитися в тіні, залізти на дерево чи вийти у «савану».
ХВИЛЯ САМОГУБСТВ
Професор університету Хоккайдо Кензо ДЕНДІ каже, що в Японії від депресії страждає кожен дванадцятий учень початкової школи і кожен четвертий —середньої. Саме депресія, на думку дослідника, стає причиною великої кількості дитячих самогубств.
На відміну від християнських країн, релігії, які сповідують японці, ставляться до самогубства не так радикально. У буддизмі немає поняття гріха, хоча самогубство визнається небажаним. Синтоїзм, наприклад, раніше навіть заохочував харакірі або сеппуку. Ця форма самогубства відбувалася або за вироком, як покарання, або добровільно — в тих випадках, коли була порушена честь самурая, на знак вірності самурая своєму сюзеренові.
Від 2012 року уряд Японії вживає заходів, що мають знизити рівень самогубств на 20% до 2025 року. Ці заходи, схоже, мають результат, позаяк загальний рівень самогубств знижується. Однак вони орієнтовані на дорослих і не враховують дитячої психології.
— Правда в тому, що тим часом як Японія шукає ефективний спосіб зниження рівня самогубств серед дітей, цей рівень зростає, — каже Кензо Денді.
У 202 випадках із 659 самогубств серед молоді до 20 років (Японія, 2019 р.) передбачуваними причинами були проблеми у школі, у 116 випадках — сімейні негаразди. 2017 року міністерство охорони здоров’я Японії назвало суїцид головною причиною смерті дітей віком від 10 до 14 років, онкологічні захворювання — на другому місці, на третьому — нещасні випадки.
У передсмертних записках дітей можна прочитати: «боюся іспиту», «вилаяла вчителька»... Бувають й інші причини. Щорічно в Японії приблизно півтори сотні школярів накладають на себе руки через цькування однокласниками.
Проблема суїциду гостро стоїть не лише в Японії — це основна причина смертей серед молоді в усьому азіатсько-тихоокеанському регіоні. За даними ВООЗ, у Південній Кореї підліткових самогубств ще більше, ніж у Японії. Крім того, для Південної Кореї не в новинку самогубства «ідолів» молодіжної аудиторії. Упродовж кількох місяців минулого року рахунки з життям звели троє популярних зірок корейської поп-естради.
У Східній Азії панує жорстка культура праці — працювати там прийнято до повної знемоги. Південнокорейська модель освіти вчить дітей не здаватися на шляху до навчального успіху, деякі батьки віддають близько 25% свого заробітку на освіту, репетиторство і навчальні матеріали для своїх дітей. Більшість батьків відправляють чад у додаткову приватну школу після звичайного шкільного дня, де навчання може тривати навіть до 23.00.
Усе це пояснюється прагненням батьків та учнів успішно скласти тест, який є перепусткою до престижного університету, а потім — до роботи з високою зарплатнею і стабільного життя.
2017 року в Південній Кореї розробили політику «щасливої освіти». Вона передбачає перехід від навчання, базованого на знаннях, до компетентнісного навчання. У новій навчальній програмі визначені шість ключових компетенцій: самостійність, здатність оперативно опрацьовувати інформацію, творче мислення, естетичне сприйняття, комунікативні навички і громадянська компетентність.
