Отримання професії та працевлаштування — ось, мабуть, дві найсерйознішi проблеми, з якими постійно стикаються інваліди Донецької області, що не мають сил самостійно подолати масу штучних перешкод з боку своїх роботодавців.
Сьогодні в нашій країні проживає близько трьох мільйонів інвалідів, з яких 250 тис. є жителями Донеччини. Більшість із цих людей, за їхніми словами, дуже хочуть працювати, однак часто мрія про це так і залишається нездійсненною. При цьому, незважаючи на те, що способів розв’язання цієї проблеми сьогодні велика безліч, мало хто з фахівців і місцевої влади Донбасу справді береться за це й допомагає громадянам з особливими потребами.
При цьому в Донбасі, за даними Міністерства праці й соціальної політики, показник працевлаштування інвалідів, незважаючи ні на що, вважається чи не найкращим у всій країні. Якщо по Україні показник працевлаштування інвалідів коливається на відмітці 25 — 30%, то в Донецькій області він уже давно перевищив 45%, і тепер можна з упевненістю говорити, що в шахтарському регіоні працевлаштований кожний другий інвалід.
Правда, за словами самих же громадян з обмеженими можливостями, це працевлаштування дуже рідко дається «малою кров’ю» — в основному йому передує ціла маса майже нерозв’язних проблем.
НІ ПАНДУСІВ, НІ ПОРУЧНІВ
За словами голови донецької обласної організації інвалідів м. Краматорська Надії Паламарчук, донедавна питання працевлаштування інвалідів у Донецькій області взагалі не вирішувалося. При цьому джерелом усіх проблем є зовсім не керівництво регіону, а самі ж роботодавці, які просто не хочуть створювати робочі місця спеціально для інвалідів. Більше того, навіть якщо такі місця й створюються, ніхто не збирається піклуватися про те, щоб інваліди могли нормально добиратися на роботу й мати там все необхідне: у більшості будівель досі немає ні пандусів, ні поручнів для інвалідів. Також подібних умов немає навіть у Донецькій облдержадміністрації, крильце якої спеціальним підйомом для інвалідних колясок не обладнано, а вхід у відділ для прийому громадян має настільки крутий спуск, що туди не змогла б піднятися навіть здорова людина! Ще сумніший стан справ у м. Краматорську, де навіть ярмарок вакансій для громадян з особливими потребами проводиться у приміщенні не облаштованому необхідними підйомниками й поручнями — так що інваліди навіть не можуть піднятися туди, аби ознайомитися з вакансіями. А фахівці, які ці вакансії пропонують, від всієї душі дивуються, чому ніхто не приходить із ними знайомитися.
ОХОРОННИКОМ АБО ПРИБИРАЛЬНИКОМ?
Більше того, як показує практика, жоден роботодавець не хоче брати на себе відповідальність за інвалідів на роботі, тому робить усе можливе, щоб вони працювати не приходили, незважаючи на те, що всі центри зайнятості Донеччини буквально «ломляться» від кількості вакансій для інвалідів. Наприклад, дуже часто вакансії виставляються для інвалідів за «хитрим» принципом — тобто на місці, що пропонується може працювати як здорова людина, так і інвалід. У результаті, голова підприємства просто чекає, коли з’явиться здоровий кандидат на посаду й відмовляє інваліду на тій основі, що працівник уже є. Так, наприклад, найчастіше інвалідам пропонуються вакансії охоронників, секретарів, двірників або прибиральників, тоді як цілком очевидно, що з цією роботою краще впорається людина, що не зазнає труднощів зі здоров’ям. А тим часом роботу шукають люди, що мають проблеми зі слухом, зором, опорно-руховим апаратом, які бажають працювати вдома — щось склеювати, зшивати, а пропозицій на ринку праці практично немає.
ТІЛЬКИ... НА ЗАВОДИ
Ще одна «хитрість» роботодавців — надто погані умови праці для інвалідів або надто низька зарплатня. Наприклад, на цей час у м. Маріуполі Донецької області інвалідів готові працевлаштовувати чомусь лише... міські заводи, де важко працювати навіть здоровим людям, а на ряді підприємств штучно створюють надто важкі моральні умови для роботи. Наприклад, у Донецьку нещодавно трапився шокуючий випадок, коли один роботодавець не дозволяв працюючому в нього інваліду дзвонити з робочого телефону. При цьому нещасний чоловік постійно зазнавав нападок і насмішок, а один раз «шеф», побачивши що той набирає якийсь номер, з такою силою вдарив кулаком по злощасному телефону, що інваліда з нервовим приступом довелося з роботи забирати на «швидкій».
Згідно закону, на кожному підприємстві, де працює більше ніж 25 осіб, 4% робочих місць повинні бути віддані інвалідам, а на маленьких фірмах для цього існує щонайменше одне робоче місце, але на практиці це правило дотримується не завжди. За словами керівника Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Олексія Науменко, порушень так багато, що їхній організації регулярно доводиться штрафувати недбайливих власників підприємств, а іноді й зовсім звертатися до судів. У результаті тільки цього року Фонд отримає 124 млн. грн., і судячи з цієї цифри, штрафувати порушників доводиться частенько.
Аналогічні труднощі виникають сьогодні у будь-якого недержавного об’єднання інвалідів, якому доводиться постійно звертатися до різних інстанцій в пошуках істини. Однак навіть постійне оббивання чиновницьких порогів далеко не завжди дає очiкуваний результат. Так, місцева влада і начебто йде назустріч, але серед інвалідів працевлаштовуються одиниці, причому робота надається в основному тільки на підприємствах роздрібної торгівлі або на ринках. У цьому випадку місцева влада готова навіть давати безкоштовні ліцензії й патенти, облаштувати на ринках місця для інвалідів, однак далеко не кожний інвалід погодиться на таку роботу.
ІНСТИТУТ ТІЛЬКИ ОДИН
Більш того, є в інвалідів і проблеми з перенавчанням та підвищенням кваліфікації. У цьому плані громадянам з особливими потребами в регіоні допомагає, по суті, тільки Донбаський інститут техніки й менеджменту, який навчає й працевлаштовує їх, часом надаючи навіть можливість отримати вищу освіту. Наприклад, нещодавно в цей інститут поступив 20-літній парубок із сільської місцевості, який, за термінологією інвалідів, зовсім недавно «зламався» й навіть хотів звести рахунок із життям. Трагедія була настільки сильною, що молодий чоловік дев’ять місяців відмовлявся від їжі, однак усе ж знайшов у собі сили продовжувати жити, вступив до інституту й став успішно вчитися. Нині він уже має плани на майбутнє, зустрів кохану дівчину й збирається далі працювати як повноцінна людина. Днями цей чоловік отримає в подарунок від об’єднання інвалідів комп’ютер — як символ того, що він перемiг, не зламався морально, зумів почати життя заново й захотів отримати професію.
Загалом же, у цей час в інституті вже навчається 150 осіб, причому всі вони навчаються безкоштовно, а деякі навіть отримали можливість вчитися вдома — 42-м інвалідам видали комп’ютери для домашнього навчання. Більш того, в найближчому майбутньому на базі iнституту повинна відкритися недільна школа, де два инвалiди- колясочники будуть навчати роботі з комп’ютером усіх бажаючих інвалідів. Однак, незважаючи на це, зусиль одного тільки цього інституту зовсім недостатньо — його робота, аналогів якої, до речі, немає не тільки в Донецькій області, але і у всій країні загалом, охоплює лише невелику територію регіону й далеко не всі можуть туди потрапити, а інших можливостей навчатися дуже мало.
За словами інвалідів, у Всеукраїнському професійному центрі реабілітації інвалідів у Лютіжі, на одні тільки комп’ютерні курси черга — до півтора роки, не говорячи вже про інші спеціальності.
Нині кроки зі створення подібного центру робляться й в Донецькій області — Краматорське об’єднання інвалідів серйозно опікувалося цим питанням, однак поки що всі його зусилля зводяться до того, щоб домогтися облаштування міських приміщень пандусами й спеціалізованими туалетами, а до навчання інвалідів справа поки не дійшла.
Проте, як стверджують представники державних структур із працевлаштування інвалідів, вони роблять усе можливе, щоб дати роботу людям з особливими потребами, незважаючи ні на які перешкоди. За словами виконуючого обов’язки директора Донецького обласного центра зайнятості Євгенії Ярової, із початку цього року до них у службу звернулося більше ніж 1,7 тис. інвалідів: більшість із них отримали профорієнтаційні послуги, взяли участь у семінарах і залишили своє резюме в центрі. Правда, роботу отримав тільки кожний п’ятий з тих, що звернулися в центр (всього 373 особи). У результаті самі ж інваліди починають розчаровуватися й розуміють, що професії їм отримати не вдасться.
ВТРАЧАЄТЬСЯ НАДІЯ
Це розчарування поступово призводить до зниження зацікавленості інвалідів у працевлаштуванні. Як повідомив «Дню» Олексій Науменко, якщо ще 2003 року близько ста інвалідів додатково зверталися в спеціальні центри, щоб дістати освіту або підвищити кваліфікацію, то цього року їх було усього... семеро у всій області. При цьому десь 300 інвалідів на півтори тисячі осiб заявили про те, що освіти вони не мають взагалі.
Проте, за словами фахівців, у більшості випадків проблемою є ще й ціна освіти: часом інвалідам доводиться платити за навчання 700 — 2,5 тис. грн. за семестр.
Але вирішити всі ці проблеми, за словами фахівців, не дуже складно. Як заявила «Дню» виконавчий директор Молодіжного центра зайнятості Олена Доля, основна проблема полягає, передусім, у нестачі інформації про можливості навчатися й працевлаштуватися. У зв’язку з цим центр пропонує створити спеціальну базу даних молодих людей з обмеженими фізичними можливостями, яким потрібна робота, а потім розповсюджувати цю базу даних серед роботодавців. Більш того, як пропонують самі ж інваліди, необхідно також розвинути широке видання спеціальних підручників для людей з вадами зору. Також варто дбати й про створення спеціальних недорогих методик навчання або навіть стажування на конкретних підприємствах, які повинні приймати людей з обмеженими можливостями на роботу не просто «за необхідністю», а для того, щоб дійсно їм допомогти.
Найбільш же прийнятним вирішенням цих проблем може стати створення спеціальних підприємств, якими керувати будуть самі ж інваліди. Таким підприємствам, згідно закону, встановлена державна допомога, пільги при оподаткуванні, фінансове сприяння, позики й всіляка підтримка щодо розміщення державного замовлення й працевлаштування інвалідів. До речі, нині в Донецькій області працює вже близько 50 таких підприємств, де працевлаштовано близько двох тис. інвалідів. Щоправда, поки що такі фірми виявляють себе в регіоні не дуже активно, однак, за словами фахівців, є всі надії на те, що в майбутньому люди з особливими потребами зможуть активізуватися й проявити себе.
До речі, місцева влада Донеччини пообіцяла всіма силами цьому сприяти: днями 124 студенти- інваліди різних ВНЗ шахтарської столиці отримали іменні стипендії від донецького міського голови Олександра Лук’янченка, який пообіцяв їм працевлаштування після навчання. До речі, за словами низки інших міських голів регіону, вони готові підхопити цю ініціативу. Ось тільки інваліди поки що не дуже цьому вірять: практика демонструє, що в питанні їхнього працевлаштування місцева влада вiдiграє далеко не головну роль, і у результатi, незважаючи на всі їхні старання, обіцянки так і залишаються не виконаними.
