«Я приказал дать «полный». Я нагло приказал / Околдовать природу и перепутать путь!/ Я выбросил шофера, когда он отказал./ Взревел! — и сквозь природу — вовсю и как-нибудь!»,— писав Ігор Сєвєрянін.
Співець швидкої автомобільної їзди навряд чи передбачав, що сьогодні його «швидкотемпне захоплення» асоціюватиметься не зі свободою творчості й польотом натхнення, а з манерою пересування дорогами та вулицями номенклатурних володарів спецсигналів, в просторіччі іменованих «блималками». Недільна акція московських автоаматорів «Синє відерце», проведена за почином Сергія Пархоменка, стала реакцією на останній інцидент такого штибу — конфлікт бізнесмена Андрія Хартлі з радником президента Володимиром Шевченком, BMW якого виїхав на зустрічну смугу, ввімкнувши свою блималку. Шевченко звинуватив Хартлі в «навмисній провокації» і бурхливо обурювався тим, що його знімають відеокамерою: на його думку, «у всьому цивілізованому світі» за таку несанкціоновану зйомку «можна отримати по одному місцю».
Шалена їзда сильних світу цього — не новина на російських дорогах. 1877 року часопис «Русская старина» опублікував історичний огляд постанов щодо правил вуличного руху. Виявляється, перший іменний указ на цю тему було видано царями-співправителями Іоанном і Петром Олексійовичами ще 1683 року. «Великим государям видимо учинилось, — говорить документ, — что многие учали ездить в санях на возжах с бичами большими, и, едучи по улицам небрежно, людей побивают, то впредь с сего времени, в санях на возжах не ездить, а ездить с возницами, по прежнему обычаю». Іншими словами, кучер повинен був сидіти верхи на коні, а не розмахувати з передка батогом.
1730 року Анна Іоаннівна звеліла «извощикам и прочим всяких чинов людям ездить, имея лошадей взнузданых, со всяким опасением і осторожностью, смирно», порушники ж «за первую вину будуть биты кошками, за вторую кнутом, а за третью сосланы будут на каторгу». «Кошка» тут — не домашня тварина і не гак для лазіння на стовпи, а багатохвостий батіг зі смоленого прядива, який застосовувався для тілесних покарань. Але що ж робити любителям швидкої їзди? «Имеющим охоту бегать на резвых лошадях в запуски или в заклад, — наказує імператриця, — выезжать в Ямскую слободу, или по рекам, где мало людей ходит, но и в тех местах осторожно, а на улицах такого беганья отнюдь не чинить».
Аналогічні накази, один суворіший за інший, видавалися й надалі. За Катерини II з’явилася мода їздити вночі зі смолоскипами — тобто все одно, що з нинішніми блималками, а окрім того, ще й свистіти, що рівнозначно нинішній сирені. Високий указ формулював причини, з яких така їзда неприпустима: «Понеже де усмотрено, яко многие здесь разных чинов люди в каретах по ночам ездят с зажженными факелами, от чего к пожарному случаю есть не без опасности; к тому же многие господские кучера, лакеи, также извощики, ездя по улицам, скачут весьма скоро и чинят великие свисты, что в здешнем резидующем Ея И. В. городе чинить весьма неприлично, а от скорой езды могут идущим людям чинить вред». Матінка-імператриця заборонила смолоскипи та свист під страхом суворого покарання.
Мабуть, ці заходи з часом стали ефективними й обережна їзда ввійшла у звичку в кучерів і візників. З’явився навіть новий вид промислу: незаможний пішохід навмисне провокував ДТП, щоб «винуватець» відкупився від претензій «жертви». Саме в такій ситуації опиняється Раскольников на Миколаївському мосту: замислившись, він іде проїжджою частиною замість тротуару, і кучер зустрічного повозу після трьох чи чотирьох застережних криків огрів його батогом по спині. Відскочивши до перил, Раскольников чує репліки з натовпу:
— Так і треба!
— Пройдисвіт якийсь!
— Ясно, п’яним прикинувся та навмисно й лізе під колеса, а ти за нього відповідай.
— Тим і промишляють, шановний, тим і промишляють...
Про кучера Олександра I Іллю Байкова існує безліч історичних анекдотів, а за нашого часу він зробився героєм дитячого часопису. Прийшли одного дня до царя ходаки, говориться в ньому, а на воротах солдат-вартовий:
— А ти нам Іллюшку Байкова поклич, — попросив головний із ходаків, не кваплячись розлучитися з грамотою. — Він нам допоможе, земляк все ж таки...
— Для кого земляк, а для кого Ілля Іванович, государевий лейб-кучер! Він тут головніший за міністра буде. — відповів солдат. — Так що йшли б ви звідси по-доброму.
Перші особи подавали приклад коректної їзди. Не згадується жодного випадку, коли б екіпаж монарха став причиною смерті пішохода чи сідока. А ось постраждалими вінценосні особи бували. У літературі описано інцидент, що трапився в Пензенській губернії з Миколою I. Кучер вивалив його з екіпажу, Микола зламав при цьому ключицю та ліву руку, мав іти пішки сімнадцять верст до Чембара й пролежати там під опікою місцевих ескулапів цілих шість тижнів, доки не зрослися кістки.
Микола II був пристрасний автомобіліст і залишив більшовицьким вождям цілий парк розкішних машин. Наркомові у справах національностей Сталіну дістався Vauxhall, який належав імператриці-вдові Марії Федорівні, а Леніну — Turcat-Mery, який випускався компанією Lorrein-Dietrich, інакше кажучи — «Антилопа-Гну». На іншій царській машині, Delaunay-Belleville, голова Раднаркому вирушив 6 січня 1919 року за місто відвідати Крупську. Проте в Сокольниках автомобілю перегородила дорогу група озброєних грабіжників. Це була зграя грізного Яшки-Кошелька. Іллічеві довелося вивернути кишені.
Мабуть, досада запала вождеві глибоко в душу. У книзі «Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі», аргументуючи необхідність укладення Брестського миру, він описує саме цей випадок:
«Уявіть собі, що ваш автомобіль зупинили озброєні бандити. Ви даєте їм гроші, паспорт, револьвер, автомобіль. Ви отримуєте позбавлення від приємного сусідства з бандитами. Компроміс наявний, поза сумнівом... Але важко знайти людину, що не з’їхала з глузду, яка оголосила б подібний компроміс «принципово неприпустимим» або оголосила особу, яка уклала такий компроміс, співучасником бандитів (хоча бандити, сівши на автомобіль, могли використовувати його і зброю для нових розбоїв, а у випадку, що стався зі мною особисто, дійсно так і вчинили, але потім були спіймані та розстріляні). Наш компроміс із бандитами німецького імперіалізму був подібний до такого компромісу».
Сталін, посівши місце Леніна, почав їздити в кортежі: його броньований «Паккард», подарунок Рузвельта, супроводжували два «Лінкольни» і два «ЗІСи». Вздовж усього маршруту виставлялася озброєна охорона в штатському, мешканців будинків, які стоять на урядовій трасі, постійно «розробляли органи». З цим порядком покінчив Микита Хрущов, про що розповів його син Сергій:
«...Звичайно, таких неподобств, як кортежі, він навіть уявити собі не міг. Він їздив на «ЗІС-110», потім був «ЗІЛ-111»,.. «блималок» не було. Попереду були дві «крякали». І тоді міліціонер перемикав червоне світло. Я гадаю, що якби перекрили рух, коли він їхав, то той начальник, який перекрив, ніколи б більше у цій системі не працював. Я пам’ятаю, коли на Рубльовці він виявив, що ходять молоді люди й нічого не роблять, він раз сказав «приберіть їх», два сказав, а потім написав наказ скоротити штат КДБ на якусь кількість тисяч. Більше їх він не бачив. Щоправда, я з’ясував, що вони в лісі ховалися».
Кортеж у Хрущова, звичайно, був. Інша річ, що на цілі години вулиці ніхто тоді не перекривав. За Брежнєва повернулися броньовані машини, а після загибелі в ДТП 4 жовтня 1980 року першого секретаря ЦК КП Білорусі Петра Машерова глав республіканських компартій зобов’язали їздити лише на броньованих «ЗІЛах» (Машеров загинув через те, що його броньований «ЗІЛ-117» був у ремонті й він скористався звичайною «Чайкою»). Але ніякі радники та помічники з блималками, та ще й зустрічною смугою, не їздили.
Борис Єльцин, коли був першим секретарем Московського міськкому, проїхався разок у рейсовому тролейбусі, мабуть, почувши, що в Європі глави урядів їздять на роботу громадським транспортом. Перший віце-прем’єр Борис Нємцов затіяв було пересадити номенклатуру з «Мерседесів» на «Волги», але нічого не вийшло, як зі всієї загалом «боротьби з привілеями». Служба безпеки на чолі з генералом Коржаковим розрослася до небачених масштабів і повноважень, які й не снилися колишній «дев’ятці», в супроводі президента з’явилися снайпери, сапери, аквалангісти. Президентські лімузини мандрували разом з Єльциним всім світом у вантажних літаках. Кортежі стали нескінченої довжини. Будь-яка поїздка першої особи перетворювалася на військову операцію. А блималки з’явилися у першого зустрічного.
Ну, а до літопису нинішнього президентства ввійде знаменитий візит до Геленджика в липні минулого року, коли перекрили все місто.
