Сьогодні минає 40 днів як з нами немає Клари Ѓудзик. І хоча автор цих рядків прийшла в газету «День» тоді, коли Клара Пилипівна відійшла від справ через свій поважний вік, її незрима присутність у редакції відчувалася завжди. За роки своєї роботи Клара Пилипівна дуже високо поставила планку журналістської етики, майстерності та проникливості, тому її особистий професійний рівень досі залишається для нас стандартом якості та стимулом для росту. Адже «журналістика добра», в якій понад десять років працювала Клара Ѓудзик, під силу далеко не кожному.
Колеги та друзі з повагою та вдячністю згадують Клару Пилипівну.
— В Україні мало представників компетентної журналістики, які можуть писати про церкву. В цій делікатній сфері необхідною рисою для журналіста завжди повинне лишатися вміння відзначити пріоритети церковного життя. Найбільша спокуса для журналіста — це ховатися від реальності духовних пріоритетів у церкві за різного роду політичними декораціями або політичним ескортом, який неодмінно оточує Церкву при її присутності в суспільстві та змаганні зі світом. Пані Кларі якраз вдавалося бачити важливі духовні пріоритети і звертати увагу саме на них, а не на зовнішні атрибути церковної присутності у світі, — говорить архієпископ Харківський і Полтавський Ігор ІСІЧЕНКО. — Сьогодні, на жаль, стає все менше компетентних та духовно незалежних особистостей, які можуть фахово писати про справи церковні.
— Клара Ѓудзик відігравала надзвичайно важливу роль в українській релігійній журналістиці. Вона загалом була дуже особливою людиною, — зазначає директор Радіо «Воскресіння» Мирослав ПАВЛЮК. — Українські церкви мають багато напрацювань, власну глибоку традицію, важливі досягнення у богословській науці, з якими не обізнане суспільство. І змінити цю ситуацію на краще багато в чому допомагала журналістська майстерність Клари Ѓудзик, яка робила дуже важливу справу як у суспільному, так і в духовному плані.
