Невірна інформація призводить до згубних наслідків: 25 років тому, після аварії на ЧАЕС, українців не проінформували, як потрібно захищатися від радіоактивного йоду, не провели йодопрофілактику, й через 10—20 років в Україні втричі зросли захворювання на рак щитовидної залози. Особливо у тих, кому на момент аварії було від 0 до 18 років. Це — тільки частина висновків вітчизняних і зарубіжних лікарів, які вони нещодавно оприлюднили.
— Йод, який за правилами має бути в достатній кількості в Прип’яті, щоб захистити і фахівців ЧАЕС, і населення, у 1986 році на станції був відсутній. Виникла проблема, й ми його збирали по всій Україні. Тоді постраждало від вибуху атому 3,3 мільйона осіб, а от тепер ми маємо шість тисяч випадків онкології щитовидної залози у людей, які на момент аварії були малолітніми дітьми або підлітками. Найважливіший урок Чорнобиля ми так і не засвоїли: в Україні досі абсолютно відсутня йодопрофілактика, — говорить президент Національної академії медичних наук Андрій Сердюк.
Такої ж думки — що після аварії на Чорнобильській атомній електростанції рак щитовидної залози є головною проблемою здоров’я населення України — дотримується й директор Інституту ендокринології й обміну речовин ім. В. Комісаренка Микола Тронько. За його словами, вже доведено, що збільшення кількості випадків захворювання на рак щитовидної залози в Україні, Білорусі та Росії спричинили наслідки аварії на ЧАЕС.
— Захворюваність на рак щитовидної залози в найбільш постраждалих регіонах України є значно вищою, ніж у інших регіонах. Ми показали чітку залежність додаткового захворювання на рак щитовидної залози від радіаційного навантаження. Під час аварії викид радіоактивного йоду склав 40—50 мільйонів кюрі. Якщо візьмемо дітей, яким на момент аварії було 0—14 років, то збільшення кількості випадків захворювання в цій віковій категорії зросло в 3,5—4 разу. А якщо взяти тих, хто народився до аварії й після, то маємо різницю порядків захворюваності в десятки разів. І все це за рахунок молодого покоління, — відзначив Микола Тронько.
Він наголосив, що в Україні мають бути розроблені комплекси з ранньої діагностики та попереднього аналізу потенційних груп ризику.
— Інститут веде надзвичайно велику роботу з багатьма науковими закладами Європи, США та Японії щодо пошуку нових маркерів. Маю на увазі знайти той маркер, щоб до появи клінічної симптоматики раку щитовидної залози ми могли цю людину віднести до групи високого ризику, — пояснив Микола Тронько.
Найгірше те, що біда українців так і не вчить. За даними ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН), нині в Україні існує йододефіцит є у всіх регіонах, хоча раніше частіше говорили в цьому плані про Західну Україну. Основні наслідники йододефіциту, на які вказують фахівці ЮНІСЕФ (не говорячи про такі важкі патології щитовидки, як рак), — це порушення репродуктивної функції жінок і чоловіків (безпліддя, жінкам складніше виносити дитину, діти відстають у розумовому й фізичному розвитку, порушується статевий розвиток хлопчиків і дівчаток), а друге — це загалом зниження розумового рівня українців. Так, дослідження 2007—2009 років підтвердили зниження коефіцієнту інтелекту в дітей. Ще одні дані: щороку 300 тисяч малят, які народжуються в Україні (торік народилося близько 500 тисяч), вже відчули на собі нестачу йоду ще в утробі матері, й вони продовжують бути незахищеними від можливих наслідків, спричинених нестачею цього важливого мікроелемента.
Дослідження школярів на Івано-Франківщині встановили, що тільки 8,6% мають рівень інтелекту такий, який відповідає нормі, а 91% — занижений. В дитячому віці нестача йоду в організмі призводить до неуспішності в навчанні, зниженої працездатності, а потім, у дорослому віці, це обов’язково відбивається на загальному рівні інтелекту й якості життя загалом. Прогнози сумні: якщо в найближчі роки ситуацію не переламати, то державі щороку доведеться відкривати одну — дві школи для дітей із зниженим рівнем інтелекту, тому що в Україні може народитися 500 тисяч розумово відсталих дітей (ідіотів, кретинів, дебілів). І це — тільки через відсутність достатньої кількості йоду! До речі, згідно з дослідженнями, тільки 1% молодих матерів взагалі знають, що наслідком йододефіциту під час вагітності може бути кретинізм дитини, а 37% взагалі нічого не знають про вплив йоду на організм вагітної жінки і плоду.
Фахівці Наукового центру радіаційної медицини називають йододефіцит додатковим опроміненням щитовидної залози.
— Розв’язання питання залежить від політичної волі: зробити масову йодну профілактику населення, як це зробили у 137 країнах. Шлях вирішення досить простий: 90% — йодована сіль, 10% — фармпрепарати, але чомусь за цю ключову проблему ніхто серйозно на державному рівні не береться, — говорить віце-президент Національної академії медичних наук Валерій Запорожан.
До речі, йодована сіль не має протипоказань й її неможливо передозувати. Її використання у всіх домогосподарствах на 90% вирішить проблему. Гарний досвід у Швейцарії, країні, де вперше в 1922 році почали йодувати сіль та масово її вживати. За даними міжнародних організацій, уже через кілька років тут почали закриватися й перепрофільовуватися заклади для розумово відсталих, а сьогодні Швейцарія посідає 10 місце за розумовим потенціалом у світі.
Треба наголосити, що вживання йодованої солі вимагає знати деякі правила. Щоб запобігти йододефіциту, досить щодня вживати разом із їжею 5—6 грамів такої солі. Але йод легко випаровується, тому цю сіль потрібно використати протягом трьох місяців (в простроченому продукті йоду вже немає). По-друге, йодована сіль має бути запакована в непрозорий поліетиленовий пакет або фольгу, й зберігати її треба в щільно закритій посудині. По-третє, солити їжу потрібно після її приготування, тому що при високій температурі йод швидко випаровується. Зайве нагадувати, що багатими на йод є риба, морські продукти, морська капуста, хурма, солодкий перець і фейхоа. Але потрібно правильно їх готувати. Наприклад, рибу фахівці радять варити, а не смажити. А от звичайна капуста й редька, навпаки, вимивають і без того малу кількість йоду з організму.
Нині провідним медикам важко прогнозувати, яким буде здоров’я українців через 10—15 років. Все залежить від багатьох факторів — починаючи від особистого ставлення до здоров’я й закінчуючи політикою держави.
— Якщо люди знатимуть про діагностику, якщо на ранніх стадіях розвитку будь-якого захворювання будуть звертатися по допомогу до лікарів, якщо візьмуть за правило робити профілактичні огляди хоча б раз на рік, якщо держава зверне увагу на ці проблеми і візьме на себе відповідальність за здоров’я населення, тоді все буде добре. Це — першочергове завдання Академії медичних наук, Міністерства охорони здоров’я, Мінсоцполітики, — вважає заступник генерального директора наукового центру радіаційної медицини Дмитро Базика.
