У Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського відбулася презентація та вручення головному книгосховищу нашої країни факсимільного видання рукопису Михайла Шолохова (першої та другої книг) роману «Тихий Дон».
Цього року легендарному твору письменника виповнюється 80 років. Перші дві книги було видано в 1928—1929 роках. На 24-річного Михайла Шолохова звернули увагу читачі й влада. Світова ж слава прийшла до Михайла Олександровича кількома роками пізніше, після того, як були надруковані 3-тя та 4-та книги. Ще за життя письменника було визнано великим (отримав Нобелівську премію «за безкомпромісне зображення людини XX століття»).
ДОЛЯ РОМАНУ
Сьогодні здається неймовірним, що третю книгу «Тихого Дону», в якій мова йде про громадянську війну, спочатку не хотіли публікувати тогочасні чиновники. Долю роману та й самого письменника вирішив Йосип Сталін, зустріч з яким Шолохову організував прихильний до нього Максим Горький. Зустріч вождя з молодим письменником відбулася на дачі Горького. Шолохов приїхав першим і, побачивши, що головного гостя ще немає, вирушив на рибалку. На річці, як водиться, час пролетів непомітно. Сталін зустрів Шолохова, який спізнився, недружньо. Розмова вийшла досить жорсткою.
«Чому ви пишете із співчуттям до білого руху? Корнілови у вас там, Лісницькі...» — почав із запитання Сталін. Виявилося, що перед зустріччю він прочитав увесь роман. Шолохов не розгубився: «А білі насправді були значними людьми. Той же генерал Корнілов зумів пробитися на самий верх, народившись у бідній сім’ї. Їв за одним столом із рядовими. А коли втік з австрійського полону, то кілька кілометрів ніс на собі пораненого солдата». Сталіну відповідь не сподобалася: «У радянського письменника повинен бути відбір — що писати, а що ні». «Так я це у роман і не вписав», — відповідав Шолохов. «Ну добре, будемо друкувати», — зрештою погодився вождь. Сталін, до речі, наполягав, щоб Григорій Мелехов (спочатку героя звали Абрам Єрмаков) у фіналі роману став радянською людиною, мало не комуністом. Шолохов намагався, але зрештою так і не зміг наступити на горло власній пісні. Над закінченням роману він працював у Москві, перебуваючи у гостях у свого друга Василя Кудашева. Той згадував, що Михайло якось пізно вночі розбудив його: «Ні, Вася, не можу. Ось який буде фінал». І прочитав те, що незабаром стало відомим усьому світу.
До речі, з ім’ям Василя Кудашева пов’язана історія зниклого рукопису «Тихого Дону». Шолохов познайомився із Василем, коли приїхав до Москви вступати до МДУ. Але, як син статечних батьків й до того ж безпартійний, не пройшов відбір, повідомляє сайт peoptls.ru. Не вступивши до університету, Михайло Олександрович повернувся до себе у Вешенську. Але, коли приїжджав до столиці, завжди відвідував Кудашева. І одного разу залишив у його квартирі в Камергерському провулку рукопис двох перших книг «Тихого Дону».
Вже після смерті письменника стало відомо, що володіє ними дочка Кудашева. Коли жінки не стало й дочка її також померла, права на реліквію перейшли до далекої родички Кудашевих. Її завалили пропозиціями продати рукопис, у тому числі й через аукціон «Сотбіс». Пропонували великі гроші. Але вона не піддалася на вмовляння й вирішила рукопис за кордон не віддавати. Володимир Путін, який був тоді прем’єр-міністром РФ, розпорядився знайти потрібну суму для придбання рукопису державою. Після того як 885 сторінок (605 з них написані рукою самого письменника, інші переписані його дружиною) рукописного тексту потрапили у розпорядження фахівців, стало остаточно зрозуміло, що автор роману — Михайло Шолохов.
Розмови про те, що перша книга «Тихого Дону» написана не Шолоховим, з’явилися ще 1929 року. Була створена спеціальна комісія, яка винесла рішення про авторство Шолохова. Друга хвиля звинувачень (говорили, неначе Михайло Олександрович запозичив роман у козацького письменника Крюкова) з’явилася в 1970-ті роки.
— Чому? — розмірковує професор, зав. відділу новітньої російської літератури Інституту світової літератури ім. Горького Олександр Ушаков. — Та заздрісників у Шолохова було дуже багато. Передмову до виданої за кордоном книги «Стремя «Тихого Дона» написав Солженіцин. Повернувшись у 50-ті роки із заслання, Олександр Ісайович насамперед надіслав Шолохову лист, в якому назвав його великим письменником. Але коли Шолохов виступив проти присудження повісті Солженіцина «Один день Ивана Денисовича» Ленінської премії, той, мабуть, затаїв на нього образу. Поїхавши жити на Захід, Солженіцин — мені це точно відомо — став шукати людину, яка написала б антишолоховську книгу. І, зрозуміло, знайшов. До речі, коли в нашому розпорядженні опинився рукопис «Тихого Дону», який беззастережно підтверджує авторство Шолохова, ми запропонували Олександру Ісайовичу поглянути на нього. Він відмовився, пославшись на безліч справ.
Взаємини Шолохова з колегами по цеху — це окрема тема. Олексій Толстой ставився до нього досить стримано. Коли 1940-го року йшлося про присудження «Тихому Дону» Сталінської премії, Толстой виступив проти. Разом із Фадєєвим вони наполягали на тому, що роман потребує доробки, йому бракує більш радянського фіналу. Щоправда, коли справа дійшла до голосування, всі діячі культури — члени комітету з присудження премії — одноголосно висловилися за «Тихий Дон».
Проте «винуватцем» позитивного рішення був сам Сталін, який напередодні голосування сказав в розмові: «Вирішувати, звичайно, письменникам. Але мені як читачу роман подобається». Той факт, що читачу Сталіну подобається письменник Шолохов, і вирішив цю справу. Як кількома роками раніше вирішив і саму долю письменника.
«ГОЛОВА» ЗМОВИ І НОБЕЛІВСЬКИЙ ЛАУРЕАТ
Відомо, що в середині 30-х років на Шолохова готувався замах. НКВС Ростовської області, де той жив, сфабрикував справу, в якій письменник фігурував як голова місцевої контрреволюційної змови. Але один із чекістів встиг попередити письменника. І той обхідними шляхами, навмисно заплутуючи сліди, поїхав до Москви. Приїхавши, тут же зателефонував секретарю Сталіна Поскрьобишеву. «Не бійтеся, вас покличуть», — сказав той.
Дзвінка з Кремля Шолохов став чекати в компанії Олександра Фадєєва. Приятелі добре випили. І раптом дзвінок — до Кремля! Поскрьобишев, бачачи, в якому стані перебуває Шолохов, спробував полікувати його чаєм. Але Сталін відчув запах: «Товариш Шолохов, кажуть, ви дуже багато п’єте!» На що письменник відповів: «З такого життя зап’єш, товариш Сталін!» І детально розповів вождю, що привело його до Москви. Після цієї розмови Сталін зібрав засідання Політбюро, викликав все керівництво НКВС. А через деякий час там почалися серйозні кадрові перестановки.
Шолохов чудово розумів, що відбувається в країні. Він не був наївною людиною. Навпаки, був досить практичним і завжди дистанціювався від влади.
— Пам’ятаю, 1954 року разом із тогочасним керівником нашого інституту Анісімовим ми йшли на відкриття Другого з’їзду Спілки письменників, — згадує професор Олександр Ушаков, — і на вулиці зустріли Шолохова, який похитувався. «Мишко, ти що, п’яний?» — спитав наш директор. «У мене друг з таборів повернувся, — сказав Шолохов. — 17 років відсидів. Жодного цілого пальця немає».
З новим керівництвом країни — Хрущовим і Брежнєвим — Шолохов спільної мови знайти не зумів. Закінчивши роман «Они сражались за Родину», відіслав рукопис Брежнєву. Тому роман настільки не сподобався, що він навіть нічого не відповів. І тоді письменник, за словами родичів, спалив рукопис. Хоча, на думку фахівців, за своєю потужністю цей роман міг би зрівнятися з «Тихим Доном». Те, що зрештою було видано, — далеко не перший варіант, створений письменником.
Але в історію він все одно ввійшов як автор великого роману «Тихий Дон». Кампанію за присудження Шолохову Нобелівської премії став проводити англійський письменник лорд Сноу, великий шанувальник шолоховського таланту. Так вийшло, що за рік до цього, 1964 року, Нобелівську премію присудили Жану Полю Сартру, який відмовився її прийняти зі словами: «Я не буду отримувати Нобелівську премію, поки її лауреатом не стане Михайло Шолохов».
Для самого Шолохова присудження Нобелівської премії стало цілковитою несподіванкою. Хоча ціну собі, як великому письменнику, він знав завжди. Недаремно на полях рукопису «Тихого Дону» поруч з автографом «М. Шолохов» він старанно виводив: «Л. Толстой».
— Шолохов є найбільшим письменником ХХ століття, — вважає Олександр Ушаков. — Тем, які він порушував, не торкався ніхто. Він же писав про головні проблеми століття, про те, що людину, як і його Григорія Мелехова, завжди шматуватимуть війни. За рівнем розуміння століття і місця людини в ньому Шолохову немає рівних. Талант Шолохова — це талант пророка.
