Продовжуємо дискусію, розпочату матеріалом Віри Агеєвої «Інтелектуалка чи класна дама» («День», № 61). Сьогодні про зміни у сфері освіти розмiрковує заступник директора Міжнародного центру перспективних досліджень, доктор культурології Володимир НІКІТІН.
ЕКРАННА КУЛЬТУРА РУЙНУЄ ТЕКСТОВУ
— Що відбувається сьогодні з нашою освітою? Ремонт фасаду чи все-таки кардинальні, глибинні зміни?
— За значущістю і масштабам змін освіта переживає зараз щось подібне тому, що відбувалося у свідомості людей в епоху Відродження. Тільки нинi зміни відбуваються набагато швидше. В освіті завжди періодично відбуваються якісь кардинальні зміни, і ми зараз на такому зламі. У період Просвітництва помінялася форма організації освіти — з’явилася класно-урочна система, яка дожила до нашого часу, і почала формуватися предметна форма освіти. Предметна освіта базується на виділенні якогось класу об’єктів. Наприклад, фізичні тіла вивчає фізика, а хімічні процеси — хімія.
На перетворення в освіті потрібно дивитися в історичному ракурсі. Наша педагогіка сьогодні зациклилася на предметній формі навчання, адже далеко не всі форми знань можна подавати в предметному вигляді. Тому сьогодні пануванню виключно «предметної школи» та пануванню класно-урочної системи приходить кінець. Вони не відповідають тим новим завданням, які стоять перед освітою. Оформити в предмет «інформатика» практичне вміння працювати з комп’ютером принципово неможливо, оскільки це не предмет, а технологія. Технології не можна вивчати через предмет. Входження в технології проводиться шляхом тренінгів. Технології оперують простими стандартними одиницями, які комбінуються відповідно до певних правил, і при цьому створюється щось нове.
— Що ж потрібно змінювати в нашій освіті, а що зберігати?
— Інформаційне суспільство прийшло на зміну суспільству знань. Раніше знання були найвищою цінністю. Це не означає, що в інформаційному суспільстві вони не потрібні, у них тепер просто з’явилася інша функція. Знання раніше створювалися навколо ідеї об’єкта вивчення і мали цілісну форму. Завдяки знаннєвій формі ми маємо цілісну картину світу, яка й складала наш світогляд. Інформація ж — це розібрані на частини знання. В інформаційному суспільстві ціле руйнується, воно відтворюється безпосередньо у самій системі пошуку в Інтернеті, а навігація в Мережі стала тим базовим умінням, яке можна ототожнити з тим, чим раніше було вміння читати та розуміти текст. Система Windows — новий тип отримання знань, сама назва в перекладі означає «вікна». Але цi вікна не одиничнi, вони маршрутнi. Подорожуючи по вікнах, можна зібрати необхідну інформацію в якомусь одному віконці.
— Так створюється текст?
— Нова інформаційна культура принципово не текстова. Це культура екранна. Ми всі помічаємо навіть на рівні побуту, що текстова культура вже минає і її місце займає культура екранна. Люди набагато менше стали читати, змінилося ставлення до самих текстів і до їхньої якості. Спілкуючись у «чатах», молодь досить часто замість слів використовує готові піктографічні малюнки. Читати текст — це уміти відновлювати контекст, відсилати до інших текстів, а сьогодні той самий набір фраз сприймається як повідомлення. Звідси прагнення до дії і не розуміння всіляких там описів природи.
— Як виникнення нової культури може вплинути на систему нашої освіти?
— З приходом нової культури, природно, змінюється і сам контекст освіти. В попередній культурі контекстом освіти була безпосередньо наука. Нас готували до теоретичного мислення, щоб ми могли працювати на науку або ставати інженерами, які володіють теоретичною базою (всі розрахунки будувалися на теоретичних посилках). Система освіти була орієнтована на дослідників та інженерів. Для суспільства було дуже важливо знайти і виділити тих, хто виявиться здатним у майбутньому стати якісним дослідником або інженером.
Сьогодні ж контекстом освіти стає участь в інформаційних технологіях. Тепер як елементи світу змінюються не речі, а комбінації віртуальних одиниць, а публіцисти протиставляють віртуальний світ реальному. На мій погляд, це помилково. Реальний світ як такий відомий тільки Господу Богу, а нам він дається в так званих дійсностях (тобто різних формах опису світу). Віртуальний світ протипоставлений не реальному, а ідеальному світу, тобто світу ідей. Наука і є цим світом ідей. І сьогодні потрібно говорити про применшення ролі ідеального світу.
Є й інші світи. Наприклад, світ неможливого, або уявного. Там існують символи, міфи, архетипи. Або світ дії, побудований на організаційних схемах. А ось світ шоу — це світ віртуальний, де всі образи можна поєднувати довільним чином. Віртуальний світ зараз став ринковим. Є така книжка, яка називається «Суспільство вистави» (або в іншому перекладі «Суспільство видовищ»). Її написано в 1968 році французьким філософом, режисером Гі Дебором, а основна думка її полягає в тому, що зображення стали товаром, і вся майбутня економіка має орієнтуватися не на продаж речей, а на продаж зображень. Оскільки зображення при виробництві не зустрічає такого опору матеріалів, як при виготовленні речей, то зображення змінити набагато легше. Ринок зображень став крутитися на порядок швидше. Старі речі також залишилися, але зверху надбудувався ринок, який обмінюється образами. Найбільші гроші починають «гуляти» сьогодні у світі шоу, світі розваг. Виникла навіть нова економіка, економіка шоу-бізнесу.
РІВНІСТЬ МОЖЛИВОСТЕЙ НЕ ОЗНАЧАЄ РІВНОСТІ РЕЗУЛЬТАТІВ
— Чи впливає нова культура на соціальну структуру нашого суспільства?
— Якщо говорити про суспільство екранної культури, яке складається нинi, то у нього є і своя соціальна структура. Є категорія людей, які перестали розрізняти віртуальне і справжнє. Вони живуть в екрані та переживають все, що відбувається на екрані більше, ніж те, що з ними відбувається в реальному житті. Є юзери — це ті, хто грамотно користується тим, що бере з екрана і за рахунок цього виконує певну суспільно важливу роботу. Хтось обслуговує сам екран — виводить на нього дані, розробляє для нього різні технології, ми їх називаємо програмістами. Інші ж безпосередньо з’являються на екрані — артисти, коментатори. А є ті, хто перебуває за екраном — і керує цим світом руху інформації. Система освіти, власне кажучи, згодом почне всіх ділити саме за цими категоріями.
На зміну предметній педагогіці сьогодні приходить імітаційно-ігрова. Вона дозволяє опановувати технології. Вивчаючи ж предмети, можна входити тільки в «знаннєву» освіту. Однак людей, які будуть перебувати за екраном, неможливо підготувати тільки за допомогою імітаційної педагогіки, хоча вона їм також необхідна як технічний засіб. Їм ще обов’язково потрібне навчання предметне, «знаннєва» освіта. У Радянському Союзі (та й тепер нам Захід те ж нав’язує) освіта розумілася тільки в ракурсі соціальної рівності, в основі якої лежить принцип «всім дати порівну». По суті, принцип «рівний доступ до якісної освіти» означає створення мережі «освітніх Макдональдсів». Це, можливо, й непогано, однак про мистецтво кулінарії та здоров’я доведеться забути.
Принципово інший тип рівності — це принцип рівних стартових умов, рівних можливостей, який передбачає, що соціальна нерівність є наслідком використання цих рівних можливостей. Мається на увазі те, що кожен у результаті отримає те, чого зможе досягти. Рівність стартових можливостей не може означати рівності результатів. До речі, існує ще й принципово інший тип рівності — рівність доступу до управління освітою, де вже не йдеться про рівність доступу до побудови своєї власної траєкторії освіти.
Є різні форми входження в традицію, в якій жили твої батьки, в якій живе твій народ. За це повинні відповідати лідери еліт даної нації або даної культури. Держава ж має відповідати за освіту, яка б готувала гідних громадян своєї країни. Така освіта повинна всім дати уявлення про норми, в яких можна і треба діяти, а також виконувати певні громадські роботи, необхідні державі. Просування людей технологічно — це завдання технологічних корпорацій. В усьому світі нові типи освіти розвиваються технологічними корпораціями в технологічних університетах. У нас в Україні поки що немає жодного університету, який був би всередині якоїсь великої корпоративної системи. У Сполучених Штатах є такі великі корпорації, які виробляють певну продукцію і мають свої власні університети, наприклад університет «Дженерал Моторс» або «Моторола». Такі компанії у власних університетах готують фахівців для себе, і вони не орієнтуються на якийсь середній рівень підготовки у вузах країни.
У ядрі сучасного європейського чи американського університету лежать знання (класична школа), а навколо цієї класичної школи побудовано всілякі менеджерські школи, школи бізнесу, в яких діють абсолютно інші системи освіти, інші системи підготовки викладачів, по-іншому будується сам навчальний процес. Безліч нового. Якщо цією системою освіти «гуляти», то можна отримувати різні професійні типи підготовки. У нас же завжди відсікали стару систему освіти, прагнучи робити її уніфікованою. І сьогодні ми все намагаємося знайти ідеальний ефективний варіант в освіті та безжалісно знищуємо старе. В Японії в середині ХХ століття, після Другої світової війни, коли довелося кардинально змінювати систему освіти, педагогів до обговорення проблеми не допустили. Вибирали систему освіти політики, вчені, фінансисти. Коли рішення було прийнято, його передали працівникам освіти для реалізації.
ПРОФЕСІОНАЛИ ДЛЯ НЕПРОФЕСІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
— Якою ж ви бачите систему освіти сьогодні?
— Система освіти повинна бути різноманітною і повинна дозволяти рухатися по ній різними шляхами та різними траєкторіями. Не може бути стандартної, однакової для всіх системи освіти. Василiй Жуковський, відомий російський поет, вихователь царських дітей, створив власну систему підготовки спадкоємців престолу. Ця система складалася з дуже жорстких правил, вона була побудована на самообмеженнях. Він говорив російським спадкоємцям, що аристократи — це не привілей, а обов’язки. Царські діти спали при відкритих вікнах, на вузьких ліжечках, накриті шинелями. Харчувалися їжею, яку приносили з казарми. Так їх готували керувати. Знаряддям людини, яка керує, є не знання, а вміння взяти відповідальність. Рицарів не готували в університетах. Їх готували на дуелях, війнах і при дворі. Це я говорю про царських управлінців. В університетах же навчали радників.
Є така книжка «Планета мавп». Суспільство, про яке в ній розповідається, було поділено на три групи. Перша — орангутанги — були вченими та вчителями, які зберігали традиції. Друга група — шимпанзе — займалася інноваціями, а до третьої входили горили, вони приймали рішення. Горили вислуховували орангутангів і шимпанзе, а потім брали на себе відповідальність за прийняте ними рішення і його реалізацію.
Наша біда, що у нас ще не готують солідних аналітиків, які були б спроможними подати тим, хто приймає рішення, якісні аналізи явищ. Тим, хто у нас сьогодні приймає рішення, доводиться це часто робити наосліп.
— Чому людині, яка приймає рішення, потрібно обов’язково виховуватися в «бойових» умовах?
— Тому що основною характеристикою її повинна бути воля, а боротьба чи аскетичні умови саме і виховують цю якість. У приватних школах Англії, де готували еліту країни, було, по суті, два основнi предмети. Футбол плюс грецька або латинь. Вивчення мертвих мов було певним чином аналогічно вивченню математики, воно виховувало абстрактне мислення. Мало уваги звертали навіть на економіку і географію. Однак еліту в усі часи готували при великому навантаженні. Чим більше знань, тим менше можливостей діяти. Більше сумнівів, більше невпевненості. Приймати рішення треба на основі недостатньої інформації, для чого потрібен зовсім інший тип мислення, інша підготовка.
— Не кожен готує себе в еліту, але освіта потрібна кожному. Що є в новому світі головним в освіті для всіх?
— Освіта протягом усього життя. Це вже стає реальністю. Я маю на увазі перепідготовку, пов’язану з швидкою зміною технологій на ринку. В новому суспільстві треба вміти вбудовуватися в технологічні системи та знаходити своє місце в технологічних циклах. Основне завдання сучасної освіти — створення такої системи, яка б містила в собі різні елементи інформаційної, знаннєвої підготовки, навички ремесла, елементи традиційних відносин у країні. З’явилася освіта і для тих, у кого багато вільного часу, наприклад, університети для пенсіонерів.
Багато з того, що відбувається сьогодні, мені, людині текстової культури та ідеальної дійсності, зовсім не подобається. Але це відбувається у світі, й безглуздо не помічати змін — і я бачу для себе смисл боротися за збереження різного, а не за перемогу найкращого.
Нинi у світі виникла гостра конкуренція освітніх систем. Якісь із них стануть вузловими в мережевому інформаційному суспільстві. Вузловою може стати саме та освіта, яка матиме при універсальному змісті, котрий можна буде транслювати на міжнародному ринку, деякі власні особливості, пов’язані з історією, традиціями народу. До речі, сьогодні найрідкісніший ресурс інформаційного суспільства, який, на жаль, швидко вичерпується, — це традиції народів і їхня культура. Культура наукова, художня, технічна. Якщо Україна виробить грамотні технології його використання, то зможе посісти вузлове місце серед світових систем освіти.
