Ірландці позбуваються нав’язаної їм англійської мови. Мер міста-столиці Дубліна заявляє: «Я останній мер Дубліна, який говорить англійською мовою».
А як у нас, українців? Зійдеться десять українців і говорять між собою українською. А коли з’явиться один чужий, то одразу переходять на чужу мову, щоб догодити йому, мовляв, він не розуміє по-нашому.
По церквах вводять чужу мову, бо, бачте, є мішані подружжя, які не розуміють української мови.
Є такі, що кажуть: «Я в Америці чи в Канаді, чи деінде з української мови не буду їсти хліба, тому українська мова мені непотрібна». Або: «Я ходжу до української церкви, але мій чоловік — не українець, він не розуміє української мови, тому він не ходить до нашої церкви, бо зле почувається у цій церкві».
Є такі, що залюбки говорять суржиком, який спотворює чудову українську мову, наприклад: «шідайте до кари, поїдемо попейтувати гавза». Або так звані інтелігенти замість того, щоб вивчати рідну мову, вводять чужі слова, як: імплементація, менеджер і подібні.
В Україні майже половина українських дітей, особливо у східних і північних областях, здобуває освіту російською мовою. І то в українській державі!
У чужих краях українські діти ходять до чужих шкіл. Зрозуміло, що дитина виростає в чужому середовищі і що знання мови цiєї країни дуже сильне, і українській дитині бракує українського слова, щоб добре висловитися, тому діти автоматично переходять на чужу мову. Так їм легше, а особливо, коли вони зустрічаються з ровесниками. Але й на це є рада, як є охота і розуміння.
Є держави, де проживає багато українців, яким створюють такі умови, щоб вони свою рідну мову забули, а прийняли чужу за рідну. Такий процес відбувається у теперішній Росії, де мільйони українців не мають своїх шкіл.
Ще більше прикладів можна навести щодо руйнування рідної мови, а з руїною мови приходить руїна народу і нації. Ми вже бачимо, що користь із відчужених від свого кореня українців має чужина. Дехто з відчужених навіть ворожо ставиться до оборонців української рідної мови. І це є дуже болючим явищем.
Хочу зазначити, що нічого злого немає у вивченні інших мов. Я особисто вивчив п’ять мов, з легкістю ними послуговуюся, і це мені ніколи не шкодило, а навіть допомагало. То не значить, що я ставлю змогу до кожного українця, де б він не проживав на земній кулі, вивчати більше мов. Але свою рідну українську мову кожна українка і кожний українець мусять знати. Треба пам’ятати слова Т.Шевченка: «...і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».
Отже кілька пропозицій як змінити стан справ з українською мовою, щоб український народ не зник у чужому морі:
1. Українська Церква по широкому світі негайно мусить ввести українську мову у Богослужби і в проповіді священиків. А коли до церкви ходять мішані подружжя, то ввести курси української мови для них, щоб вони вивчили українську мову як другу, і в той спосіб стали більш культурними і збагаченими. Тепер є можливість мати такі курси при кожній нашій парафії в Америці, Канаді чи деінде, бо приїхали з України професійні вчителі, які заробляють на життя будь-якою роботою. Їм слід дати працю при наших парафіях, і на це повинен бути створений Митрополичий чи Дієцезальний фонд.
2. Українська світова спілка професійних учителів розпочала запроваджувати в Україні табори української мови для українських дітей, які відстають у вивченні рідної мови. Цього літа відбудуться чотири такі табори. З Америки, Канади чи інших країв треба присилати наших дітей на такі табори в Україну, щоб вони пізнавали рідний край та набирались українського духу.
3. Українська держава мусить опікуватися українським народом, який живе поза Україною.
4. Українські банки могли б виділити певні суми для публікацій українських підручників для українських дітей та підтримувати українське шкільництво по широкому світі.
5. Багаті українці мусять вкласти певні суми грошей для розвитку української мови.
6. Кожний з нас, «бідних» українців, міг би від себе внести грошову пожертву на відродження рідної мови.
7. Ми мусимо виробити суворий принцип спілкування між собою лише українською мовою.
8. Українськiй діаспорі треба тримати безперервний контакт з нашою Батьківщиною — Україною.
9. Заснувати школи для старших для поліпшення знання української мови.
Отже, всі сили на фронт відродження, збереження і розвитку української мови, бо треба пам’ятати слова поета Василя Симоненка: «Без мови рідної й народу рідного немає».
