Нещодавно свій сімдесятий день народження відсвяткувала Зінаїда Тарахан-Береза. Заслужена працівниця культури України, науковий співробітник Шевченківського національного заповідника в Каневі, вона вже 43 роки відзначає свій ювілей за працею. Якщо раптом ви не чули цього імені, то неодмінно пригадаєте його, коли дізнаєтеся, що йдеться про авторку книги «Святиня» — науково-документального видання про історію Шевченкової могили. Саме Зінаїда Тарахан-Береза відшукала могилу Ликери Полусмак, у яку був закоханий Шевченко. Згадує, що проштудіювала гору метричних книжок, опитувала старожилів, поки вдалося зібрати всі відомості.
Власне, поспілкуватися з Зінаїдою Панасівною в цей день вкрай важко. Її постійно хтось вітає. Жінка каже, що всі квіти, які їй дарують цього дня, вона кладе до могили Тараса. Вона дивує своїм внутрішнім спокоєм, вмінням цитувати напам’ять величезні уривки Шевченкових творів, а також щирим бажанням розповідати про Шевченка, а надто про перший народний музей Кобзаря — «Тарасову світлицю»: «Її було збудовано в 1883—1884 роках на Чернечій горі. І відтоді вона перебувала під пильним наглядом влади. Проте ні жандармське око, ні навіть радянські наглядачі не змогли знищити важливі сторінки з історії. Збереглася книга вражень, яку завів ще в 1893 році Василь Гнилосиров. Із неї багато сторінок вирвали. Але якимось дивом лишили, наприклад, запис Симона Петлюри 1918 року. Петлюра приїздив у зв’язку з упорядкуванням Шевченкової могили. Разом із Василем Королівом-Старим вони підготували проект до уряду, щоб вивласнити землю в радіусі п’яти кілометрів від хреста...» — розповідає Зінаїда Тарахан-Береза і посміхається, гортаючи свій зошит: «Оце дали мені адресу дуже гарну. У селі Вереміївка Чорнобаївського району організовується козацький табір для діток із усіма промислами. Хочу туди поїхати й подивитися». І думається: немає нічого дивного в тому, що коли хтось говорить про Зінаїду Панасівну, то неодмінно вживає прикметник «невтомна».
