Персонал Першого територіального медичного об'єднання Львова опікується пацієнтами, евакуйованими з регіонів, де точаться бої з російськими агресорами. Медики констатують: внаслідок ворожих обстрілів вони отримують чимало різноманітних травм і поранень – як і військові, які їх захищають.
«Ми бачимо травми, які можливі лише за умови ведення війни, – говорить завідувач Першого хірургічного відділення лікарні швидкої медичної допомоги Гнат Герич. – Зазвичай такі травми отримують військові, але зараз з такими важкими травмами до нас потрапляють і цивільні».
Одна пацієнток цієї лікарні – Ольга з Луганщини, з міста Попасна, у квартиру якої влучила міна. Потерпілу привезли до лікарні в дуже важкому стані. Внаслідок мінометного обстрілу жінка отримала множинні поранення черевної порожнини, м’яких тканин тулуба, нижніх кінцівок та обличчя. Найбільше постраждала права рука, де тепер нема плечової кістки.
Ще в лікарні перебуває жінка, чию автівку обстріляли під Гостомелем. З шести пасажирів вижили троє – Леся і двійко діток. У Лесі вогнепальне поранення кисті, у 10-місячної Кіри – три осколки у ніжці.
«Кожна наша лікарня сьогодні є також прихистком для українців та їхніх особливо важких історій, – робить допис у соцмережах міський голова Львова Андрій Садовий, котрий відвідав вчора пацієнтів «з фронту». – Ось жінка з Маріуполя, яка поховала чоловіка біля їхнього дому. Інша три доби втікала від обстрілів, і через втому не впоралась із кермуванням. Хтось залишив дім та невеличкий бізнес, який, здавалося, тільки почав приносити доходи. Ще одна палата – жінка з розтрощеною рукою і сином на передовій, за якого болить, можливо, більше, ніж рани. Мама і донька змогли вибратись з підвалу в Ірпені. Дістались до Львова, і мама стала родинним донором нирки для донечки. Це, до речі, сота трансплантація у Львові. Припала на війну. Кажуть, де б не були, але вже час садити цибульку. Цим тут і займаються біля свого нового тимчасового прихистку. Скільки ж у цьому надії і віри у перемогу!
Наші медики сьогодні лікують не лише фізичні рани, але й зберігають всі ці історії. Бережуть своїх пацієнтів. Вони – теж на передовій. Щоб кожен, хто воює знав – їхні близькі в безпеці і любові. І так буде завжди. Разом переможемо».
