Вирішив написати вам листа, бо ціню ваше видання як єдину газету в Україні, до якої ще не дісталася кістлява рука нашої «чудової» державної цензури; якій наша «чудова» влада не може диктувати: що писати, про кого писати і як писати.
Завдяки вам я маю змогу бути поінформованим про те, що відбувається в нашому суспільстві, за кордоном, причому саме інформацією, не пропущеною через державну цензурну м'ясорубку. Хоча я і маю доступ до Інтернету, тобто відношуся до того щасливого відсотка, який не зав'язаний на внутрішньодержавні ЗМІ, однак щодня я заходжу на вашу сторінку, бо ваша газета мені подобається тим, що вона мислить самостійно, що дуже важливо в сучасній інформаційній блокаді, яку створила наша держава своєму ж народові. Цікаво, за які гріхи? Так от, хотів висловити декілька своїх міркувань на тему, хто ж «є майбутнім України і хто збирається її будувати». Отже, мені 22 роки. Якщо вірити запевненням пана Президента, саме до мене і подібних до мене спрямовані його передвиборні звернення й запевнення у щасливому майбутньому. Дозвольте з вами не погодитися, п. Кучма. З ким, з ким, а з Вами я не збираюся будувати НІЧОГО й НІКОЛИ. По-перше, за п'ять років вашої державно-будівничої діяльності я не зміг побачити тих позитивних змін, які супроводжують економіку, що розвивається. Можливо, хтось спробує завернути мені, «а звідки у вас, молодий чоловіче, знання про економіку?», так можу відповісти, що основи цієї самої економіки студіював п'ять років у Львівському державному університеті ім. І. Франка, тобто певні уявлення про те, яким має бути стан речей при бодай найменшому позитивному зрушенні, маю. А Ви, пане Президенте, кажете, «... тільки сліпий...» (Справді, Леонід Данилович казав, що тільки сліпий не бачить позитивних перетворень. — Ред .). У заслуги нашому чудовому Президенту ставлять уведення гривні та відсутність громадянської війни у державі. Так, насправді, за час головування Л.Д.Кучми в Україні було введено національну валюту — гривню. Але чи насправді це є такий революційний, радикальний і позитивний крок, що його варто оголошувати чи не головною заслугою нині чинного (поки що) Президента? Адже введення гривні в тій формі, у якій воно було проведено, становить собою звичайнісіньку деномінацію (забирання зайвих нулів) і перейменування грошової одиниці з карбованця в гривню. До речі, велика частка населення так до цього часу й говорить про державну грошову одиницю — карбованці, або й ще крамольніше — рублі, що навряд чи свідчить про велику повагу до грошової одиниці. Стосовно війни — ну що ж, що її немає — факт незаперечний, і може викликати лише природну радість. Але наскільки це є заслугою Президента — стосовно цього в мене величезні сумніви. На мою думку, відсутність будь- яких військових дій у нашій державі спричинена тим, що населення надто зайняте тим, аби вижити в надзвичайно складних економічних умовах, і якось брати зброю до рук замість мотик-сапок-лопат, якими вони озброєні у постійній війні з бур'янами на дачних ділянках та городах, де якраз і виробляється левова частка національного тіньового продукту. Далі. Заяви про те, як чудово живеться нашим учителям та іншим бюджетниками, нічого, крім неприхованої злості не викликають. Моя мама — вчителька. Тож чи варто продовжувати про 3 — 4 місяці затримки зарплат, які вже стали нормою. (Хтось може зазначити — «Як, всього лиш 3 — 4 місяці? Які щасливі!!!»). Чи може сказати щось про розмір тієї зарплати, яка може вразити... своєю мізерністю. А так, слухаючи пропрезидентські чи державні ЗМІ, можна впевнитися у тому, в якій чудовій державі ми живемо. Чи ж я дурний, чи з мене намагаються зробити дурня? Напевно, якщо мені вдалося закінчити далеко не останній факультет далеко не останнього вищого навчального закладу держави, то тішу себе думкою, що, може, все-таки друге. Так от, не вийде! Ту частку молоді, з якою мені вдається спілкуватися, я агітую аж ніяк не за Вас, п. Кучма. І, напевно, аж ніяк не за п. Вітренко, яку державна машина дивно підсовує нам як загрозу: «Якщо не Кучма, то вона!». І, напевно, не дарма в моїй голові визрів план покинути Україну в найближчому майбутньому, якщо й надалі в нашій державі будуть проводитися «такі величезні» перетворення у всіх державних галузях. Тобто я завдяки вам не відчуваю себе майбутнім України, я просто не можу асоціювати ці два поняття. А те, як Ви, Леоніде Даниловичу, ведете президентську кампанію, викликає в мене лише жаль за тим, що немає в нас у країні певного органу, який міг би вказати вашій величності на те, що ТАК НЕ РОБИТЬСЯ. («День» постійно намагається привернути увагу до подібних випадків, але його голос тоне в гавкоті пропрезидентських ЗМІ). Шкода, що Ви цього не розумієте, та й не хочете розуміти. Хоча, слухаючи ваші власні, імпровізовані виступи, щиро жалію ваших іміджмейкерів, які, напевно, сивіють у спробах витлумачити ваші «перли» на вашу користь. Як сказав Сомерсет Моем, «я знавав багатьох державних діячів, і кожен раз я був страшенно вражений тією розумовою убогістю, яка відрізняла їх від простих смертних». Ну що за розмови про «мужиків», бандитів і т. ін.? А така фраза: «Повторюю, потрібно враховувати, що в Україні вибирати практично нема з кого»? І це фраза демократичного стосовно інших кандидатів такого ж самісінького кандидата? Яке він має право оцінювати інших, користуючись вищим суспільним становищем щодо них? До того ж ця цитата констатує той факт, що і сам Президент зараховує себе до тих, кого не варто вибирати, тобто рекомендує поставити галочку напроти слів «Ні за жодного»?! Отже, такі «досягнення» були здійснені вами, п. Президенте, за п'ять років керування. Що ж, чи варто надавати такому Президентові ще п'ять років для того, щоб держава ще бiльше заглиблювалася в трясовину продуктів життєдіяльності нашого керуючого апарату? Я для себе висновок зробив.
ДО РЕЧI
«День» продовжує своє лідерство в Інтернеті серед українських медіа-сайтів. Український лічильник «Ping» (http://www.topping.com.ua) 8 жовтня зареєстрував першість електронної версії «Дня» серед інших новинних джерел із результатом 937 відвідувань (за станом на 15.30). Друге й третє місце посідають відповідно газети «Факты и коментарии» і «KYIV POST». За цією самою версією лічильника, «День» — один із українських сайтів, який найбільше відвідується взагалі (третє місце в загальному рейтингу сайтів). У середньому щодня «Ping» фіксує 1638 відвідувань Інтернет-версії видання. Максимальна кількість відвідувань у день за останні два місяці — 1791.
На популярному російському лічильнику «Rambler» у групі сайтів ЗМІ/Періодика «День» можна виявити на 27 місці (з 500 медiа- сайтiв СНГ). Високий показник порівняно з іншими українськими сайтами. Тільки на 85 місці — газета «Сегодня» і на 89 — «Вечірній Київ».
Докладний аналіз запитів нашої web-сторінки ведуть спеціалісти-комп'ютерники «Дня»: майже 16% запитів до «Дня» приходять з України, майже 19% — зі США, 5,3% — з Канади, 2,6% — з Німеччини. 336 запитiв з 18 вересня по 8 жовтня було зроблено з комп'ютерів, що належать військовому відомству США. 648 запитів прийшло з Тайваню, 528 — з Індонезії, 86 — із Чилі.
