Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

З волі слідства потерпілих і підозрюваних поміняли місцями

9 липня, 1997 - 00:00

Омелян Золотар три роки не розгинав спини, у тяжкі часи хотів у Штатах продати навіть свою нирку, у його трудову долоню не можна забити цвяха. І всього нажитого його позбавили за один день. І хто? Злочинці, котрим сприяла міліція.

У квітні минулого року родина Золотарів - мешканців села Чорний Потік Іршавського району - повернулася додому після трирічного перебування у США. Заробили. Офіційно привезли в рідну Україну $20 тис., аудіо- та відеоапаратуру. Гроші зберігали на горищі - банкам, на жаль, у нас не довіряють...

Торік улітку їх вперше пограбували - винесли дорогу аудіоапаратуру. Заява, написана ними до Іршавського РУГУ, була безрезультатною. Потерпілі досі не впевнені, що її навіть зареєстрували. Наприкінці серпня на них чекала наступна "неприємність". Золотарі, після виїзду на кілька днів до Полтави, виявили пропажу всіх заощаджень своєї родини та родини батьків у сумі $24750. Не надіючись після першого випадку на міліцію, Омелян і Тетяна Золотарі вирішили перевірити свої підозри про причетність до крадіжки подруги їхньої дочки - Вікторії Гліб. Що їм залишалося думати, якщо вона одна, котра була вхожою до родини, знала про наявність валюти і в якій частині будинку лежать гроші: у її присутності господар позичав гроші сусідам, і Віта бачила, звідки він їх приніс.

Що можна було подумати (а село ж маленьке), якщо після крадіжки незаможна родина Гліб зажила собі на втіху - придбали шкіряний плащ, кілька килимів, кришталеву люстру? Віта Гліб відвідувала бари, сама розраховувалася за всіх - про це Золотарям казали односельці. Наприклад, Тетяна Пензеник, котра працює з матір'ю Віти - Любов'ю Гліб, - сказала, що остання за одну поїздку на базар придбала товарів на понад $500. Віра Марита розповідала, що за цей період Гліби одразу закупили 5 центнерів ячменю, 4 мішки борошна, мішок цукру, дрова на зиму. Любов Гліб вставила собі нові зуби і придбала фотоапарат "Кодак". Бармен Юрій Цільо повідомив, що Віта Гліб неодноразово зверталася в бар "Надія" з проханням обміняти долари, чого раніше не бувало.

Що можна подумати?.. Тим більше, що й дочка Золотарів - Антоніна - згадала, що напередодні крадіжки, у присутності Віти, брала із родинного сховку гроші, щоб з друзями відзначити вступ до інституту.

Оцінивши ситуацію і нікого передчасно не звинувачуючи, Омелян і Тетяна Золотарі захвилювалися, що вкрадені гроші будуть розтрачені повністю. Тому 26 жовтня 1996 року звернулися до друга їхньої родини, студента 5-го курсу Львівської зооветеринарної академії Сергія Феєра з проханням бути присутнім як сторонній свідок під час їхньої бесіди з батьками Віти Гліб. Золотарі хотіли мирно, по-сусідськи, без участі міліції усе з'ясувати. Вранці 27 жовтня розмова відбулася. Любов Гліб - мати Віти - підтвердила, що вона поінформована про причетність дочки до крадіжки, обіцяла розшукати її і все повернути. Навіть якщо б для цього їм довелося продати будинок. Жінка просила не доводити справу до міліції й суду.

Любов Гліб висловила припущення, що дочка була не одна, а з двома Василями - Когутом і Федорком... Тетяні Золотар, своєму класному керівникові, Когут зізнався в крадіжці: він стояв "на стрьомі" і отримав за це $1800. Матері Віти й Василя просили все владнати, обіцяли повернути вкрадене. І раптом - несподіваний поворот. Того ж дня Гліб і Когут звернулися до міліції із заявами про те, що Золотарі і Феєр вимагають у них гроші. 29 жовтня 1996 року Омелян Золотар і Сергій Феєр були затримані, а потім і заарештовані за вимагання за санкцією прокурора Іршавського району.

Слідчий Віталій Михайлович Ваш із самого початку прийняв і активно розвивав версію, що крадіжки не було взагалі. Мовляв, гроші у родини вкрав... сам Золотар чи ... його дочка Антоніна. Не перевірялася лише головна і обгрунтована версія Золотарів, що її підтверджував Василь Когут. Справа розтягується на півроку. Можливість розслідувати все по гарячих слідах втрачено. Омелян Золотар і Сергій Феєр весь цей час утримувалися в СІЗО. Перший від тиску на нього, через те що "за його жито його й бито", ледь не збожеволів. Омеляна випустили й помістили до психіатричного відділення обласної лікарні, взявши з нього заяву, що в усьому винен... Феєр. Сергій за час перебування у СІЗО втратив кохану, під запитанням закінчення ним шостого заочного курсу зооветеринарної академії у Львові. Зараз Феєр на волі, але незакрита справа дамокловим мечем висить над ним. "Ніякого насильства не було, - підтвердили матері. - Тільки Феєр рекомендувався "начальником усіх іршавських міліціонерів", "співробітником Інтерполу...".

Про кваліфікацію дій Омеляна Золотаря і Сергія Феєра за ч. 3 ст. 142 КК України (розбій) говорити не доводиться взагалі. Те, що вони брали участь у розбійному нападі на Гліб, який нібито мав місце, слідство не встановило. Щодо кваліфікації їхніх вчинків за ч. 2 ст. 144 КК України (вимагання), слід зазначити, що вимога задовольнити свої законні майнові претензії не становить складу злочину, передбаченого ст. 144 КК. Крім того, необхідних для такої кваліфікації погроз насиллям, які, до того ж, повинні бути справжніми і реальними, не було. У тому, що подружжя Золотарів, звернувшись по допомогу до Сергія Феєра, просило тільки повернути викрадені у них гроші, не висловлюючи ніяких погроз на адресу родин Когут і Гліб, а навпаки, пропонували вирішити справу по-сусідськи, одностайні всі, кого допитували за справою. Ні О. Золотар і його дружина, ні С. Феєр не ставили за мету незаконно привласнити чуже майно, тому складу злочину, передбаченого ст. 144 КК України, у їхніх діях немає. Кваліфікувати дії Сергія Феєра за ст. 191 КК, навіть якщо припустити, що він справді міг рекомендуватися працівником Інтерполу, можливо лише в тому разі, якщо його дії були пов'язані із здійсненням якогось небезпечного для суспільства вчинку, а цього, якщо виходити із наведеного вище, не було.

... Та справа є, активно мусується. Кричуща несправедливість викликала широкий резонанс серед населення області. Народити істину за дев'ять місяців розслідування не вдалося. Слідчий закінчив справу, передав у прокуратуру, але районний прокурор не наважився передати її в суд. Справу повернуто ним на дорозслідування. Вона фактично похоронена. Гроші потерпілим не повернуто. Слідчий Віталій Ваш отримав догану за розслідування, але для Золотарів це слабка втіха. Таке може трапитися з кожним. Де ж справедливість? До кого звертатися по допомогу? До рекетирів, загонів самооборони?... До кого?

Василь ЗУБАЧ, "День"
Газета: 
Рубрика: