Україна прожила два нелегкі роки, коли всі заговорили і відчули на собі світову фінансову кризу. Нещодавно Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) провів ѓрунтовне дослідження якості життя в наших регіонах — що, де і як змінилося, які намітилися тенденції, «плюси» та «мінуси» в рівні життя українців. Експерти оцінювали рівень життя за п’ятьма показниками — добробут, охорона здоров’я, освіта, суспільство і довкілля.
Ось деякі з висновків. Так, жителі східних областей хоч і заробляють більше за жителів інших регіонів, не можуть забезпечити високих стандартів життя місцевого населення. У цих регіонах проблеми зі злочинністю, найвищий рівень поширення важких захворювань і незадовільна екологія. Натомість області, де офіційний рівень доходів є нижчим, ніж на Сході, має набагато кращу ситуацію з безпекою. Так, Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області є найбезпечнішими регіонами нашої країни (показник кількості вбивств у цих областях найнижчий у країні — 9—11 випадків на рік на сто тисяч населення). Для порівняння, в Київській області цей показник утричі вищий — 30 вбивств на 100 тис. населення. Інший приклад — Запорізька область. Цей регіон посідає четверте місце в країні за рівнем доходів, але водночас є абсолютним рекордсменом за кількістю крадіжок на тисячу осіб населення.
Лідером рейтингу якості життя став Київ, він посідає перші місця одночасно в декількох категоріях (благоустрій, якість охорони здоров’я та освіти). У столиці, наприклад, найвищий показник за кількістю лікарів на 10 тис. населення — 84 (для порівняння, в Херсонській області всього 35,5). Також, згідно з отриманими даними, найосвіченіші українці живуть у Києві. Тут кожен сотий житель має науковий ступінь. Водночас найнижча концентрація людей із науковими ступенями в Кіровоградській і Житомирській областях. Загалом у першу п’ятірку регіонів за якістю життя також увійшли Севастополь, Тернопільська і Львівська області. Західні регіони, що традиційно вважаються одними з найбідніших, за якістю життя виявилися переважно у верхній частині рейтингу. Слабо розвинена промисловість в цих областях компенсується гарною екологією і вищими стандартами суспільного життя, орієнтацією на європейську систему цінностей. Детальніше про дослідження «Дню» розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Максим БОРОДА.
— Пане Максиме, ознайомившись із результатами дослідження, можна зробити висновок, що за час кризи рівень життя на заході України поліпшився, а в промислових регіонах — погіршився. Це пов’язано з тим, що в східному регіоні впало виробництво, а в західному — відчутний приплив коштів трудових мігрантів?
— Ми не говоримо, що поліпшилася якість життя на заході. Ми говоримо про зміну співвідношення. Так, у західних областях, порівняно зі східними, якість життя стала вищою. Причина в тому, що під час кризи східні області втратили свої переваги, які полягали у вищому рівні економічного розвитку і, відповідно, вищому рівні доходів населення. Власне, це частково перекривало негаразди, які в них завжди були (проблеми з охороною здоров’я, довкіллям, суспільством). До кризи східні області мали перевагу, а криза її зменшила. Безперечно, східні області залишаться краще економічно розвиненими і заможнішими. При цьому переваги, які мали західні області, залишилися незмінними (збереглося традиційне суспільство, рівень освіти, довкілля). Нагадаю, що ми оцінювали п’ять сфер — добробут, охорона здоров’я, освіта, суспільство та довкілля — завдяки базам даних Світового банку, ООН, ВООЗ, інших організацій.
— Відповідно до одного з ваших висновків, в Україні немає зв’язку між якістю життя та урбанізацією. Це раніше були такі особливості, чи це особливості теперішнього часу?
— У періоди до кризи і після неї надзвичайно радикальних змін у суспільстві України не відбулося. Тобто, можна припустити, що це — тенденція, а не подія останнього часу. Є дані, що урбанізація не впливає на якість життя. Оскільки ми бачимо, що є менш урбанізовані області, в яких показники якості життя є кращими за показники в урбанізованих областях. Наприклад, Донецька чи Луганська області з 2009 року були в кінці рейтингу за якістю життя, хоча вони високоурбанізовані. Натомість Харківська область — урбанізована, але завжди була на початку рейтингу. Або взяти Львівську чи Тернопільську області. Вони так само є лідерами, як це було до кризи. При цьому вони є набагато менш урбанізованими.
— Інформація про рівень добробуту в західних областях — не дуже достовірна, тому що в людей є приховані доходи від родичів з-за кордону, трудових мігрантів. Ви це враховували?
— Ми формували цей рейтинг за даними офіційної статистики, а де такої не було, ми використовували дані опитувань. Дані офіційної статистики — це інформація, яка не є «тіньовою». А якраз надходження від трудових мігрантів якщо не абсолютно, то на 90% — у «тіні» . Якщо поїхати в Західну Україну і лише подивитися, як живуть люди, то відразу помітиш, що рівень їхнього добробуту не відповідає тим економічним показникам, які фіксує офіційна статистика. Тобто чинник надходжень від трудових мігрантів в Західній Україні впливає, і він — помітний. До речі, з даними офіційної статистики потрібно бути обережними і щодо Києва. Тому що, наприклад, у нас є дані, що номінальна кількість населення в Києві — 2,7 мільйона осіб. А реально проживає близько п’яти мільйонів. Тобто це означає, що дані, які має офіційна статистики по ВВП на одну особу чи кількість лікарів на одну особу у столиці, не відповідають дійсності.
— Ви констатуєте, що слабке місце лідерів рейтингу Києва і Севастополя — суспільство, «типове для всіх урбанізованих регіонів». Ідеться про рівень безпеки, рівень організації громади?
— Це відносно. Якщо брати п’ять сфер, то в лідерів є кращі результати за добробутом, довкіллям, охороною здоров’я та освітою. Що ж до розвитку суспільства, то з цим у лідерів гірше. Сферу суспільства ми оцінювали за двома основними параметрами. Перше — це безпека. Сюди належить такий показник, як кількість скоєних злочинів та кількість вбивств. А друге— це суспільна нерівність (перше — це матеріальна нерівність, і друге — гендерні відмінності в доходах: наскільки чоловіки заробляють більше від жінок). За цими показниками виявилося, що типовою картиною для високорозвинутих областей є вищий рівень злочинності, ніж в регіонах, де переважає сільське населення. У великих економічно розвинених містах вищі доходи, і через це автоматично виникає вища нерівність. Тому що в селах, де в людей низькі доходи або заробляють приблизно однаково, соціальна нерівність трохи менша.
— Чи не здається Київ такою собі «країною в країні» — за всіма показниками?
— Насправді Київ знаходиться в стані можливостей. Зараз Києву досягти «економічного дива», як наприкінці 90-х — початку 2000-х, коли тут був економічний бум, а інші регіони лише почали розвиватися, — практично неможливо. Насамперед тому, що за вхідними показниками ресурсозабезпечення результати Києва є дуже хорошими. Маємо на увазі і ВВП, і кількість лікарів на особу, і частка користувачів Інтернету. Але за показниками, які характеризують ефективність використання цих ресурсів, результати не набагато кращі за загальноукраїнські. Тобто це говорить про те, що потенціал у вигляді якихось ресурсів (інтелектуальних, демографічних тощо) є, але поки що використовується неефективно. І це спростовує думку, що Київ є державою в державі. Навпаки, він усе більше стає українським містом.
— Якщо говорити про подальший розвиток регіонів, то наскільки в Україні популярною є модель сталого розвитку, яку нині пропагують і практикують в Європі і США?
— Ці моделі — сталого розвитку, інтенсивна та екстенсивна — це наша спроба інтерпретувати отримані результати. На нашу думку, лише три регіони можна назвати такими, в яких реалізують, а не декларують модель сталого розвитку. Це Київ, Харківська область і Севастополь. Це регіони економічно розвинуті, там вищий рівень освіти, там кращі показники охорони здоров’я, там відносно нормальне суспільство і відносно нормальне довкілля. Це знову ж таки відносні результати — щодо інших регіонів. Інші промислово розвинуті регіони, на нашу думку, є ближчими до моделі інтенсивного розвитку, тому що там потужно розвивається економічна сфера, там вищий рівень добробуту, деякі з цих регіонів можуть похвалитися кращими показниками з освіти, але в усіх них є проблеми, пов’язані з довкіллям, через що виникають проблеми з охороною здоров’я, є проблеми і в суспільстві. Інша ситуація в, скажімо, аграрних регіонах. Це — західні області і Центральна Україна. У них хороші економічні показники, а через це — найменше навантаження на довкілля, відповідно, кращі результати в охороні здоров’я і кращі результати в суспільстві. Це особливо характерно для західних регіонів: там суспільство більш традиційне, там існує поняття громади, соціального капіталу, це все впливає на рівень зниження злочинності та рівень економічної нерівності. Менший рівень економічного розвитку означає: що менше грошей, то менше проблем, менше нерівності, а отже, менше злочинності. Тому аграрні регіони ми зарахували до, умовно кажучи, екстенсивної моделі.
Висновок такий: для цих груп регіонів є різні виклики. Для Києва і меншою мірою Севастополя і Харківської області порушено питання збереження моделі сталого розвитку і використання своїх ресурсів. Спільна проблема, що належить до цієї моделі, — те, що я говорив щодо Києва: показники вхідні, показники ресурсозабезпечення, є набагато кращими за вихідні показники, показники результативності. Тому для цих регіонів викликом є підвищення ефективності використання всіх суспільних ресурсів — економічних, демографічних, інтелектуальних тощо. А мета — демонструвати кращі результати, щоб була меншою дитяча смертність чи меншим рівень злочинності. Для регіонів, які ми зарахували до моделі інтенсивного розвитку, викликом, шляхом і перспективою є те, що завдяки своїй перевазі у вищому рівні економічного розвитку і економічним ресурсам, спрямувати зусилля, щоб поліпшити ситуацію в інших складових сферах якості життя — якість соціальних послуг, громадської безпеки, охорони довкілля. Якщо їм вдасться це зробити, вони сформують модель сталого розвитку, яка є найбільш ефективною для забезпечення високої якості життя населення. Там, де екстенсивна модель розвитку, питання в тому, щоб підтягнути сфери, де вони відстають, а це насамперед економічний розвиток і сфера добробуту. Навряд чи варто говорити про індустріалізацію, але розвивати сферу послуг, туризм, сільське господарство — той шлях, яким можна поліпшити результати у сфері добробуту, свої економічні показники, але не втратити переваги, які є зараз: чисте довкілля, здоровіше населення, сприятливіше суспільство. Таким чином, західні області зможуть увійти до сталої моделі розвитку, зменшуючи регіональні дисбаланси, які в Україні існують за дуже різного рівня розвитку.
