У вересні цього року представництво Всесвітнього банку в Україні і проект «Сприяння активній участі громадян у боротьбі з корупцією в Україні «Гідна Україна» ініціювали конкурс творів молодих людей віком від 15 до 25 років на тему «Корупція у вищій школі». Організатори отримали по над сто робіт, серед яких відібрали 14 найкращих. Головний редактор газети «День» Лариса Івшина як член компетентного журі серед учасників конкурсу есе особливо відзначила херсонський Центр молодіжних ініціатив «Тотем», який видав цілу брошуру «Непедагогічна поема», що складається з 29 «непридуманих історій про хабарі». За небайдужість і креативність вони будуть відзначені спеціальним призом «Дня». А розповіді з цієї брошури, які нам видалися найцікавішими, ми пропонуємо нашим читачам.
Розповідь студента Миколи
Більшість ситуацій, пов’язаних з підношенням важливих і потрібних речей іншим людям за послуги з їхнього боку, пов’язана в мене, звісно, з ВНЗ. Єдиною людиною, яка там не брала хабарів, був ректор. Він одразу сказав і студентам, і педагогам, що якщо хтось спробує з ним «домовитися», цю людину виженуть або звільнять з університету без пояснень. Інші ж педагоги приймали від нас різні форми «вдячності». Щоправда, гроші брали рідко. Здебільшого ми носили на кафедру канцелярське приладдя. Ця традиція тягнеться ще зі школи, коли вчителі старших класів у примусовому порядку «просили», щоб кожний приніс на екзамен сорок файлів або теку зі швидкозшивачем. Для мене тоді слово «файл» означало лише назву улюбленого серіалу про Скаллі та Малдера, тому від таких прохань я впадав у транс і думав, що вчитель, напевно, теж любить серіал про «Ікс-файли» й хоче, щоб я переписав йому на диски сорок серій. Навіщо йому треба від кожного учня сорок серій, я не розумів, а що таке «тека зі швидкозшивачем» я навіть уявити собі не міг. Але якось усе обходилося, школу я закінчив і вступив до інституту. Там уже ніхто не вимагав неможливого, а казали прямо: принесіть папір для принтера або дискети нові (потім диски почали просити). Усе зрозуміло. Але одне «прохання» мене здивувало неабияк, бо добре запам’яталося. А було так: мені треба було здати сесію до Нового року, причому здати добре, без боргів і спокійно. Бо після Нового року я збирався поїхати в Карпати, а нервувати я взагалі не люблю, не чоловіча це справа. І я пішов до педагога, який приймав один із екзаменів, і запитав, що мені треба зробити для того, щоб Новий рік зустріти без боргів. Викладач відповів, що краще в борг не брати й не давати. Після довгих метафізично-метафоричних бесід про обов’язок честі та боргову яму ми все-таки зрозуміли один одного: з’ясувалося, що йому потрібна ялинка. Мені про ялинку дуже сподобалося. Адже ялинка в ролі хабара — це щось оригінальне, не те, що пляшка горілки або пачка паперу. Я поїхав на базар і довго вибирав цю ялинку. Пам’ятаю, мені це заняття принесло справжнє задоволення. Щось було добре й приємне у виборі зеленого новорічного дерева. З педагогом ми домовилися, що зустрінемося біля базару. Він під’їхав на машині, ми завантажили туди ялинку. З його обличчя було видно, як він радів. Адже ялинка — це свято, нехай навіть така, що дісталася як не зовсім чесний подарунок. Ще я думаю, що такий хабар абсолютно відрізняється від інших, адже її тихенько не підсунеш і в кишеню не сховаєш. Щось у ній є дуже відверте, велике. Словом, педагог повіз свою ялинку додому тішити діточок. А я пішов гуляти зі своєю дівчиною. А наступного дня прийшов до інституту із заліківкою й отримав у неї потрібну оцінку.
Оповідання-розрахунок студентки Марійки
Коли я вчилася в університеті, то час від часу педагоги починали вимагати якісь матеріальні блага, чому я дуже, чесно сказати, противилася. Більше за все здивували мене на кафедрі цитології. Там нас попрохали принести по двадцять п’ять кулькових ручок. Порахуйте-но: якщо кожен студент приносить по 25 ручок, а нас усього тридцять осіб, то вийде 750 ручок із групи. З чотирьох груп виходить три тисячі ручок, а з кожного курсу — п’ятнадцять, а то й вісімнадцять тисяч. І це лише з одного фаху! Далі й рахувати страшно. Навіщо їм стільки ручок — взагалі не зрозуміло. Може, вони мали намір їх продати і розбагатіти, а може будиночки з них на перервах будувати. Але навряд чи писати — хіба стільки спишеш? Життя не вистачить. Адже могли від нас і просто гроші попрохати. Якщо рахувати в «ручковому еквіваленті» і вважати, що одна ручка в середньому дорівнює одній гривні, то гроші в результаті нормальні виходять. Але це я тепер полічила, а тоді довго обурювалася, але в результаті принесла ці ручки. Адже тоді нам сказали: або здайте ручки, або можуть бути проблеми на іспиті. А обурювалася я тоді тому, що й так нормально вчилася, без ручок.
КОМЕНТАРI
Ігор ПАСІЧНИК, професор, доктор психологічних наук, ректор Національного університету «Острозька академія»:
— Думка про корупцію у вищих навчальних закладах є значно перебільшеною. Вважаю, що у багатьох сферах діяльності нашої країни є структури, де це явище спостерігається. Корупція охопила всю Україну. У такій психологічній атмосфері у людей формується домінанта матеріального накопичення, а ціллю стає гонитва за грошима. Якщо ж говорити про боротьбу з корупцією в університетах, то необхідно подумати над причинами її виникнення. Головною причиною, безумовно, є низька заробітна плата викладача. На Заході корупції немає через те, що викладачі достатньо заробляють, аби влаштувати своє власне життя. Важко уявити, як в Україні доктор наук, професор, а тим більше викладач без наукового ступеня, можуть дозволити собі купити квартиру чи автомобіль. Тому один із універсальних методів боротьби з корупцією — це підвищення заробітної плати викладачам. Її має бути достатньо для того, щоб почувати себе впевнено і, як наслідок, не брати хабарів. До методів боротьби із явищами корупції у вищих навчальних закладах також варто зарахувати започаткування сертифікатної системи оцінювання знань випускників, яка обмежує можливості вишу зараховувати абітурієнтів суб’єктивно. Сюди ж належить інтеграція вітчизняної освіти у Болонську систему, особливо започаткування письмового складання іспитів, якщо, звичайно, специфіка іспитового завдання не вимагає того, щоб він проходив в усній формі. Таке нововведення, безумовно, не дає можливості викладачеві оцінювати студента суб’єктивно. На мою думку, багато чого залежить від особистісних характеристик викладача. Якщо його моральний і духовний світ є досить високий, то він не дозволить собі брати хабар і своїми поведінкою та знаннями формуватиме не тільки висококласного фахівця, а й свідому толерантну особистість. Досить болюче місце у наших вищих навчальних закладах, яке пов’язане з корупцією, — це пропозиції студентам щодо написання курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт відповідними фірмами. Засоби масової інформації, інтернет переповнені такими рекламними повідомленнями. Дивно, чому цими фірмами не займаються правоохоронні органи, адже в оголошеннях навіть є адреса, куди звертатися за допомогою. Частина студентів, на жаль, все-таки користується послугами цих фахівців і самостійно не працює над науковими джерелами. Національний університет «Острозька академія» у питаннях корупції взагалі був і є осторонь. Від самого відродження академії хабарництво тут сприймається як найбільший гріх, у нас дуже чітко відстежуються такі моменти, і, слава Богу, ні у викладачів, ні у студентів не виникає навіть думки про можливість хабарів. Ми про це знаємо, бо регулярно проводимо анонімні опитування, працює скринька ректора для скарг, пропозицій. Проте так, як в Острозькій академії, далеко не скрізь. На превеликий жаль, багато традицій, пов’язаних із «взаємодопомогою», в українську освітню практику перейшли із Радянського Союзу, а ми фактично починали відроджувати наш навчальний заклад з нуля, творили свої власні демократичні традиції. Ще 1995 року ми започаткували тестову форму вступних іспитів, запозичивши її в НаУКМА. Також ми наймали спеціальну приймальну комісію, яка приїздила з Києво-Могилянської академії і здійснювала зарахування вступників. Тому ні ректор, ні викладачі нашого університету не були причетними до процедури зарахування. Конкурси, які спостерігаються під час вступної кампанії в Острозькій академії, дають можливість відібрати студентів, що здатні самі опанувати ту чи іншу навчальну дисципліну і не провокувати явищ корупції. Без сумніву, на прикладі нашого університету можна продемонструвати, що сучасний вищий навчальний заклад в Україні все-таки може бути не корумпованим.
В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, екс-президент Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Я нічого спеціального не робив — ніяких спеціальних заходів. На моє глибоке переконання, все залежить від першої особи. Я не вірю що не можна подолати корупцію в будь-якій структурі, де вона можлива, будучи її керівником. Моя позиція від самого початку роботи академії, з якою ми виходили у світ у 1991 році, була такою: в нас не може бути корупції, тому її найменші прояви будуть каратися. Саме тому спеціальних заходів ми не розробляли. Були два випадки на самому початку, коли хтось кудись щось приносив. Я негайно звільнив цих людей з роботи — їх було двоє. Про це всі знали. При цьому наголошу, що це була тільки спроба отримати хабара і таким чином ми різко припинили подібну практику. З юридичної точки зору звільнення може було й не бездоганним, але ці люди пішли, бо розуміли, що тепер їм працювати в цьому колективі буде важко. Думаю, що це мало велике значення. Крім того, потрібно дати студентам свободу — щоб вони писали про все на студентських форумах і інтернеті. Коли мене питають звідки ти знаєш що немає корупції, я відповідаю, що є кілька інтернет-сайтів і там студенти точно б написали про щось таке — бодай тому, що вони пишуть, на відміну від мого часу, коли я був журналістом, — під псевдонімами. Якщо була б найменша спроба корупції, це через 20 хвилин з’явилося б в ітернеті. Хвалити Бога, за всі ці роки такого не було, тому я вірю, що в Могилянці немає корупції. Моя порада ректорам була б такою: не створюйте ситуацію, в якій була би спокуса отримати хабар, уникайте таких ситуацій і хабарнцтва не буде в університеті.
Надія ДОБІДОВСЬКА, головний спеціаліст Департаменту вищої освіти Міністерства освіти та науки України:
— В плані боротьби з корупцією та хабарництвом Міносвіти діє в межах законів України «Про боротьбу з корупцією» та «Про державну службу», враховуючи всі нормативно-правові акти Кабінету Міністрів. Також тісно співпрацює з органами центральної влади, навчальними закладами, громадськими організаціями та ЗМІ. В останні два роки посилено контроль за дотриманням ліцензування, акредитації навчальних закладів; здійснюються перевірки та ревізії діяльності навчальних закладів. Питання запобіганню корупції та хабарництва неодноразово обговорювалася на засіданнях в міністерстві, на нарадах керівників органів управління освітою та на педагогічних та вчених радах навчальних закладів. Для того, щоб утвердити прозорість та демократичність в начальних закладах, розроблено положення про порядок звітування керівників дошкільних, загально-освітніх та професійно-технічних навчальних закладів перед колективами та громадськістю. Також Міносвіти разом і з Міносвіти Криму, обласними управліннями проводить роз’яснювальну роботу серед громадськості щодо недопущення примусових грошових поборів із батьків учнів шкіл та щодо благодійних внесків. Також така робота проводиться серед студентів та абітурієнтів ВНЗ. Міносвіти намагається забезпечити об’єктивність, відкритість та демократизм під час вступних випробувань та зарахування абітурієнтів. З 2003 року Міносвіти було запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання знань, націлене на оцінку знань випускників за окремими предметами. Це проводиться також з метою запобіганню корупції при вступі в ВНЗ. З 2008 р. зовнішнім незалежним оцінюванням було охоплено всю Україну. Як свідчить практика, це покращило боротьбу з хабарництвом при вступі до ВНЗ. Громадськість високо оцінила рівень проведення зовнішнього оцінювання і майже 90 % випускників були задоволеними проведеною кампанією. Оскільки кожен крок учасників навчального процесу відслідкувати можливості немає, ми направляємо листи до обласних управлінь, керівників навчальних закладів всіх рівнів акредитації з проханням провести роз’яснювальну роботу серед студентів і викладачів стосовно запобіганню корупції та хабарництва. Також двічі на рік — перед вступною кампанією та зимовою сесією — проводяться наради з ректорами та секретарями приймальних комісій з приводу цих питань. Ми створили консультативний телефон довіри, на який протягом 2006—2008 років звернулося понад 1500 громадян. Під час вступної кампанії та під час екзаменаційних сесій ми створюємо оперативний штаб. Крім того, ми створили ресурс, за допомогою якого можна перевірити достовірність отриманих дипломів про вищу освіту — це для абітурієнтів. Також, з метою попередження хабарництва та корупції та для врахування громадської думки з приводу вдосконалення шляхів боротьби з хабарництвом, при Міносвіти існує громадська колегія та громадська рада.
