Уже два десятиліття повертаються в Україну праці видатного педагога, історика, діяча освіти, організатора дошкільних закладів, шкіл, просвіт, жіночого руху — Софії Русової. Вона розв’язувала в галузі освіти кілька завдань — створення системи національної освіти та залучення надбань світового досвіду та світової науки до побудови концепції українського дитячого садка, школи, підготовки вчителів. Одна з таких робіт, ювілей якої відзначається цього року, — стаття у часописі «Світлиця» про Песталоці-Фребелівський будинок у Берліні, який вона відвідала в 1909 році. Ця інституція почала працювати як народний дитячий садок, що був заснований у Берліні ще в 1867 році під керівництвом особливого комітету, в який входили професори Вірхов і Мішле. Згодом на чолі цієї установи стала Генрієтта Шрадер, яка залучила до комітету нових членів, серед них і наслідного принца і принцесу, які й узяли участь у великому святі — відзначенні 100-річного ювілею Фребеля. До структури установи додались початкові та середні класи, а також школа рукоділля. Першою ученицею стала донька кронпринца, а коли він став королем, то найбільше підтримував цю установу, яка постійно зростала, набувала досвіду й визнання в суспільстві та потроху почала звертати на себе увагу діячів інших країн.
ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ — ПЕРЕДУСІМ
Навесні 2009 року на одній із вулиць Берліна, вже тепер не на околиці, а в гущині міста, я опинилась перед ошатним металевим парканом, за яким стояли старовинні будинки зі скульптурами малої форми, що зображують фігурки дітей, а на одному з будинків напис: «Pestalozzi — Frцbel Haus». Наважилась сюди увійти, зокрема, до секретаріату. Тут домовилися принести копію статті С. Русової, а нам запропонували залишити номер телефону для зв’язку й чекати повідомлення про зустріч.
Перша зустріч відбулась у Історико-архівному відділі, до якого належить і бібліотека. Керівник відділу пані Сабіна Зандер розповіла про роботу відділу, а також про видатну громадську діячку і педагога, засновницю установи Генріетту Шрадер-Брайман (1827—1899 рр.), про завдання гуманістичного суспільного виховання, які за ідеями Песталоці та Фребеля здійснювала заснована нею установа. Спочатку в її структуру входили: народний дитячий садок, трирічні курси підготовки вихователів, школа рукоділля, господарська праця та приготування їжі, згодом було відкрито і початкову школу. Установа мала зв’язки з іншими дитячими закладами Берліну. Усі напрямки роботи глибоко аналізувались. У 1898 році Будинок Песталоці-Фребеля був представлений на Всесвітньому конгресі працівників дитячих садків, що відбувся в Чикаго.
Наступним керівником установи стала пані Аліса Саломон (з 1899 р.). За її сприяння зросла увага до соціальних аспектів діяльності, а в навчанні дорослих з’явився новий фах — підготовки соціальних працівників. Тепер же основні завдання установи, за словами пані Задер, — зв’язок теорії й практики в роботі з дітьми різних вікових груп, сприяння розвитку індивідуальних нахилів у дітей, вивчення соціальних потреб батьків та пошук можливостей для їх врахування. Тут працюють досвідчені й молоді спеціалісти з проблем виховання, навчання, соціально-педагогічної допомоги, психологи, терапевти, історики, певними питаннями займаються і політики, консультанти з проблем роботи з батьками. Серед працівників є доктори наук, професори університетів, наприклад, професор шкільної педагогіки та загальної дидактики доктор Гельмут Гайланд, професор Берлінського Вільного університету психоаналітик доктор Горст Петрі.
Майбутні вихователі, вчителі, соціальні педагоги проходять курс теоретичного навчання і практики саме в Песталоці-Фребелівському будинку. Важливим є напрямок роботи з питань інтеграції в сучасному суспільстві як серед дітей, так і серед дорослих. Ця робота ведеться в двох аспектах: науково-дослідному та практичному. Колектив працює й над проблемами екології в змісті освіти та виховання. Установа має своє видавництво.
Сьогодні до складу Будинку Песталоці-Фребеля належать: професійна школа по підготовці соціальних педагогів, вища професійна школа по підготовці вихователів і фахівців із різних напрямків соціальної роботи, дитячі садки, центр для родин, дитячий цирк, групи для батьків та дітей. У кожній структурній ланці робота ведеться у тісній взаємодії з батьками. Саме батьки, за концепцією установи, знають і мають визначати, що саме потрібно для їхньої дитини. Вони ж є присутніми в установі стільки часу, скільки планують самі. Вік дітей не обмежений, від перших днів після народження і до підліткового періоду. Тут вони отримають фахову допомогу в розв’язанні тих проблем, які у них виникли. Допомогу надають педагоги-консультанти. Батьки мають можливість спілкуватись між собою, займатись певними видами ручної праці, рукоділля, малювання, музикування тощо.
ЯК НЕ ВТРАТИТИ ЗВ’ЯЗКИ ПОКОЛІНЬ
З 1997 року Будинок Песталоці-Фребеля розпочав співпрацю з новим міжнародним проектом. За ініціативою Великої Британії та за запропонованою нею програмою з проблеми «Перспективи в освіті» працює міжнародний проект досліджень «Early excellence» щодо вирішення завдань інтеграції в освіті та у вихованні через роботу батьків, родин за допомогою використання певних міжнародних стандартів. За проектом працює міжнародна група дослідників і практиків, що об’єднує Австралію, Німеччину, Грецію, Велику Британію та Португалію. Німеччину в проекті представляє саме Будинок Песталоці-Фребеля як компетентний і досвідчений партнер. До складу керівників групи входять провідні науковці — педагоги та психологи з названих країн.
Програма охоплює систему завдань, у центрі яких — дитина, а для дитини визначальними персонами є батьки. Звідси мета — допомагати дитині — для виховного закладу означає допомагати батькам працювати з дитиною. Батьки, як правило, у світі теж не існують зовсім окремо, вони живуть у родині. Отже, допомагати потрібно не тільки матері та батькові, а цілій родині. Родина в свою чергу належить до певної спільноти — професійної, релігійної, культурної, партійної тощо, ця спільнота вплетена в цілісне суспільство — у політику, в події у світі, в історичний час, у характер культури. Саме з таких зв’язків і випливають конкретні завдання і зміст інтеграції. Виходячи з такої позиції, педагогіка не може вирішувати свої завдання самостійно, вона мусить бути тісно пов’язаною з соціальною роботою, із суспільством.
Концепція програми і полягає в тому, щоб бачити дитину в тому цілісному світі, в якому вона живе — це є важливим, центральним завданням програми. Крім того, важливо також бачити дитину і родину з їхніми сильними сторонами й перспективами, які можна розвивати. Таким чином, головними категоріями програми є цілісність і ресурси родини, її можливості. Такий підхід вже дає певні підказки для практики: які пропозиції будуть адекватними для певної родини, які б супроводжували життя і виховання дитини від її народження і до школи. У бесіді працівниці будинку пані Бурдорф-Шульц, яка має досвід міжнародної співпраці, навела для ілюстрації африканську мудрість: дитині для того, щоб вона виросла, потрібне ціле село. Діти і родини, що живуть у місті, почуваються досить часто самотньо. Звідси і випливає потреба створювати відповідні соціальні мережі. У Німеччині, як зазначила педагог, у цьому сенсі багато втрачено. Родини розпадаються, зв’язки поколінь втрачаються, дитина часто виховується одна, батьки нерідко мають побоювання, чи здатна їхня дитина відповідати тій системі можливостей і вимог, які ставить перед нею життя.
Завдання педагога — показати батькам сильні сторони їхнього малюка, навчити спостерігати і бачити, використовуючи для цього відповідні прийоми і методи. Педагог у нас — це не той, хто вчить, а той, хто супроводжує. Батьки спостерігають його працю від перших кроків дитини в групі й аж до вступу в школи. Педагог готує невеликі книжечки з різних питань окремо для кожної родини, де багато ілюстративного матеріалу саме про їхню дитину, а текст невеликий і зрозумілий. Дитина в наших умовах росте впевненою, часто радіє. Наголос робиться завжди на позитивних моментах, без драматизування, коли дитині щось не вдається. «За нашим припущенням, — зазначає пані Бурдорф-Шульц, — якщо дитина так впевнено переходить від одної вікової групи до іншої, від раннього дитинства до дитячого садка, то і наступні переходи до школи пройдуть для неї добре. Ця система не є абсолютно новою, у неї вплетене все те, що виправдало себе у досвіді виховання та в історії розвитку наукової педагогічної думки».
Те, що вдалось нам спостерегти у концепції й завданнях діяльності цієї установи, можна розглядати як певний аналог Болонського процесу в початковій ланці освіти. Певну подібність мети, завдань і загальної спрямованості можна відзначити й у програмі «Early excellence», якою як основне визначається супровід дитини, допомога їй у інтеграції в спільноту, суспільство, в якому вона зростає. Цей супровід має відповідати можливостям, потребам та завданням розвитку на кожній сходинці віку. Для цього принципово важливою є наукова філософська, психологічна, педагогічна, соціологічна зорієнтованість у розробці такого супроводу. Зрозуміло, що зміст програми такої допомоги в інтеграції опрацьовується адекватно до потреб і можливостей певного віку. Дитині потрібно забезпечити від самого початку позитивний досвід входження в суспільство. Ця функція з перших моментів життя дитини покладається на батьків, на родинне коло. Однак батьки не мають залишатись безпорадними, непідготовленими. Суспільство через систему відповідних установ і професіоналів надає батькам адекватну, якісну допомогу, включаючись через працю вихователів, психологів, соціальних педагогів у взаємодію, співпрацю з родинами.
Таким чином будинок Песталоці-Фребеля, з яким українських освітян на початку ХХ століття познайомила Софія Русова, вже 135 років продовжує виконувати постійно актуальні й важливі соціальні завдання з проблем освіти та виховання, є потужним осередком наукових пошуків та скарбницею надбань практичного досвіду.
