Французи були чи не першими, хто перетворив кулінарію у мистецтво. Історія зберегла спогад про кухаря Людовіка XIV Франсуа Вателя. Винахідник багатьох гастрономічних шедеврів і перфекціоніст, покінчив життя самогубством, проштрикнувши серце кинджалом, лиш через те, що на важливий бенкет із запізненням доставили рибу. Його тіло знайшли офіціанти, коли бігли повідомити — морепродукти таки надійшли.
Століття потому, видатний французький політик та дипломат Шарль Моріс де Талейран підсумував роль їжі у французькій політиці нині часто цитованою фразою: «Дайте мені хороших кухарів і я гарантую вам хороші угоди.»
Саме в такій кулінарно-політичній атмосфері початку 20 століття, прийняв своє перше важливе рішення майбутній французький президент та генерал Шарль де Голль. Його батько, талановитий професор літератури та філософії, мав чудову звичку — обговорювати важливі події національної історії за обідом. У легкій та природній атмосфері сімейного столу, Шарль та решта його братів і сестер проживали вирішальні події минулого, гаряче дискутували та робили висновки. Ще дитиною, де Голль дізнався від матері емоційну історію капітуляції Базена 1870 року і пообіцяв собі стати військовим, аби завжди захищати Францію від програшу. Як виявилося, юнацький вибір, зроблений після обідніх дебатів, вплинув на хід історії.
17 червня 1940 року Шарль де Голль чекав на вечерю у лондонському домі Жана Моне. Господар спізнювався, і тоді його дружина, Сильвія, запитала де Голля як довго триватиме його місія в Англію. «Я тут не з місією, а задля порятунку честі Франції», — відповів генерал і поринув у сумні роздуми.
Справи й справді були трагічними. Герой Першої Світової війни маршал Філіп Петен став на шлях колабораціонізму, до французької капітуляції перед нацистами лишилися лічені дні. «Петен — зрадник», резюмував де Голль десь в перерві між стравами. Жан Моне, який на той час очолював французько-британський координаційний комітет, спробував пом’якшити напругу і пожартував — «Не називайте Петена зрадником при моєму кельнері, колись він воював під його проводом.» Уже наступного дня у студії радіо BBC Шарль де Голль звернувся до всіх французів із закликом об’єднатися довкола боротьби за звільнення батьківщини та фактично очолив національний рух опору.
Більшість життя де Голль провів у боротьбі — військовій та політичній. Проте в часи спокою та творчості він любив отримувати задоволення від їжі. Його день починався о 7 — тостом і кухликом чаю. Опісля — довга прогулянка парком і робота. Справжнім генералом в родині була дружина де Голля — Івонна, яка часто повторювала слова «Політика — це тимчасово, а от родина — на все життя.» Вона і відповідала за домашнє меню, часто купуючи продукти на маленьких провінційних ринках. Гостей пригощали простими стравами й недорогим ординарним вином. Наприклад, на столі часто бувала говядина з цибулею чи смажене курча. За обідом де Голль любив випити пива, а ввечері — бренді з сигарою, проте пізніше покину згубну звичку палити.
Урочисті обіди в Єлисейському Палаці навпаки дивували вишуканістю і чітко розписаною хронологією гастрономічних «подій». Цікавим є спогад кухаря Єлисейського Палацу від 4 листопада 1965 року. Саме в цей день 75-літній де Голль, знаючи про підтримку народу, прийняв рішення, що йде на вибори. Тоді йому подали класичний обід — рибу, м’ясо з гарніром, салат та десерт. Меню, яке для офіційних зустрічей друкували в національній типографії, рясніло мало не поетичними назвами страв:
• Tаймень по-беарнськи.
• Печеня з баранця.
• Овочеве асорті.
• Морозиво «Рамболітен».
З вин на столі були Трамінер та Шато Борегар 1959 року. І важливий штрих до портрета генерала — обіди й вечері завжди починалися із пунктуальністю притаманною військовим — рівно о 13.10 та 20.15 відповідно.
Секрети особистих де Голлевих смаків дещо прояснила Онорін Манцоні, яка працювала в його маєтку в Коломбе-ле-Дез-Егліз протягом останніх чотирьох років життя президента і дивувалася простоті спілкування із ним. Де Голль полюбляв зазирнути на кухню аби по аромату дізнатися, яку страву готують. Найбільше президент полюбляв традиційну французьку страву — тушкованого кролика з чорносливом, а на десерт — заварний крем із вершками. Легко підрум’янивши кролика на пательні, його довго і млосно тушкували у суміші масла та оливкової олії. Для аромату додавали невеликий букет зелені розмарину, петрушки, тим’яну, який із готової страви забирали, посипавши натомість свіжою петрушкою. Попередньо замочений у ромі або бренді чорнослив додавали десь посередині приготування, щоб умлів, але зберіг свою форму.
Оселившись у регіоні Шампань, де Голль полюбляв його традиційний напій, а особливо — шампанське сорту Drappier, хоча ніколи алкоголем не зловживав. Сьогодні в місті його останньої резиденції працює мішленівський ресторан із промовистою назвою A la Table du General, що перекладається — За столом у генерала.
Існує міф, який ані підтвердити, ані спростувати. Якось Шарль де Голль сказав: «Якби у мене була така армія як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би французьку землю.» І хоча жодних письмових підтверджень не існує, генерал, який добре знався на силі організованого народного опору абсолютно легко мів вимовити таку фразу на котрійсь із президентських вечерь. Бо хто сказав, що вечеря — це лише їжа, а не час для важливих і щирих розмов?
