Коли ми користуємося водою, рубаємо ліс чи викопуємо з шахт вугілля, нами керує суто споживацький інтерес і бажання задовольнити свої потреби за будь-яку ціну. В останньому звіті Всесвітнього фонду дикої природи йдеться, що нині людство споживає на 50% більше ресурсів, ніж може дати планета. За словами експертів, різні країни експлуатують природу різними темпами. Наприклад, якби всі ми жили так, як в Індії, нам би вистачило і половини ресурсів планети. А якщо в Об’єднаних Арабських Еміратах — то не вистачило б води, енергії та біомаси чотирьох планет. Україна належить до категорії держав із середнім рівнем споживання. А якщо почнемо впроваджувати ощадливі та відновлювальні технології, зможемо забезпечувати ресурсами і себе, й інші країни. Тому змінювати своє ставлення до природи треба вже просто зараз. Детальніше про результати звіту Всесвітнього фонду дикої природи та про наслідки споживацького ставлення людства на довкілля «Дню» розповіла менеджер зі зв’язків з громадськістю Всесвітнього фонду дикої природи в Україні Катерина КУРАКІНА.
— Пані Катерино, як змінився за останні роки стан екосистем планети і України зокрема?
— Стан планети та біорізноманіття невблаганно погіршується. Наш запит та вимоги до природи продовжують зростати, особливо в багатих країнах. Якщо ми будемо так і надалі поводитися, нам потрібно буде більше однієї планети, щоб підтримувати людську життєдіяльність. Тобто більше ресурсів, які може продукувати планета.
На даний момент нам потрібно близько півтори планети; якщо так триватиме і далі, то до 2030 року нам знадобиться дві планети, до 2050 року — 2,8 і так далі. Інше питання — біопродуктивність планети. Вона лишається на сталому рівні, поки що. Але кількість населення зростає. На одиницю населення біопродуктивність падає, тому нам треба зменшувати екологічний відбиток на планету, щоб вистачило ресурсів. У майбутньому прогнозується, що ресурсів на всіх не буде вистачати, особливо це стосується бідних країн, які дуже сильно залежать від природних запасів. Якщо говорити про водний відбиток, то це один із ресурсів, який скорочується найбільше. За прогнозами Всесвітнього фонду дикої природи, до 2025 року вже дві третини населення світу відчуватимуть від помірного до гострого стресу, пов’язаного з нестачею води. Ми й зараз бачимо, що для України це теж велика проблема. І не тільки щодо кількості, а й якості води, бо чистої води у нас не так і багато. Ще один висновок фонду — вирішити проблему ми можемо, навіть малими силами. Якщо почнемо діяти зараз, потроху змінювати свій спосіб життя, своє ставлення до природи, то зможемо протягом десятиліть вийти на сталий рівень. Яким буде вирішення? Це «зелена» економіка, коли беруться до уваги не тільки економічні аспекти та економічні потреби природи, а всі сфери діяльності людини з таким розрахунком, щоб не нашкодити природі.
— Якщо проаналізувати, чому ми маємо таку плачевну ситуацію з довкіллям, то чи не найважливіший фактор —споживацьке ставлення людини до нього. Чи відіграють тут свою роль й інші чинники?
— Ставлення людини — це один з двигунів усього, що сьогодні відбувається. У нас є певні запити, нам потрібна їжа, енергія, матеріали для будівництва і таке інше. І чим більше нам потрібно, тим більше ми беремо.
— На вашу думку, як ми можемо перейти від функції споживача природних ресурсів до оберігача?
— Потрібно більш розумно ставитися до всіх процесів життєдіяльності, наприклад, до сільського господарства, рибальства, вирощування та вирубування лісів. Ми повинні не просто брати, поки все не закінчиться, а думати над тим, як воно має відновлюватися. Наприклад, зараз 50% популяцій морських риб, які мають промислове значення, повністю чи майже повністю виснажені.
У майбутньому нашим прийдешнім поколінням теж треба буде щось їсти, вдягати і так далі. Тобто потрібно помірно брати, щоб природа встигала відновлюватись. Що стосується продуктів, то зараз набуває популярності органічне господарство, вирощування продуктів без використання хімічних добрив, які дуже забруднюють природу та воду. Тому треба продумувати те, як краще вести господарство з мінімальною шкодою для довкілля, але це має бути системно. Те ж саме стосується впровадження відновлювальних джерел енергії, більш розумного будування будинків, які самі себе опалюють, провітрюють тощо. Всі ті технології зараз існують й їх треба впроваджувати, аби в майбутньому ми не мали проблем.
— У звіті фонду йдеться про поняття здоров’я планети. Яке воно зараз, зважаючи на всі існуючі екологічні проблеми?
— Перший показник — це індекс живої природи, який і визначає здоров’я планети. Наразі він свідчить, що не всі регіони однаково здорові. Найбільш деградовані системи — це тропічні зони. Помірна зона має трохи кращу ситуацію, ми намагаємося щось відновити і рухаємося у правильному напрямі. Але в тропічних регіонах, звідки надходить пальмова олія, яка зараз використовується у половині продукції супермаркетів, її виробництво йде за рахунок вирубування лісів. Тобто ліси як природні системи зі своїм рослинним та тваринними світом просто зникають. Стосовно Європи, то в багатьох країнах природні системи знищені, вони замінені штучними. Наприклад, у Голландії жива природа практично знищена і замінена штучними системами, коли немає природного регулювання ріки, а людина регулює її течію. В Україні теж багато деградованих земель, які треба повертати до природного стану. У радянські часи було дуже поширене дамбування, коли Дунай та Дніпро перегороджували дамбами, що порушує природні процеси. Нам потрібно відновлювати природні системи на річках, тому що вони краще працюють і захищають від паводків, а також збільшують родючість земель.
— А як оцінено у звіті стан екосистеми України?
— Він визначається за двома показниками — екологічним відбитком та біопродуктивністю. Наприклад, екологічний відбиток України складає 2,9 глобального гектара. Екологічний відбиток людства на одну людину — це ті ділянки землі, які здатні продукувати відновлювальні ресурси і поглинати вуглекислий газ. Ці ділянки вимірюються у гектарах. Щоб забезпечити життєдіяльність однієї людини, потрібно три гектари на рік, які будуть продукувати ресурси. Тобто глобальні гектари — це ті гектари, які продукують ресурси, але вони усереднені. Це не конкретний, а загальний шматок Землі. Виходить, що екологічні гектари — це ті ділянки, які нам потрібні, щоб прогодуватись і прожити. А біопродуктинвість — це ті ділянки, які ми маємо насправді. Наприклад, в Україні на одну людину припадає 2,9 глобального гектара, а біопродуктивність наших систем складає 1,8 гектара. По світу середні показники такі: 2,7 гектара — це екологічний відбиток, і 1,8 — це біопродуктивність. В Україні дані близькі до середньосвітового показника. Наприклад, в Об’єднаних Арабських Еміратах екологічний відбиток становить більш ніж 10 гектарів. Окремим складовим є відбиток вуглецевий, тобто скільки Україна викидає в повітря вуглекислого газу. Для нашої держави характерно те, що ми виробляємо будь-яку продукцію з великими втратами води, енергії та інших ресурсів. Шлях до поліпшення — зменшення цих втрат. В інших країнах світу ту ж одиницю продукції виробляють зі значно меншими втратами. Тобто ми можемо скорочувати ці втрати, завдяки чому буде зменшуватися екологічний відбиток.
— Судячи з цих показників, наскільки «хворе» наше довкілля?
— Для нас великою проблемою є забруднення, засолення земель, але регіони, в яких ми не ведемо господарської діяльності, є досить здоровими. Це Карпати та заповідники на їхній території. А ті землі, де вели і ведемо господарську діяльність, у досить деградованому стані.
— Які кроки маємо робити зараз, щоб зберегти довкілля і в Україні, й у світі в цілому?
— Якщо ми будемо скорочувати споживацькі звички, економно використовувати ресурси, енергію, воду, це матиме позитивний вплив на довкілля. Ми можемо переробляти ресурси, наприклад, здавати макулатуру чи пластикові пляшки. Є багато-багато маленьких речей, які ми можемо робити щодня, а вони матимуть значний вплив. Не хочу лякати, але якщо зараз нічого не робити, наслідки будуть погані. Не вистачатиме ресурсів, енергії, їжі, будуть страждати найбідніші та найуразливіші країни, можлива війна за ресурси, що призведе до деградації планети. Але все-таки надія є. Якщо будемо робити маленькі речі разом, матимемо більший результат.
