Уже не в першому числі «Дня» висловлюється «думка» щодо заборони КПУ, причому друкуються «думки» тільки на підтримку заборони. Хіба інших немає? Не віриться. Особисто мені КПУ не заважає i абсолютно байдуже — буде така заборона чи ні, тому що, переконаний, — ця партiя існувала, існує й існуватиме. А ось кредит довіри Україні як державі у разі заборони буде неабияк підірвано, i не тільки у власного народу, а й на міжнародній арені (він і так, на жаль, не високий). А. Водолажко з Києва у №32 на початку своєї «думки» виступає за категоричну заборону, а в кінці — за «організацію дійсно комуністичної партії»(?!). Шкода, що він не розвинув свою «теорію» — в чому вона полягає, ця «дійсність». Маркс і Ленін стверджували, що результатом праці людини має розпоряджатися вона — людина праці, що той, хто створює блага, повинен користуватися ними в першу чергу, він — творець. Не розумію, що ж тут антидержавного i, тим більше, антиукраїнського, а головне — в чому тут протиріччя «більшості громадян»?
Саме більшість громадян, причому переважна більшість, саме тим і не задоволена, що результати їхньої праці привласнено тими, хто до цієї праці жодного відношення не має, що їхня праця не тільки знецінена, а й стала безкоштовною взагалі, чого немає в жодній хоч трохи цивілізованій країні (як і не спливає там питання про заборону якої б там не було партії, у тому числі й компартії).
І як же не згадати, що до приходу до влади «демократії» (дуже модне слівце, навіть у тих, хто й поняття не має про його призначення) простим смертним жилося хоч і не шикарно, але цілком пристойно. Принаймні, порівнявши пенсію в 120— 132 крб. при ціні на хліб 28 коп. за «тоталітаризму» та пенсію в 65—70 грн. при ціні на хліб 1грн. 50 коп. за «демократії», відрізнити і вловити різницю спроможний навіть не дуже грамотний.
Людство, на відміну від тваринного світу, всеядне, але один їсть хліб із маслом і червоною ікрою, а інший — без них, та й то не досита, хоча виробляє все це не перший, а другий. Комуністи вважають це несправедливим. Я теж вважаю це кричущою несправедливістю, хоча ні до компартії, ні, тим більше, до інших партій ніколи не належав, і зараз теж. Проте нас таких багато, дуже багато, то чому б і нас не «заборонити»? А що? Забороняти — так забороняти, що вже там бути дріб’язковим.
