У географічно далеких від Буковини США зірка Голлівуду Дастін Хоффман гадки не має, що мимоволі змусив попотіти чиновників Чернівецької міськради. Їхню активність стимулювала звістка, що канадська кінокомпанія зніме фільм про колишнього мера (примаря) Чернівців Траяна Поповича, якого зголосився зіграти славетний Д. Хоффман.
Траян Попович урядував у Чернівцях 1941—1942 рр. під час окупації Буковини союзною фашистській Німеччині Румунією. У центрі Чернівців тоді створили гетто, в яке зігнали 50 тисяч євреїв — половину населення міста. У жовтні 1941-го звідси їх мали депортувати у Трансністрію — територію між Дністром і Південним Бугом, фактично прирікаючи на неминучу загибель. Адвокат за фахом і гуманіст за поглядами, Т. Попович намагався цьому перешкодити. Він переконував губернатора краю, а через нього — вище керівництво Румунії у внеску євреїв у розбудову Чернівців, просив зглянутися бодай над конче потрібними місту фахівцями та пенсіонерами й інвалідами. Сміливця почули. Хоча чимало євреїв депортували, майже половина в’язнів гетто одержали спеціальні охоронні грамоти. Частину їх, щоправда, міські урядники продали за великі гроші, та фактом є те, що завдяки Т. Поповичу Чернівці були чи не єдиним містом окупованої фашистами Європи, де протягом війни мешкали майже 20 тисяч євреїв. Потуга Т. Поповича не залишилася непоміченою. Його ім’я увіковічили в Єрусалимському меморіалі «Яд ва-Шем», зарахувавши до «праведників народів світу».
А ось у рідному місті про Т. Поповича забули. До кінця 2011-го він навіть не сподобився бути представленим у галереї портретів чернівецьких бургомістрів, примарів і міських голів, що два десятки років прикрашає стіни зали засідань Ратуші.
— Власне, як іще два десятки очільників міста, які урядували в Чернівцях у різний час, — каже голова Товариства «Український народний дім у Чернівцях» Володимир Старик. — У числі забутих, зокрема, єдиний бургомістр-українець Осип Безпалко, який є одним із творців української державності та котрий очолював Міністерство праці УНР. Йому випало керувати містом у листопаді буремного 1918 року, коли Чернівці раз по раз переходили із рук у руки. Протягом свого короткого урядування він зумів не лише запобігти погромам і зберегти в місті порядок, а й надовго забезпечив безперебійне функціонування міського господарства та розробив систему управління магістратом, якою в осучасненому вигляді користуються до сьогодні.
Ба, та в ратуші проігнорували навіть того, завдяки кому постала будівля із «забудькуватими» нащадками-чиновниками. Очолюючи магістрат протягом 1832—1848 років, бургомістр Франц Лігоцький не лише домігся дозволу Відня на будівництво Чернівецької ратуші (позаминулого століття Буковина була у складі Австрійської імперії. — Авт.), а й керував її спорудженням від закладення наріжного каменя до урочистого відкриття.
Провали історичної пам’яті у Чернівцях розпочалися з часу створення галереї у 1990-ті роки. Право бути представленими в залі сесійних засідань одержали тільки законні, з точки зору мерії, бургомістри. Тобто ті, кого обирали члени магістрату чи громада. Принаймні, саме на це посилалися чиновники міськради, обѓрунтовуючи відсутність у галереї портретів О. Безпалка, Т. Поповича, Ф. Лігоцького та інших.
— Якщо чиновники щирі, то мали б однаково ставитися до всіх, — вважає В. Старик, який три роки тому почав дискусію щодо відновлення історичної справедливості. — Та, заперечуючи законність повноважень одних, вони водночас визнають легітимність п’ятьох урядників, призначених керівниками міста румунською окупаційною владою 1918 року та більшовицьким режимом 1940-го та 1944-го.
Третейським суддею суперечки мав стати Державний архів Чернівецької області. За підписом його директора Д. Жмундуляка, ще 2008 року Чернівецькій міськраді надіслали необхідні довідки. Однак із мертвої точки справа не зрушила, хоча, каже В. Старик, про портрети забутих бургомістрів уже навіть не йдеться. Він наполягає бодай на їх згадці у відповідному переліку на офіційному сайті міськради.
Якщо стосовно Т. Поповича процес частково пришвидшила звістка про фільм за участю Д. Хоффмана (торік у жовтні в ратуші з’явився лишень його портрет), то О. Безпалко, Ф. Лігоцький та їхні «побратими по нещастю» цілком забуті досі. Як ідеться в датованій лютим 2012 р. відповіді з мерії В. Старику, питання все ще вивчають. Тож виглядає, що, крім Голівуду, чиновникам Чернівців ніхто не указ.
