Таку сумну статистику наводить Міністерство з надзвичайних
ситуацій на сьогоднішній день.
Вода відступила, але з’явилися нові несподівані загрози
для життя людей.
Наприклад, за твердженням медиків, які перебувають сьогодні
в Закарпатті, багато врятованих під час повені продуктів харчування, перетворилися
на джерела інфекційних захворювань.
Окрім екологічних причин закарпатської катастрофи існують
й економічні. Складна економічна ситуація в Україні не дозволила повністю
виконати постанову Кабміну України щодо інженерного захисту території та
об’єктів, попередження реакцій на надзвичайні ситуації техногенного і природного
походження, а також організації та здійснення моніторингу з таких процесів.
Безперечно, такі процеси повинні передбачатися, прогнозуватися.
Комплексною програмою заходів проти повеней від 26.01.1994 року №37 у Закарпатській
області передбачалося до 2000 року спорудити 200 кілометрів захисних гребель
і 51 кілометр берегових укріплень, відрегулювати русла річок. Однак «завдяки»
дуже нестабільному фінансуванню з самого початку реалізації заходів, передбачених
комплексною програмою, збудовано лише 33 кілометри гребель (17% від запланованих),
укріплено 20 кілометрів берегів річок (39%) і відрегульовано 41 кілометр
русел річок (25%). Бюджетні асигнування на заходи проти повені рік у рік
скорочувалися і досягли критичної межі. Нинішнього року не введено в експлуатацію
жодного об’єкта. Коштів не вистачає навіть на ремонт уже збудованих споруд.
Однак стихія байдужа до браку грошей.
Із монологу жительки села Сасове Виноградівського району
Діани Перило: «Весь день ми всім селом стежили за рівнем води. З ранку
він швидко піднімався, а після полудня почав спадати. Ми заспокоїлися,
зраділи і ввечері розійшлися по домівках ночувати. Близько 12 часів ночі
до мене в будинок забіг родич з криком: «Вода вже вдома!» Я встигла лише
одягнути трирічну доньку і себе абияк, і ми вилетіли на вулицю, а там...
Вода рівна-рівна, мов скло. У ній відбивається місяць і зірки, і ніякого
страху. Він з’явився, коли почали падати, рушитися будинки, коли вода піднялася
вже дуже високо. Наступного дня вона почала спадати, але в підвалах, як
і раніше, все плавало. Треба відкачувати воду. Як? Вирішили вичерпати просто
відрами. Довго, але іншого способу немає. І тут у селі з’явилися якісь
божевільні хлопці. Навіть не відрекомендувалися, а просто з порога: «Де
тут воду відкачувати?». Зайшли в підвал і цілий день все гуло, все працювало.
Ми їх обідом хотіли нагодувати, вони відмовилися, сказали, що своє мають,
а нам продукти напевне ще знадобляться. До вечора відкачали, сказали нам
«спасибі, що не заважали» і поїхали. Славні, але й справді ненормальні
якісь».
Як з’ясувалося, цими «божевільними» рятівниками були хлопці
з Вінницької і Київської частин МінНС. На боротьбу зі стихією і ліквідацію
наслідків повені було кинуто великі сили — близько 10 тисяч людей і тисячі
одиниць техніки. Це аварійно-рятувальні загони військ МінНП, підрозділи
Національної гвардії, Міноборони, Прикордонні війська, МВС, вертолітні
ескадрильї. Відмінно працював гелікоптерний підрозділ прикордонних військ.
Авіатори здійснювали дуже складні, віртуозні посадки на річкових наносах
і мілинах, знімали потерпілих з уламків будинків. Саме так було врятовано
114 чоловік.
Рятувальники ЦВАРЗ (Центрального воєнізованого аварійно-рятувального
загону) побували в найнебезпечніших місцях, завдяки їм налагоджено зв’язок
з гірським селищем Руська Мокра, вони відкопали загиблу родину, поховану
під величезним шаром землі і води, а також вивозили людей із зони лиха.
Кілька днів тому професіонали-рятувальники повернулися до Києва. На мої
запитання відповів один з них — Володимир Левашов.
— Як ви опинилися в зоні лиха і які ваші перші враження?
— У Закарпатті ми виявилися на третій день повені за наказом
міністра НС. Першим пунктом стало село Варієве Берегівського району, яке
на угорський манер називається Вари. Нижня частина села була затоплена.
Три чверті будинків — повністю зруйновані. Варієве розташоване за два кілометри
від угорського кордону, і місцеве населення вважає себе швидше угорським,
ніж українським. Навіть спілкуватися було складно, оскільки домінує угорська
мова, та й ставлення до допомоги з України відповідне. Місцеві жителі більше
довіряли «землякам». Хоча за час перебування там я бачив тільки три ковдри
і хліб, надісланий угорцями для села. Усе це було ретельно знято відеокамерою.
Працювали «на камеру» й угорські рятувальники. Пожежними помпами вони відкачували
воду з будинків, що було абсолютно нераціонально. У цій ситуації їм довелося
б помпати півроку. І все ж ми, плаваючи на човнах, допомагали місцевим
жителям рятувати майно, що залишилося. Його, зрозуміло, було небагато —
позначилося традиційне в таких випадках мародерство.
— Скільки часу ви пробули в Закарпатті?
— Розраховували на 4—5 днів, а провели 20. У багатьох навіть
бритв не було. Лише в селі Варієве ми затрималися на 4 дні.
— Який етап робіт видався вам найскладнішим?
— Наступний після Варієвого — розвідка в гірські села.
Якщо в нижніх селах була електрика, і деколи працювала пошта, то вище дорога
була зовсім розмита і не було електрики. Люди вже три доби жили в таких
умовах, дуже небезпечними шляхами вони спускалися за сірниками, свічками
та іншими необхідними речами. До Руської Мокрої ми піднімалися 35 кілометрів
пішки розмитою дорогою, без світла. У цьому селі ми знайшли живцем поховану
під селом сім’ю. Копати було вкрай складно, тому що треба було пройти триметровий
шар землі. Це була не просто земля — розмокла глина з камінням, палицями
та іншим, яка до того ж замерзла.
— Що відомо про цю сім’ю?
— Сім’я з чотирьох чоловік, діти — дівчинка п’ятнадцяти
років і десятирічний хлопчик. Врятувалася лише бабуся, яка в момент катастрофи
виявилася поза будинком. Коли ми розкопали, то побачили, що батько був
у костюмі хімзахисту. Очевидно допомагав сусідам врятовуватися від наступаючої
води. Його знайшли окремо, а мати була поруч з дітьми. Усе сталося вночі,
сталося моментально, хоча, я гадаю, цієї ночі ніхто з них не спав...
— Невже вам вдалося повністю розкопати винятково вручну?
Хто допомагав загону рятувальників?
— Перший труп ми відкопали вручну. Ударили морози і продовжувати
копати лопатами промерзлу землю було неможливо. Через кілька днів сюди
вже міг дістатися важкий вантажний транспорт, такі собі всюдиходи. Техніка,
яку ми використовували, була місцевою. Дуже здивувало те, що крім трьох
родичів загиблих, нам ніхто не допомагав. Здавалося б, односельці, сусіди...
Вони жили своїм життям: заробляли гроші, рубаючи ліс, заготовляли сіно,
стояли в черзі за гуманітарною допомогою... І натовп роззяв був великим,
що дуже заважало. Страшно усвідомлювати, що все це перетворилося на видовище.
А щодо техніки ситуація забавна: не вистачало солярки і постійно крали
деталі. Безперечно, серед місцевих жителів теж були винятки. Один з них
запропонував свій трактор і допомагав нам цілий тиждень. За свою роботу
він отримав від голови банку тушкованого м’яса. У цей час склади вже були
забиті теплими речами з «гуманітарки», такими необхідними йому. І чергу
за допомогою пропустив, і трактора понищив... Взаємостосунки між людьми
там просто не піддавалися логіці.
— А як складалися стосунки всередині загону? Які були побутові
умови?
— За 20 днів нам довелося ночувати в десяти різних місцях:
у лікарнях, дитсадках, військових частинах, одного разу навіть у відкритій
вантажівці на ходу. Ми працювали на всі сто, а темної пори доби за можливості
відпочивали. Смішна деталь: майже в кожному закарпатському селі безплатний
більярд.
ЦВАРЗ створений усього рік тому і, на жаль, справа для
нього знаходиться постійно. Командир ЦВАРЗ Валерій Багрій так прокоментував
ситуацію, що склалася:
— Хлопці працювали добре. Вади були тільки в екіпіруванні.
Вони розраховували затриматися там на 4—5 днів, максимум на 10. Але обсяг
робіт виявився дуже великим, а місця робіт — відірваними від цивілізації,
що спричинило затримку з паливом, обладнанням, продуктами.
Виїжджала одна зміна — 13 чоловік. Люди, які в ній працювали,
сказали відразу, що будуть доти, доки не закінчать. Наші лікарі ще пробудуть
там до 24—25 грудня.
Було двоє наших водолазів. Вони працювали тільки в одному
місці — обстежували міст, що провалився, поблизу села Хуст. Глибина там
10—12 метрів, все навпомацки, течія дуже сильна. Наші фахівці обстежували
опори і зробили висновок, що навіть після реконструкції наступної повені
міст не витримає.
Фахівці-геофізики ЦВАРЗ вели пошук селевих озер. Плануємо
запропонувати міністру НС створити спільно з іншими міністерствами експедицію,
щоб у лютому-березні провести обстеження ділянок із селевими озерами. Навесні
річечки размерзнуться, почне танути сніг. Я думаю, що відлига буде десь
у лютому. І якщо тепер, саме тепер, не «розібрати» ці озера, звідти поповзе
1000 кубометрів зсувів. І навесні знову доведеться розкопувати...
№247 23.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
