За оцінками учасників ринку, минулого року обсяги експорту брухту чорних і кольорових металів сягали близько 2 млрд. доларів, з них на частку кольорових металів припадало не менше половини. У галузі працювало близько 3 тис. підприємств, на яких було зайнято 200 тис. працівників. Середній річний обiг дрібної фірми — 30—50 млн. доларів.
Природно, що такий цікавий бізнес не міг залишитися поза полем зору урядових чиновників. Починаючи з 1997 року, для експортерів вольниця, можна сказати, закінчилася. Наприкінці осені 1997 року було видано низку документів, що посилюють режим вивезення брухту (особливо кольорового) та умови діяльності торговців. Зокрема, виконавча влада зробила ряд перевірок експортерів за участю найрізноманітніших каральних інстанцій. На початку квітня 1998 року Кабмін зробив кольоровий брухт товаром, що підлягає жорсткому експортному контролеві. А вже наприкінці квітня було зроблено чергову спробу паралізувати роботу більшості експортерів: їм були пред'явленi абсолютно нездійсненні вимоги як умови експорту. Проте, останню атаку на експортерів було відбито зусиллями західних організацій. Та все ж, Кабмін не залишив своїх спроб сконцентрувати експорт у декількох підконтрольних фірмах (дійсно, навіщо ділитися виручкою з «тисячами» тих, хто бажає?).
За період 1998—1999 років було видано понад десять різних нормативних актів, що регулюють експорт брухту. Наприкінці минулого року в першому читанні було прийнято аналогічний проект закону, підготовленого у стінах Кабміну. Не виключено, що уряд наполягатиме на запровадженні заборонного експортного мита і на узаконенні «кріпацтва» для експортерів. Одне слово, говорити, що на ринку брухту панує хаос і свавілля, щонайменше, некоректно. Що ж до інших його ( тобто ринку) характеристик, то в них виявляється чітка тенденція до монополізації експортних потоків у руках декількох великих фірм. По-перше, регулюючі документи Кабміну збільшили вартість експортних операцій, оскільки зросла кількість витрат на дозволи й хабарі. Таким чином, вижити зможуть тільки структури з великими обсягами реалізації. По-друге, про зменшення кількості суб'єктів-заготівників говорить цінова кон'юнктура: закупівельна ціна брухту від неповнолітнього «сталкера» відрізняється від оптової ціни на 200—300%. По-третє, за два роки просто було поділено сфери впливу між українськими кланами, так що конкуренція тут рано чи пізно померла б своєю смертю.
І на завершення «передмови» — декілька слів про маленьких людей, що потроху крадуть брухт. Гадаємо, що їхнi життєві проблеми пов'язані з регулюванням експорту металів лише частково. Дійсно, якщо людина живе в «депресивній» Східній Україні, не може знайти роботу, втратила всяку віру в краще майбутнє, чи перестане вона красти, коли попит на брухт з боку експортерів впаде? Відповідь очевидна: красти вона не перестане, тому що альтернативного заробітку в неї все одно не з'явиться. А ось оплата її «ризикованої» праці дійсно поменшає… Тоді, можливо, вона почне красти щось інше.
КОМЕНТАР
Володимир БОНДАРЕНКО, «Реформи—центр»:
— Ситуація зі збиранням, переробкою та вивезенням брухту як чорних, так і кольорових металів в Україні до цього часу практично не була врегульована законодавством. Тому виникли дуже складні процеси, які призвели до втрати Україною великої кількості сировини кольорових металів, розкрадання електросилових установок, кабельних ліній тощо. Безумовно, треба було робити певні кроки в цьому напрямку. Тому що щодо чорних металів — там інша ситуація. Україна сьогодні здатна частину зібраного брухту все-таки відправляти за кордон і таким чином забезпечувати себе іншими компонентами для виробництва сталі. Цей процес також має бути введений в законодавче русло. Тому минулої суботи було прийнято закон. Однак зміст деяких його статей викликає багато запитань. Насамперед, ідеться про те, що проста заборона вивезення за кордон брухту та зливків кольорових металів призведе до того, що, по-перше, різко зменшиться надходження валюти до держави — близько півмільярда доларів щороку. По-друге, різко зросте контрабанда, тому що наші кордони не закриті в повному сенсі. По-третє, фактично буде зламано структуру з переробки брухту, яка вже склалася в Україні, будуть зламані схеми роботи з давальницькою сировиною; у підсумку кабельна продукція, яку ми не виробляємо, не зможе надходити в Україну. По-четверте, кілька підприємств, для яких переробка брухту — основна експортна продукція, опиняться в невизначеній ситуації. Є ще декілька наслідків, які треба сьогодні оцінити тверезо. Норми закону про брухт фактично призводять до порушення Україною своїх зобов'язань на міжнародному рівні, оскільки Україна в міжнародних договірних системах узяла на себе зобов'язання не вживати таких заходів, як пряма заборона. Тому я думаю, що закон прийнято в емоційному плані правильно, але з юридичного, правового погляду, а також із погляду економічної доцільності він потребує подальшого доопрацювання. Я вважаю, що вже найближчим часом треба вносити через структуру Верховної Ради певні зміни до цього закону і робити його цивілізованим, тому що пряма заборона будь-де призводить до наслідків, які більше негативні...
Уже була така тенденція, коли Кабінет міністрів свого часу заборонив вивезення металів, потім дав дозвіл лише декільком структурам, що призвело до фактичної монополізації ринку експорту чорних і кольорових металів. І це дало негативні результати, тому що колишні державні сталеплавильні та інші переробні заводи не змогли заплатити за той брухт, який вони одержали від монопольних структур.
