А от у савані (яку нещодавно по ящику показували) закони
інші.
Гуманістичні.
Тупають жирні зебри із жирафами: траву поскубують, харчуються.
Поруч здоровенний лев розлігся. Із кігтями, з іклами, все як належить.
Подрімає на сонечку, переварює. Око примружить: подивиться ліниво на смугастий
зад, позіхне і знов на боковеньки. І всім усе байдужісінько.
До пори до часу.
Відіспиться гривастий, у животі від голоду забурчить, тоді
встане, потягнеться, я-а-к рикне. Тут уся парнокопитна братія тривожно
починає метушитися. І тоді вже як кому пощастить. Не приловчиться рудий,
не вполює кого, то виснажиться, може і здохнути навіть. Воно шкода звірюгу,
та не все коту масниця. А піймає яку антилопу-гну, то загризе і похарчується.
Шкода, звичайно, окремо взяту козу, та рогатому роду не без приплоду. І
знову всім усе байдужісінько.
Називається природна рівновага. Закон сафарі.
А ось не по ящику, вживу щодня споглядаю. Метро, перехід,
бабусі, сигарети, горілка. Поруч рудий Лев у формі. Із пістолетом, наручниками,
все як належить. Око щулить, позіхає. Усім байдуже. До пори до часу. А
з переходу вийти — величезний будинок євроремонтними вікнами офісів віддзеркалює.
За тими вікнами ті фірми, які бабусь тим підакцизним товаром якось забезпечують.
Під тими вікнами чини ходять. Позіхають.
Недалеко банк, де за фасадом ці фірми туди-сюди прибутки
миють. Перед фасадом СБУшники та УБОЗники очі щулять. На кордоні митники
дрімають, а мимо них хура від тих фірм, через ті банки, для тих бабусь
усяку-всячину тягне.
А ще... А ще носорога показували. У-у-у! Морда, ніби в
мерса шестисотого. Пре відчайдушно. Йому ця котяча- козляча метушня байдужісінька,
бо товстошкірий.
Закон сафарі.
