Але якщо в першій фазі конфлікту проблему намагалися обговорювати цивілізовано і «мозковий штурм» було спрямовано на консенсус, то нині вже зрозуміло: ситуація зайшла у глухий кут. Про це свідчить зміщення акцентів з площини будівельної в площину особисту. Наприклад, позачергова сесія Вилківської міськради постановила, що, виявляється, з 1998 року (тоді, згідно з Указом Президента, «Дунайські плавні» стали Дунайським біосферним заповідником, розширилася територія і було розроблено нову зональність) заповідник порушує традиційні права жителів місцевого населення. А саме — «завдяки» його експансії вони не можуть рибалити, пасти худобу, заготовлювати сіно і займатися городнім господарством. А зі слів Олександра Волошкевича, риболовлю на території ДБЗ не забороняли ніколи. Хіба що в період гніздування птахів до трьох морських кіс заповідної зони рибальським човнам було заборонено підходити ближче ніж на 150 метрів. А в зв’язку з об’єктивними екологічними чинниками і для того, щоб позбавити місцевих жителів конкуренції, з минулого року дозвіл на риболовлю стали видавати тільки місцевим рибалкам. Чому ті, за iдеєю, мають тільки радіти. До речі, «Одесарибзавод» і Комітет рибного господарства офіційно висловлювалися проти будівництва каналу через гирло Бистре. Оскільки всім відомо, що на румунському судноплавному Сулинському гирлі промислову риболовлю не ведуть — це несумісне з безпекою судноплавства.
Така сама невідповідність і з городами, що знаходяться на території заповідника. На сьогодні доступ до них ніхто не обмежує і відбирати не має наміру. Зате, напевно, непогані будуть на смак полуниці, вирощені в зоні, де будуть вантажити сипучi речовини, небезпечнi для здоров’я, — скажімо, селітру.
Так і в іншому, запевняє О. Волошкевич, ніхто на догоду флорі і фауні не порушував права місцевих жителів. І ті не скаржилися. Худобу випасали на всій території (за винятком заповідних приморських кіс), сіно не заготовлювали лише у віддалених від Вилково місцях, а біля початків очеретяного бізнесу стояла саме адміністрація заповідника. Минулого сезону на заготівлі і перебиранні тростини було зайнято 950 вилківчан.
Незважаючи на це, сесія постановила відвести під зону суворої охорони ДБЗ не більше нiж 8% його території, доручити міському голові вжити заходів з вилучення у заповідника 2541 га проток і повернути їх місту, і нарешті, довести до відома Президента, що пункт його Указу про організацію заповідної території не виконано, і просити його вирішити цю проблему.
А Президент так і не підписав підготовлений Мінтрансом проект Указу про розподіл ДБЗ. Причиною обвинувачень заповідника у незаконослухняності, зі слів заступника директора з технічної експлуатації каналів і плавзасобів «Дельта-Лоцман» Костянтина Сизова, було те, що при розробці нової зональності і узгодженні її «з Комітетом рибного господарства, Комітетом лісового господарства, а також з іншими зацікавленими міністерствами і відомствами» «зацікавлених» проігнорували. І в результаті зони заповідника розміщено таким чином, що за будь-яких варіантів будівництва каналу постраждають флора і фауна. Тому в «Дельта-Лоцман» стверджують, що при розробці альтернативних варіантів НАНУ переслідує лише одну мету: не допустити будівництва, пропонуючи дуже витратні варіанти і при цьому не більш, а то й менш прийнятні з екологічного погляду. Щоправда, коли будувати канал за приватні гроші зголошувалася фірма «Дунай порт», їхню ініціативу з ентузіазмом не сприйняли. Вважали, що в даних питаннях залучення приватних структур не піде на користь каналу.
А нині Мінтранс вважає, що ситуацію слід виправляти. І будувати канал, вдаючись до радикальних заходів. Насамперед, вони полягають у тому, щоб переробити зонування з урахуванням міжнародного і національного законодавств з прав людини і гармонійного співіснування ДБЗ з транспортним комплексом водного регіону. Адже українські гроші, які витрачають національні судноплавні компанії за прохід через румунські канали, інвестують економіку Румунії.
Керівництво заповідника вважає, що якщо коштів на альтернативні варіанти не знайдеться, то можна було б розглядати компромісні. Наприклад, спільно з іншими країнами використати канал для найбільш глибоководних суден. Або домовитися про пільгові умови з румунами. Адже за кадром залишається ще один нюанс: якщо Україна почне будувати канал через гирло Бистре, це може позначитися на Сулінському судноплавному каналі. А згідно з документами, якщо гідрологічний режим однієї країни зможе погіршити стан об’єкта в іншій, це повинні заздалегідь узгодити.
Але цей факт сьогодні не обговорюють. Проте в даному контексті мало звертають увагу і на те, що Україна знаходиться на передостанньому в Євразії місці за кількістю заповідних територій (після нас тільки Афганістан). І якщо площа вітчизняних заповідників становить 4,2% від усієї території, то в європейських країнах, стандартам яких ми хочемо відповідати, їх майже 10%.
