В Україні катастрофічно не вистачає якісного дитячого медіа-продукту. Такий висновок можна зробити, виходячи з дослідження, яке нещодавно замовила ініціативна група «Хуха- Моховинка». В опитуванні взяло участь 211 дітей, віком від 5—12 років. І жоден респондент не назвав дитячу телепередачу українського виробництва, яку б він дивився. Західні ж програми в Україні закуповуються не дуже активно. Лише у Харкові декілька респондентів заявили, що дивляться дитячі телепередачі, оскільки у них кабельне телебачення транслює два західні спеціалізовані дитячі телеканали.
Вакуум у дитячих телепередачах заповнюється дорослим телепродуктом. Найбільшою популярністю серед дитячої аудиторії користуються серіали — «Моя прекрасна нянька», «Кармеліта», «Флорісьєнта», «Зцілення любов’ю», «Клон». Більше того, улюблені телепередачі дітей — це «Вікна з Дмитром Нагієвим» та подібні ток-шоу.
Що стосується книг, то спеціалісти зазначають: діти дошкільного віку ще можуть згадати дитячі казки, які були написані в радянський період, оскільки саме ці казки читають їм батьки. Самостійно і свідомо діти вибирають книги, починаючи з восьми років. При цьому помітна перевага надається фантастиці і пригодам. Але насправді йдеться про одну й ту ж грамотно популяризовану серію книг про Гаррі Поттера. Просто одні діти відносять ці книги до фантастики, а інші — до жанру пригод.
Як зазначає Ольга Арканова, начальник служби у справах неповнолітніх Київської міської державної адміністрації, заступник голови комісії з гуманітарних питань Київської міської ради, сьогодні дітям не має що дивитися по телевізору, слухати по радіо та навіть читати. Незважаючи на те, що сьогодні в Україні діє 2881 суб’єкт видавничої справи, за період з 1999 по 2005 рр. лише 16% видавництв видавали дитячу літературу. Не створено за останні роки й жодного привабливого мультиплікаційного героя. У той же час комп’ютерні технології розвиваються з блискавичною швидкістю. І за відсутністю альтернативи, діти обирають саме віртуальні розваги — зазвичай, криваві бійки та «стрілялки». Іншими словами, найбільша проблема сучасних дітей, як вважають експерти, — це комп’ютер. У дітей, які багато часу проводять за комп’ютерними іграми (24% респондентів у всіх вікових групах), реальної іграшки як такої не існує. І як бажану вони називають нові релізи комп’ютерних ігор, що тільки виходять на західні ринки. А також — сучасне «екіпірування» для своїх домашніх комп’ютерів, аби можна було грати в нові ігри. «Дитина відчуває себе впевненішою у віртуальному світі, ніж у несправжній реальності», — констатує О. Арканова.
Як зазначає Анастасія Владичинська, ініціативна група «Хуха-Моховинка», ще у 2003 році українські парламентарії заявляли, що в Україні треба розвивати ринок засобів масової інформації для дітей. Але минуло два роки, і ніхто не помітив змін. «Проблема в державі така, що ми забуваємо не тільки народжувати, але й виховувати тих, кого народили. 90% українських дітей не виявляють креативності, 70% регіональних селищ не мають спортивних секцій, дитячі телепередачі займають лише 5% ефіру, а з них 60% містять високий рівень агресії. Більше того, 50% батьків взагалі не знають, що подобається їхнім дітям», — каже А. Владичинська.
КОМЕНТАРІ
Юрій КАЛАШНІКОВ , практичний психолог Державної соціальної служби для молоді:
— Розвиток дитини безпосередньо залежить від родини, в якій вона знаходиться. Основна проблема виховання дітей криється в батьках, які зовсім не приділяють уваги своїй малечі. За офіційними даними, більшість батьків спілкуються з дітьми не більше однієї години на добу. Масові розлучення у нашій державі свідчать про нестабільне соціальне підґрунтя, й відповідно дитина росте соціально незахищеною і неадаптованою до нормальних умов життя. Не останню роль у ситуації, що склалась, відіграють засоби масової інформації, серед яких майже повністю відсутні дитячі передачі. Таким чином, діти швидко входять в доросле середовище, до якого вони ще не готові. Найкраще, що ми можемо сьогодні зробити, на мою думку, — це подбати про те, аби в школі обов’язково був психолог, як для молодших класів, так і для старших. Потрібно активніше залучати до роботи соціальних працівників. У будь-якому випадку це має бути скоординована і цілеспрямована робота.
Олександр ГУБЕНКО , головний редактор журналу «Практична психологія та соціальна робота»:
— Існує багато білих плям стосовно висвітлення дитячої тематики у засобах масової інформації. Вітчизняний телеефір не пристосований до дитячих уподобань. Лише деякі телепередачі Харківського виробництва більш-менш створюють корисні програми для дітей, дають їм слушні поради. На сьогодні залишається жахливим становище вітчизняної друкованої продукції, немає жодного науково-популярного періодичного видання для дітей та підлітків. Ті часописи, які нині купують батьки, зазвичай містять рекламну інформацію, задовольняючи лише примітивні потреби дитини.
Аналогічна історія й з радіоефіром. На відміну від радянських часів, передачі не містять доречної інформації як для батьків, так і для дітей. Що стосується книжкового ринку, то літературу, яка справді розвивала б кмітливість дитини, її пам’ять, увагу друкують лише у західній Україні — переважно у Тернополі та Львові. Причиною цього ганебного становища є неврегульовані економічно-правові відносини в країні.
