«Запрошуються на роботу! Для доставки негабаритного товару. Можна без досвіду роботи. Заробітна плата до 5000 гривень на тиждень». Бачили такі оголошення? Їх розвішують по маршрутках у багатьох обласних центрах України, в київському метро, в деяких містах — навіть на сітілайтах.
Євген Онопрієнко з села Мошни Черкаської області минулої зими звернувся за подібним оголошенням. Чоловікові запропонували попрацювати три місяці в Росії кур’єром в інтернет-магазині одягу. Євген зголосився, розповів про це батькам вже з потяга до Москви. У січні цього року чоловік перестав виходити на зв’язок. А згодом батькам Євгена зателефонувала невідома жінка й повідомила, що їхній син перебуває в СІЗО в місті Калуга. Українцю висунули звинувачення за 228 статтею Кримінального кодексу РФ («Незаконне придбання, зберігання, перевезення, виготовлення, переробка наркотичних речовин...»). Інтернет-магазин одягу виявився сервісом із розповсюдження так званого спайсу, заборонених у Росії курильних сумішей.
18 серпня цього року суд у Калузі визнав Онопрієнка винним і засудив до семи років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Важливий момент: чоловік визнав провину, але стверджує, що, зголошуючись працювати кур’єром, не знав, у що буде втягнутий. А до кримінальної роботи його «мотивували» погрозою застрелити.
ТИПОВА ЖЕРТВА — ЧОЛОВІК 20 — 35 РОКІВ
У схожій з Євгеном ситуації опинилися до двох тисяч українців, затриманих або вже засуджених за 228-ю статтею КК РФ. Мати Євгена — Катерина Онопрієнко — гуртує людей, чиї родичі постраждали від цієї схеми, і разом вони борються за повернення додому своїх близьких і за те, щоб у злочинні операції не вплутували нових людей.
Точне число жертв назвати складно. Координаторка Медійної ініціативи за права людини Марія Томак проводила розслідування з теми і розповідає, що Міністерству закордонних справ вдалося встановити 300 постраждалих. Російські компетентні органи у свою чергу повідомляли про 1300 українців, затриманих за розповсюдження наркотиків, і немає підстав не довіряти цим даним. Після цієї заяви пройшов певний час, і, за інформацією українських консульських установ, кількість наших громадян, затриманих і засуджених у Росії за 228-ю статтею, зростає.
Як правило, до розповсюдження наркотиків залучають чоловіків 20 — 35 років. Правозахисникам наразі невідомі випадки, коли жертвою схеми ставали жінки. «Ми з моїми знайомими спробували зустрітися з такими вербувальниками кілька тижнів тому, — розповідає Марія Томак. — На цій зустрічі попередили, що йтиметься про розповсюдження наркотичних речовин, але так відбувається не завжди».
Механізм виглядає так: людина звертається за оголошенням, «роботодавці» намагаються швидко з нею зустрітися. Якщо людина погоджується працювати, їй дають смартфон і кишенькові гроші на перший час, купують квиток на потяг до Москви. У російській столиці повідомляють, у який регіон РФ вирушить жертва. Коли людина починає розуміти, з чим матиме справу, і вирішує, що її це не влаштовує, їй починають погрожувати.
Коли жертва наважується «вискочити» зі схеми і, наприклад, телефоном повідомляє комусь про цей намір, її затримують російські правоохоронні органи — між дзвінком і затриманням може пройти менше доби. З цього правозахисники роблять висновок, що за людьми стежать, їхні телефони прослуховують.
Зазвичай від початку роботи до затримання проходить місяць. А далі — СІЗО, обвинувачення за 228-ю статтею, слідство і засудження на термін від п’яти до восьми років колонії суворого режиму. Українців затримують у багатьох містах Росії: у Петрозаводську, Рязані, Ростові-на-Дону, Бєлгороді, Ярославлі, Чебоксарах тощо.
ВТЯГНЕННЯ УКРАЇНЦІВ У НАРКОТРАФІК ТРЕБА РОЗСЛІДУВАТИ ЦЕНТРАЛІЗОВАНО
«Торгівля людьми — класичний термін, який вже поширився на витонченіші способи експлуатації. Наприклад, коли людей втягують у злочинні дії через примус — відбирають документи, заганяють у вимушену або навіть вигадану кабалу, навішуючи борги, погрожують їм або їхнім родичам, — акцентує Дмитро МАЗУРОК, адвокат Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. — Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав: незалежно від того, чи була згода людини на скоєння злочину, вона має бути захищеною від таких дій. І держава має зробити все, щоб повернути громадянина до рідної країни».
«Справді, існує великий обсяг наркотрафіку з України до Росії, за деякими каналами, — з Росії до України. Спільниками злочинців часто стають звичайні громадяни, яким платять кілька сотень доларів за перевезення наркотичних засобів, — підтверджує Антон Геращенко, народний депутат і член колегії Міністерства внутрішніх справ України. — Це є порушенням Кримінального кодексу як Росії, так і України. Україна має вимагати екстрадиції своїх громадян з території РФ. Якщо вони вже засуджені законом Росії за злочини, пов’язані з наркотиками, краще, щоб вони могли відбути покарання в Україні».
Правозахисники ставлять перед собою два завдання. По-перше, зупинити потік людей, яких роблять наркокур’єрами. По-друге, повернути громадян України додому. «Хоча ці особи скоїли злочин, вони є жертвами торгівлі людьми. За міжнародними угодами, зокрема Конвенцією ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Росія зобов’язана забезпечити цих людей юридичною та фінансовою допомогою і повернути додому як жертв, втягнутих у злочинну діяльність», — коментує Дмитро Мазурок.
До речі, щодо випадку Євгена Онопрієнка та ще кількох осіб відкрито кримінальні провадження за статтею 149 Кримінального кодексу України («Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини»), але це — крапля в морі. Тим більше, ці випадки станом на початок жовтня не були об’єднані в одне провадження. А оскільки йдеться про одну злочинну схему, об’єднання дозволило б слідчим Національної поліції ефективно вести справу.
Зараз з’явилася надія, що ситуація зміниться. Антон Геращенко наприкінці минулого тижня пообіцяв представникам УГСПЛ організувати пряму комунікацію правозахисників із керівництвом департаментів Нацполіції, які відповідають за протидію торгівлі людьми та наркозлочинності.
«КРИЗА ШТОВХАЄ ЛЮДЕЙ ДО КРАЇНИ-АГРЕСОРА»
Проблема із залученням українців у наркотрафік набирає розголосу, і реакція суспільства неоднозначна. Дехто звинувачує в тому, що трапилося, потерпілих — буцімто нема чого сьогодні їхати до Росії. Але, по-перше, слід взяти до уваги економічний фактор: злидні, борги та невиплачені кредити підштовхують людей зголошуватися навіть на сумнівні пропозиції. Також дивує, чому понад рік оголошення від наркомафії розвішують у публічних місцях і друкують у газетах, адже про злочинну схему знають не «відучора».
«Мами потерпілих вже їздять з чорним маркером і пишуть на цих оголошеннях: «Наркотики». А ми готуємо інформаційні наліпки, щоб люди не реагували на такі оголошення і знали, що можуть звернутися до нас по допомогу, — каже Дмитро Мазурок. — Цього тижня ми плануємо направити запити в столичний метрополітен, в усі газети, які розміщували такі оголошення, щоб з’ясувати, хто їх давав. Але немає інформації про якісь активні дії слідчих».
«Само по собі оголошення про найм на роботу не є незаконним, — зазначає Антон Геращенко. — Незаконним є подальший умисел задіяти людину, найняту кур’єром, у торгівлі наркотиками. Щоб викрити це, треба проводити спеціальні оперативно-технічні заходи, які не можна розголошувати». До речі, українським правоохоронцям може допомогти досвід Молдови, де на початку 2016 року діяла аналогічна схема, але її вже подолали, та й постраждалих у десятки разів менше — 33 особи.
«Головна причина цього явища — економічна. Криза штовхає людей до країни-агресора. Є випадки, коли на це зголошуються навіть учасники АТО, — розповідає Марія Томак. — Існує ще одна небезпека — російські спецслужби можуть вербувати жертв цієї схеми як інформаторів чи потенційних диверсантів». Узагалі, очевидно, що тема «українців-наркокур’єрів» дуже зручна для політичних спекуляцій у Росії.
Антон Геращенко переконаний, що злочинну схему буде подолано. Але поки найнадійніший засіб захистити себе від потрапляння до наркоділків — пам’ятати, що безплатний сир буває лише в мишоловці. У даному випадку — не довіряти сумнівним оголошенням, коли за некваліфіковану роботу пропонують сотні доларів, тим більше — у країні-агресорі.
