Рік, що минув, — минув для українського книговидання в буквальному сенсі без сліду. Жванецький прокоментував би це так:
— Миша, что с желудком?
— Я там думаю.
— Час как вошел — и ни звука. Думай вслух. Президент України так за цей рік і не дійшов до думання про книжки вголос. Щоправда, першої помайданної зими він розпорядився був зорганізувати зустріч із видавцями; кілька разів дату цієї здибанки переносили, а тоді — заглохло. Але якісь там навколокнижкові процеси на Банковій таки йдуть: телепромову до річниці своєї інавґурації Віктор Андрійович записав на тлі книжкової шафи.
Перший «помаранчевий» прем’єр мала справу з «легкозаймистими матеріалами» — бензином, базарним м’ясом та інфляцією — і тому завбачливо не торкалася книжок, аби їхні делікатні рештки не взялися синім полум’ям. Другий прем’єр, вихований у сім’ї бібліотекарки, навідав Парламентську книгозбірню, де йому подарували «Енеїду» Котляревського в шкіряній палітурці та з ілюстраціями Базилевича. Усе.
Засмутив голова Верховної Ради, коментуючи хрещатицьку сутичку вояків УПА та ветеранів НКВД, Литвин переклав провину за інцидент на книжковий ринок: «Немає серйозної суспільної розмови про…» Це сказав автор десятка історичних книжок, який би мусив знати, що впродовж двох останніх років побачили світ шістнадцять видань, дотичних конфліктної проблематики. Отут би сановному історикові й зав’язати «серйозну суспільну розмову про». А так — «протяг із відчинених наглухо книг» (Т.Федюк). Відтак стало ясно, що й «під куполом» книжок не читають.
На нижчих держщаблях минулий рік розпочався точнісінько за сценарієм Діброви: «Партія сказала: «Нада!», комсомол відповів: «На!» Як тільки в телевізорі з’явилися «руки, які ніколи не крали», Держтелерадіо виставило на своєму сайті перелік книжок, профінансованих бюджетом за «програмою випуску соціально-значущих видань». Незважаючи на те, що в цьому списку траплялися окремі «светлые проблески темной головы» (М.Жванецький) його укладача, основний асортимент значущих для Держтелерадіо видань складали «стільці Іонеско» (Т.Федюк), про що розгнуздані журналісти розтрубили по різних медіа. І оскільки телевізійні «чисті руки» скоро забулися, Держтелерадіо цей звіт з інтернету вилучило, а сторінка «Книговидання України» відтоді понад рік не оновлюється.
Інформаційне відомство плавно опустило над своєю підкилимною політикою інформаційну завісу (а тут ще й злетів віце-прем’єр із гуманітарної політики, що нахабно вимагав від Чижа прозорости) — і знову «центрами культуры стали очереди» (М.Жванецький) видавців за бюджетними кавалками. Минулорічний дерибан становить 18 мільйонів гривень. Списку «підтриманих» видань (не кажучи вже про кошториси) ніхто не бачив.
Так само з неменшою сумою грошей, зібраних із усіх нас через податки, вчинили і в Мінкульті. Причому із особливим цинізмом: у самий розпал «освоєння» бюджетних коштів міністерство виставило на своєму сайті матеріал-попередження «Бібліотечна ґанґрена» з нашої рубрики «ПостЧитання». Мовляв, гласність, блін! А коли гроші закінчилися, новий міністр культури прийшов на одну книжкову (!) презентацію й поспитав: « А чим я вам, сердешним, можу допомогти?» Так-так, дідусь Крилов — безсмертний лише через одну свою фразу: «А Васька слушает да ест».
Нещодавно Микола Жулинський, голова новоствореної Ради з гуманітарної політики при Президентові України повідомив: одне з перших її цьогорічних засідань буде присвячене сумним книжковим справам — потрібні ідеї! По-перше, «гострий напад концептуального безсилля» (М.Уельбек) лікують препаратом під назвою «мозковий штурм»: збирають аналітиків числом не більше семи (а в усій Україні їх немає й стільки) — і через кілька годин є «дорожня карта». А по-друге— чи не запізно шукати ідеї? Чиж уже все вирішив! Он, на його сайті тиждень тому з’явилася інформація: «Відповідно до затвердженого порядку… Державний комітет підтримуватиме випуск серійних видань, а також літератури для дітей» .
Якби товариш Чиж відав, що в Україні існує не лише одне дитяче держвидавництво «Веселка» (та чимось люба йому «Деснянська правда»), то питання, чи доста на ринку дитячої літератури, не постало б — лишень зиркни на величезний асортимент бодай «Махаона-України» чи «Ранку». Коли Іван Малкович говорить сьогодні, що якусь нову книжку він друкує малим накладом — він має на оці п’ять тисяч копій, удвічі більше за середньоукраїнський тираж. Назвати такий стан катастрофічним та бухнути туди державні кошти — на таке здатна хіба «богатая интуиция необразованного человека» (М.Жванецький).
Що ж до книжкових серій, то це виключно ринковий механізм. А Чиж і ринок — речі несумісні. Отже, знову заплановано спустити державні кошти в унітаз. І так — з року в рік. «Получается замкнутый круг, разомкнутый в виде прямой» , — писав Жванецький. Писав і Набока: «Дійсність в Україні чомусь завжди та сама — ми читаємо, пишемо, думаємо, борсаємося у безвиході думок — і власних, і чужих… А ті, хто не читає, не пише, не думає — ті діють. А ми спостерігаємо й аналізуємо. А вони — діють. А ми мріємо. А вони діють… А ми думаємо… А вони… ми… ни… и…»
О, щодо браку ідей та відсутности «серйозної суспільної розмови про» — проти самого Нового року якась трійошниця з Першого Національного в модному тими днями газовому репортажі ошелешила українців запитанням: «Що робитимемо, якщо росіяни після газу перекриють ще й книжки?!» Не хвилюйтеся, Держтелерадіо вже про все подбало: «Яскравим виявом турботи є мережа закладів та установ, обладнаних лампами на випадок ночі» (В.Діброва).
Співавтори:
Михаил ЖВАНЕЦКИЙ . Одесские дачи. — Одесса: Друк, 2004.
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Володимир ДІБРОВА. Довкола столу. — К.: Факт, 2005.
Михаил ЖВАНЕЦКИЙ. Мой портфель. — К.: Махаон-Україна, 2004.
Мішель УЕЛЬБЕК. Елементарні частинки. — Х.: Фоліо, 2005.
Сергій НАБОКА. Ми… ни… и… // Книжник-review, 2001,№6.
