В районному центрі Хмільник місцева влада здає в оренду замок на Замковій горі. Мер Володимир Мельничук активно шукає бажаючих. До речі, в обласному відділі охорони пам’яток його ініціативу щиро підтримують.
«А ВЛАСНИК ДУМАВ, ЩО ЦЕ БУДЕ БАЛЬНА ЗАЛА...»
Хмільник як курорт добре відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. Бажаючих покращити свій стан завжди досить. Тож не встигли готель, розташований у замку, передати з обласної в міську власність, як Володимир Мельничук заявив керівництву та персоналу закладу, що буде щось iз ним робити. «Щось робити» у розумінні мера — шукати орендаря-інвестора. «Ми здаємо в оренду готель, який працює в замку. Але щоб він став прибутковим, його треба реконструювати. Гроші має вкласти орендар», — пояснює свій задум мер.
Столичні бізнесмени були першими бажаючими. Приїхали, уважно все оглянули. Подумали. Підрахували, що в замковий готель треба вкласти півтора мільйона доларів США. І поїхали до столиці. А днями на оглядини приїжджали австрійці. Хмільниччани сподіваються за їхні гроші не тільки відремонтувати готель, а й позбутись, як вони говорять, сорому.
— Часто приходять курортники подивитись, що за замок височіє, а нам навіть соромно казати, що це готель і в ньому живуть люди, — розповідає черговий адміністратор готелю Ніна Лозинська: тут вона вже працює 15 років. За її словами, його можуть врятувати лише гроші. Треба надто прагнути екзотики, щоб погодитись заночувати в замку без водогону та елементарних зручностей. Випадковим заїжджим, щоб не змерзнути, видають електровентилятор. Радянська естетика відпочинку була ще менш вибагливішою. Люди погоджувались ночувати в коридорі, отримавши матрац і ковдру. Така послуга коштувала 70 коп., бо готель був переповнений. Тепер усі пожильці розміщаються на першому поверсі, бо на другий упав дах, і нині там сушать білизну... А власник замку граф Ксідо думав, що це буде бальна зала.
ВДАЛИЙ «ПРОДАЖ» КРАСИ
Чорнявий статний красень, грек за походженням, російський дворянин Костянтин Ксідо прибув у кінці ХIХ століття в чині офіцера у Хмільник на службу в перший батальйон Казанського піхотного полку, який придушував кармелюкові постання подільських селян. Поміж військових справ Ксідо не оминав світських балів і вечірок, на яких запаморочив не одну юну голову в модному капелюшку. Нічого не бракувало видному кавалеру, окрім одного — він не був з майотних. І так Ксідо, можливо, й залишився б на військовому жалуванні, якби не «продав» свою красу. Відкинувши популярність серед перших красунь околиці, Ксідо, за порадою Буніна, який був його товаришем й служив у цьому ж полку по сусідству в Летичеві, зробив пропозицію немолодій графині Лєвашовій. Місцевий краєзнавець Володимир Іващук описує її як «страшно негарну», а на додачу Катерина Лєвашова була глухоніма. Цю прогалину графиня заповнила щедрим посагом — 28 навколишніх сіл, не рахуючи власності в самому Хмільнику і грошових активів. За довіру капіталу й графський титул офіцер відплатив непохитністю шлюбу, а отримавши гроші і земельну ділянку на узвишші міста, почав будувати родинний замок Ксідо. Йшов 1911 рік. А гора, яка тепер відповідно називається Замковою, була насипана вручну як оборонна фортеця від набігів орди, як стверджує Володимир Іващук, ще у ХIV столітті. Дерев’яне укріплення спалили, а наступне кам’яне місцеве населення рознесло на власні будівництва.
Два різних за стилем фасади і жодної тильної сторони — це вирізняє замок Ксідо від аналогічних будівель Вінниччини. З боку річки замок обкладений кам’яною плиткою, щоб він нагадував фортецю, а з іншого — зроблений під стиль панського маєтку з білими колонами й балконами. Який був кінцевий задум — невідомо. Добудувати замок архітектор Фомін не встиг. Зрештою і сам Ксідо не особливо переймався будівництвом. Хмільникська резиденція більше була дачею. Граф жив переважно в Петербурзі, а в 1915 році, як людина військова, пішов на війну. Родина переїхала в Новоросійськ. Сліди Ксідо з’явилися в 1919 році в одному з київських готелiв, куди до нього інкогніто приїздили високопоставлені гості. Ці відомості дійшли нібито від двох покоївок, які прислуговували родині Ксідо в готелі. Невдовзі після таємничих зустрічей граф з сім’єю емігрував в невідому країну західного напрямку. У 1943 році граф Ксідо знову з’явився в Хмільнику. Нібито з Чехії, куди одразу й повернувся. Лише поблукав своїм замком і зустрівся зі своїм колишнім лакеєм. Ксідо тоді вже було під 70. Його лакеєві діду Дмитру ще більше. Микола Іващук пам’ятає лакея, який діалог зі своїм графом передав скупо:
— Це ж ваш маєток, будете повертатись?
— Ні, не буду.
Зрештою повертатись не було куди...
МУЗЕЙ І ЙОГО ГОСПОДАР
Радянська влада відкрила в будинку агрономічну, а потім електротехнічну школу. Пізніше облаштувала контору НКВД, а Ксідо застав у своєму замку склади. З 1964 року в замку працює готель.
В єдиній уцілілій вежі зараз розмістився краєзнавчий музей Хмільника. З протилежного боку башту підкопали й відкрили ресторан. Володимир Іващук каже, що новий заклад сплюндрував архітектурну пам’ятку, а його самого, за зауваження будівничим, викликали до суду. Музей займає два верхні поверхи башти. Ще два — під землею. На освоєній території минуле і сучасність району в 4 тисячах експонатів. Серед них є й такі, яких не має навіть обласний краєзнавчий. Все це зібрав і відповідно оформив пан Іващук. Він приймає екскурсії поодиноких курортників і вже протягом 30 років не отримує зарплати. Музей громадський, а його упорядник, директор, екскурсовод i прибиральник в одній особі працює на таких же добровільних засадах. Останні 15 років ще й у холоді. Башту від’єднали від централізованого опалення. І якщо в радянські часи приходило по 2—3 екскурсії щодня, то тепер — одна на тиждень, а то й рідше. Музей два рази обкрадали. Винесли дореволюційні документи, нумізматику тощо, всього майже 200 експонатів.
— Сигналізація була, але навіть якщо вона кричить, то один удар сокирою — і вона замовкає, — каже Микола Кирилович, та на ніч знімає з вулиці музейну вивіску й займається пошуковою роботою. Зокрема знайшов сина архітектора Фоміна, який будував замок Ксідо.
МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ
У відділі охорони пам’яток обласного краєзнавчого музею не мають нічого проти того, щоб готель разом із замком здали в оренду.
— Довготривала оренда з обов’язковим відновленням пам’ятки архітектури — це досить прийнятне рішення, половина подібних споруд в нашій області зараз просто пропадає, — коментує науковий працівник відділу Борис Лабай.
Ще, подумавши, Борис Лабай додає, що прагнути інвестора й шукати його — це одне, а щоб хтось дійсно вклав гроші у таку справу — інше. Досі, не зважаючи на наплив курортників, симпатичний ландшафт навколо замку і його розташування в центрі міста, справи з пошуком грошовитого орендаря закінчуються оглядом холодного приміщення й перемовинами без конкретних пропозицій. І хоч мер Хмільника каже, що він не Манілов, який мріє про щось нереальне, але залишається переконаним, що замок заберуть. Справа не стільки часу, як ситуації. Микола Іващук, чий громадський музей теж може претендувати на виграш від здачі замку в оренду, від ідеї мера не в захопленні. Хоч і розуміє необхідність реставрації пам’ятки та бідність міського бюджету, але хотів би бачити в замку Ксідо не розважально-готельний комплекс, а художній музей хмільникських митців.
